У кожному музеї є речі, які не експонуються ніколи, або виставляються для огляду один раз на кілька років. Напередодні річниці з дня народження Лесі Українки у Волинському краєзнавчому музеї показали авторський примірник зошита із записами народних пісень, які зробили Леся Українка та її сестра Ольга Косач-Кривинюк. Як каже Наталія Пушкар, головний хранитель фондів музею, датується зошит початком 1890-х років.
У нього увійшли пісні, записані Лесею та Ольгою переважно у селі Колодяжне на Волині, а також і в інших місцях. Відомо, що мати Олена Пчілка возила старших дітей, Михайла та Лесю, у село Чекно нині Рівненської області, де родина Косачів мала знайомого, возила саме на Великдень. Мати хотіла, аби діти почули ті обрядові пісні, які виконуються у цей період. Також записували пісні у селі Жабориця біля Звягеля, де знаходилася дача Косачів. Історія появи цього зошита у волинському музеї, як розказує Наталія Пушкар, досить детективна. Його у кінці лютого чи то на початку березня 1941 року відшукав у… купі сміття в історичному музеї в Києві син письменника Михайла Коцюбинського, Хома. Він був директором меморіального музею Коцюбинського у Чернігові. Цей зошит Хома Михайлович показував Ользі Косач-Кривинюк, котра тоді мешкала у Києві, і своєю рукою вона засвідчила, що записи – автентичні, належить перу її та Лесі. Коцюбинський чув, що на Волині начебто готуються створити музей Лесі Українки, тому переслав раритет цінним листом на адресу Волинського краєзнавчого музею. Переслав, а через два тижні у Луцьк у червні 1941 –го прийшла війна… В часи окупації чимало речей з музею зникло або було пошкоджено, і зошитів з автографами Лесі Українки було надіслано два. Один з них, без обкладинки, зник безслідно. А інший дійшов до нашого часу. При чому інвентаризовано зошит було лише у 1948 році, але він все ж не пропав.
Автограф Ольги Косач
Цей зошит із записами народних пісень Леся Українка передала композитору Миколі Лисенку, аби він порадив, що можна зробити з записами. Проте зошит у Лисенка… десь подівся, він його не повернув, не зважаючи на численні прохання Лесі. І виринув зошит через десятиліття вже у купі сміття в музеї у Києві… Леся, каже Наталія Пушкар, як свідчать спогади, дуже переживала втрату, але до своєї кончини зошита вона так більше і не побачила. Оскільки записати їх із пам’яті знову їй було важко через стан здоров’я, то незадовго до смерті наспівала чоловікові Клименту Квітці деякі пісні, які він записав і видав із них дві збірки.
Цей меморіальний зошит вже давно потребує реставрації. Аркуші пожовкли, сторінки розпадаються, є проблеми з обкладинкою. Ведуться перемовини з реставраторами з Києва, аби до 150-річчя з дня народження Лесі Українки цьому раритету дати нове життя. Наталія Пушкар каже, що дуже потерпає, готуючись відправити зошит на реставрацію. Але й зберегти його для нащадків таки треба.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
*/