У львівському театрі імені Леся Курбаса показали нову виставу «Легенда про вічне життя» за Іваном Франком. Режисером та художником є Олександр Білозуб.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1588747 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1588747{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Для тих, хто уважно стежить за творчістю відразу двох львівських інституцій, театром імені Леся Курбаса та Домом Франка назва вистави видаватиметься знайомою. Адже у 2021 році «Легенда про вічне життя» стала частиною проєкту Дому Франка до 165-ї річниці письменника у межах великого проєкту «Франко. Re:Volution». Виставу тоді показали у Львові та Києві. Натомість тепер вона стане частиною репертуару театру.
Сцена з вистави
«‟Легенда про вічне життя” – філософські роздуми про життя людини як постійну боротьбу. Але силу на цьому нелегкому шляху кожній людині дає кохання. Якщо ж воно нерозділене, то людина стає безсилою. Зрада та брехня йдуть поряд із головним героєм протягом дійства», – йдеться в описі вистави, яка поєднує автентичні пісні, авторські твори, плачі та співані імпровізації.
«Легенда про вічне життя» є не надто відомим твором Івана Франка, написаним у 1898 році. Вона входить до збірки «Мій ізмарагд», а саме, до циклу «Легенди».
Героєм легенди є Олександр Македонський, завойовник світу, що «раює» у Вавилоні. Проте наявність в історії історичного персонажа аж ніяк не робить «Легенду…» історичним твором. Це саме легенда, притча, міф. Про любов та самотність, про сенс життя та щастя.
Сцена з вистави
Містерію розпочинають подорожні-волхви, що мандрують пустелею та складають гімн сонцю й переповідають легенду про золотий горіх, що дарує вічне життя. Його богиня дарує смертним, але чи зможуть вони скористатись тим даром? Чим він є: нагородою чи карою? Горіх безсмертя отримують по черзі від серця до серця Аскет, Олександр Македонський, його кохана Роксана, генерал Птолемей, Куртизанка. Вони передають цей дар тим, кого кохають, адже не уявяють собі вічного життя без тих, кого люблять. Проте нерозділене кохання не приносуть щастя, а перспектива безсмертя скоріше лякає. І автори вистави намагаються розібратись, ні мало ні багато, з тим, що складає сенс життя. Роблять вони це за допомогою гри, саме програваючи кожну частинку цєї історії так, ніби розглядаючи з усіх боків коштовний камінь. Або золотий горіх.
У виставі діють Олег Онещак/Микола Береза (Олександр), Наталя Рибка-Пархоменко/Марина Мазур (Роксана), Марія Онещак/ Дарина Федина (Богиня, Куртизанка), Марко Свіжінський (Аскет, Птолемей).
Це історія про жагу і владу, святість і гріх, смерть і безсмертя. У ній поєдналися античність, міфи, український фольклор та модерний символізм. І це насамперед дуже красива вистава, яка проте не втрачає глибини розповіді та не стає декоративною. Вона нагадує розписи арт-деко та вавилонські рельєфи, вона не стидається стилізувати та досліджувати текст за допомогою візуальних образів.
Білозуб творить лаконічний та водночас наповнений простір, де кожен предмет та кожна деталь костюму вміють трансформуватись та ставати символом, але залишатись частиною цілого.
Те, що актори театру Курбаса володіють вмінням працювати з нестандартним драматургічним матеріалом відомо давно. І «Легенда про вічне життя» не стала винятком. Вони вільно рухаються між епохами та жанрами.
Це той Франко, який не входить до шкільної програми, тож вистава стає не просто сценічним втіленням його твору, але й розширює горизонти пізнання, тим золотим горіхом, який подарує глядачеві щось нове та незвідане.
Усі фото Анастасії Хлібник (сторінка театру у Facebook)
