У прокат вийшов фільм Крістофа Оноре, світова прем’єра якого відбулась в основному конкурсі Каннського кінофестивалю.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1602967 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1602967{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Головні ролі у картині зіграли Катрін Деньов («Денна красуня», «Індокитай», «8 жінок»), К’яра Мастроянні («Усі пісні лише про кохання», «Ніде»), Фабріс Лукіні («Ночі повного місяця»), Мельвіль Пупо («Мій злочин», «І все ж Лоранс»), Ніколь Ґарсія («Люпен»). Цікаво, що уві ці зірки французького кіно постали у ролях самих себе. Але якщо глядач сподівається на документальне кіно, то він помиляється. Хоча вони і дозволяють зазирнути у своє приватне життя. Проте у досить дивний спосіб.
Одного разу акторка К’яра Мастроянні вирішила, що вона – її батько Марчелло. Вона носить його костюм, говорить лише італійською, плаває у фонтані Треві та змушує усіх звертатись до неї саме так.
К’яра Мастроянні, звичайно, дуже відома своєю разючою схожістю на батька: ікону кіно, альтер его самого Федеріко Фелліні Марчело Мастроянні, який помер у 1996 році. Одного разу вона бачить у дзеркалі, як її обличчя перетворюється на обличчя батька (і зміна не сказати, щоб дуже велика).
Вона відчуває, що батько переслідує її та жаліється своїй матері, Катрін Деньов, наскільки вона незадоволена своїм обличчям «Марчелло». Катрін, незвична у цьому фільмі не зірка, а турботлива матуся, заспокоює, що у К’яри зовсім не його обличчя (цікаво, чи насправді Деньов вірить у це в реальному житті?).
У фільмі багато посилань не лише на сімейну легенду Мастроянні-Деньов, але й на історію європейського кіно. Але глядачі, які змогли повністю зануритись у міф, ймовірно, були дещо спантеличені.
На зйомках режисерка Ніколь Гарсіа просить К’яру «зіграти, щоб було більше Марчелло, але менше Катрін». І К’яру шкода. 51-річна акторка весь час є віддзеркаленням своїх геніальних батьків. Тож сенс історії полягає не лише в тому, що К’яра схожа на свого тата, а й у тому, що вона завжди перебувала в жахливому становищі бути дитиною двох екранних божеств навіть попри те, що її власна кар’єра склалась вдало.
Цікаво, що колишні чоловіки К’яри в реальному житті, актор Мелвіл Пупо та співак Бенджамен Біоле обурені новою ідентичністю К’яри. На противагу їх зірка французького кіно Фабріс Лукіні з ентузіазмом кидається у цю пригоду.
Легковажний і поетичний, трепетний фільм досліджує незручну територію делікатно. І Крістоф Оноре з притаманною йому легкістю, гумором та вмінням володіти тонкими емоційними нюансами, доводить ситуацію до абсурду.
Фільм починається з дуже смішної сцени (вибачте за спойлер), коли К’яра у ролі самої себе знімається у фонтані в образі Аніти Екберг із «Солодкого життя» Фелліні, у якій Марчелло зіграв головну роль. Згодом, уже в образі батька, вона зануриться у фонтан Треві, і, звісно, опиниться у відділку поліції.
Це кіно про кіно, про його ікони, про їх вплив, що не минає. Це фільм про родину, про друзів, про ніжність та любов.
Картина викликала дуже різні враження. Проте вона точно для кіноманів.