У видавництві Vivat вийшла книга Тетяни Рубан«Тимчасово переселені».
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1585760 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1585760{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
Затишний Валін світ зруйнувала війна. Вона тимчасово мешкає в Італії, але звикати до нового життя їй непросто. Так само почуваються брати Давид і Влад. Підлітки разом сортують гуманітарну допомогу для України, пізнають світ навколо, випробовують себе і його на міцність. І весь час думають про дім, батьків, рідні «панельки», акації на подвір’ї. До тимчасово переселених українців в Італії ставляться привітно. Валя навіть знаходить «бест» подружку. Та чи завжди за люб’язністю й готовністю обговорювати відверті теми криється справжня дружба? Коли ти вразливий, дуже легко помилитись і довіритися не тій людині.
Перед вами багатошарова історія про травмування війною, відстоювання власних кордонів,. Стосунки між батьками і дітьми на відстані тисяч кілометрів. Стосунки між підлітками, які потребують самовираження й любові.
***
Не вдома
Війна для Валі почалася зі страху. Важким вібруючим гулом двигунів винищувачів він вдерся незвано й безкомпромісно до її дитячих ще, ніжних сновидінь. Безжалісно розвіяв їхній млосний серпанок. Без загравань повернув її до реальності, що віднині стане для цілої країни страшнішою за найгірше нічне жахіття.
Валя підхопилася з ліжка. У кімнаті було ще зовсім сіро. Тьмяний лютневий світанок. Від децибелів в’язкого ревіння літаків мурашило по спині. Здавалося, колекція порцелянових квітів на поличках ось-ось розкришиться на порох –наче пилок із крилець казкової феї – усіх відтінків сріблястого й золотого.
Вона кинулася до вікна. У п’ятиповерхівці навпроти такі ж налякані й розгублені люди визирають у вікна. Топчуться на балконах, спантеличено кутаючись у халати, задерши голови у вранішнє небо.
– Валю… – почула вона позаду голос Слави, але не озирнулася й не відповіла, не спроможна відірвати погляду від вікна.
Слава підійшов і став поруч. Мама заспокійливо обійняла її за плечі.
– Що, почалося, так? – злякано глянула на маму Валя.
Мама видавалася спокійною. Причесана й вдягнена. Зовсім не сонна. Слава теж. Вони працюють уночі. IT-галузь. Для них це норма.
– Ось. Наші. – Слава приклав палець до скла, та Валя й сама побачила.
Темні, схожі на величезні наконечники стріл у небі, винищувачі. Низько-низько. От-от шкрябнуть дах п’ятиповерхівки.
– Гарні. Три… п’ять. – Валя різко відвернулася від вікна.
– Спокійно. Ми знали, – сказав Слава. – Переходимо до плану «А».
Казерта Векк’я
Зябко, – сказав поважного вигляду чоловік у шкіряній куртці, отороченій хутром, і, ніби між іншим, протиснувся ще на кілька кроків уперед. Третю годину Валя стояла в змерзлій юрбі, чекаючи своєї черги на перетин кордону. Морозний вітер шмигав простором Рави-Руської, і Валя вже не відчувала ні рук, ні ніг.
– Як не соромно, – стримано промовила чоловікові в спину поважного віку руда жіночка з так само рудим мейн-куном у слінгу.
– Я стояв, – кинув, наче плюнув, їй у відповідь чоловік, навіть не повернувши голови.
Жінки, що стояли поряд із Валею, перезирнулися.
– Хіба стояв? – спитала одна в другої. Та тільки похитала головою.
– Ма, цей дядько штовхається, – почувся попереду дитячий голос.
– А хіба не тільки тьоті з дітками їдуть?
– Схоже, не тільки, доню.
– А чому ж тато з нами не їде, а ці дядьки їдуть?
Юрба навіть рухатися перестала. Усі затихли, прислухаючись до їхньої розмови. Усім стало цікаво, що відповість дівчинці мама. Та вона не поспішала. Присіла. Поправила дитині курточку, заправила край рожевої шапочки, що неслухняно виліз із-під капюшона.
– Бо тато захищає наш дім, – сказала вона.
– А ці дяді не захищають?
– А ці дяді захищають тільки себе.
