Московський театр Романа Віктюка припинив існування. Його новий керівник Константін Богомолов змінив назву та репертуар. Тепер театр буде називатись «Театр-сцена Мельников», на честь архітектора, який створив будівлю, де зараз розташований театр.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1589132 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1589132{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
Більшість вистав, поставлених знаменитим режисером, будуть зняті з репертуару. Зокрема це стосується уже легендарних «Служниць», які зіграють лише один раз.
Актор та режисер Дмитро Голубєв, учень Віктюка, який працював у його театрі, наголосив, що з репертуару будуть зняті такі відомі постановки Віктюка як «Служниці», «Остання любов Дон Жуана», «Незрівнянна», «Ілюзії кохання», «Маскарад маркиза» та «Кіт у чоботях», які стали класичними. Більшість із них львів’яни мали змогу бачити, адже Віктюк завжди намагався привозити нові роботи до рідного міста. Виставу Віктюка «Федра» Богомолов, за словами Голубєва, має намір переробити і випустити в новій редакції.
За словами Богомолова, «це буде театр, що спирається на традиції російського драматичного мистецтва у всьому різноманітті його проявів – від психологічних до формотворчих. Це буде театр, відкритий сучасності, який чуйно реагує на життя нашого суспільства».
Нагадаємо, що Богомолов (чоловік одіозної політикині та журналістки Ксенії Собчак) підтримує російську владу та не раз виступав із засудженням російської інтелігенції, яка її не підтримує.
Роман Віктюк – народний артист України та Росії, а також член Інституту драматичного театру в Італії. Народився 28 жовтня 1936 року у Львові. Навчався у Державному інституті театрального мистецтва, що у Москві. Згодом повернувся до Львова, де працював актором у місцевому Театрі юного глядача, а згодом – режисером.
Працював у різних театрах, зокрема у Одесі, Києві, Таллінні, Твері, Вільнюсі, Саратові, Казані та Ризі. У 1991 році створив у Москві театр свого імені, у якому він виступав головним режисером та художнім керівником. Того ж року спільно із Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем заснував у Львові творче об’єднання «Фонд Мазоха». А також постійно брав участь в українських театральних проєктах. Є постановником близько 200 вистав, з яких найвідоміші – «Служниці», «Федра», «Мадам Баттерфляй», «Лоліта», «Дама без камелій».
Лауреат низки премій, зокрема театральної премії Maratea Центру європейської драматургії, премії «Київська пектораль», премії спілки театральних діячів України «Тріумф», та міжнародної премії Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії.
У 2006 році в інтерв’ю ВВС розповів, що «пережив усіх вождів тоталітаризму та не поставив жодну виставу, яка би обслуговувала систему». Позитивно відгукувався про «Помаранчеву революцію» та наголошував, що він є українським режисером. У 2014 році звернувся до мешканців Донбасу із закликом вимкнути телевізор та у тиші розібратися у тому, що відбувається. А також заявляв, що ті, хто не є громадянами України, мають залишити країну у спокої.
Роман Віктюк помер 17 листопада 2020 року та похований у родинному гробівцю (як він і заповів) на Личаківському цвинтарі у Львові.
«Я не можу погодитись, щоб десь було написано, що зі Львовом – роман. Бо роман не триває довго. Якісь хиби влади – і він урветься. А любов не залежить від влади, вона не може перерватись. Тому з Києвом – роман, з Україною – роман. А зі Львовом – любов», – говорив він.
