Повернення Сергія Борткевича

0101
Повернення Сергія Борткевича

З 20 по 24 березня в Києві пройде Міжнародний музичний проект присвячений 140-річному ювілею від дня народження українського композитора Сергія Борткевича. Ініціаторами події виступили аспіранти Національної музичної академії імені П.Чайковського – Євген Левкулич і Темур Якубов. Вони прагнуть представити не відомі українській публіці твори композитора, якого доля постійно віддаляла від Батьківщини. Тож це класичний приклад, коли митець більше відомий за кордоном, ніж в Україні.

Сергій Едуардович Борткевич народився 28 лютого 1877 року у родинному маєтку «Артемівка» у 24 км від Харкова. Він був четвертою дитиною в сім’ї. Мати – Софія Казимирівна Борткевич (Ушинська) пристрасно любила музику, була співзасновником першої в місті музичної школи. Саме завдяки матері C. Борткевич з дитинства отримав важливий мистецький досвід – відвідував симфонічні концерти, знайомився із видатними музикантами того часу, які під час гастролей у Харкові гостювали в домі Софії Борткевич. Майбутній композитор слухав виступи піаністів А. Рубінштейна і А. Райзенауера, диригента А. Нікіша, виконання творів П. Чайковського під керівництвом автора.

Зростаючи в творчій атмосфері, С. Борткевич і сам починає опановувати музику у викладачів І. Слатіна та А. Бенша. З 1895 року навчається у Санкт-Петербурзькій консерваторії. Композицію та теорію Борткевичу в цей час викладає видатний російський композитор А. Лядов.

За вимогою батька Сергій паралельно вчиться на юридичному факультеті Петербурзького університету, при цьому відвідує оперні вистави та концерти.

С. Борткевич мав пройти військову службу, але здоров’я музиканта не могло витримати умов життя у казармі та петербурзького клімату. Тож митець захворів запаленням легень і його заледве врятували. Мати спеціально приїхала за ним доглядати і при першій можливості забрала сина назад до Харкова.

Згодом С. Борткевич вступає до Лейпцизької консерваторії до класу Альфреда Райзенауера, якого маленький Сергійко колись слухав у дитинстві. У своїх «Спогадах» С. Борткевич завжди захоплено згадує свого викладача, присвячує йому власні твори. За видатні музичні досягнення С. Борткевич отримав премію Роберта Шумана як кращий студент-виконавець року. 1902 року композитор завершує навчання і повертається додому.

В 1904 році музикант одружується із Єлизаветою Гераклітовою. Молоде подружжя переїжджає до Берліна. У цей час Борткевич починає вже серйозно займатися композицією, його твори друкуються у лейпцизькому видавництві Даніеля Ратера (D. Rahter Verlag), він викладає у місцевій консерваторії, концертує Європою.

На початку Першої світової війни С. Борткевича, який був частим гостем у посла Російської імперії, звинуватили у шпигунстві. Затримали, а оскільки нічого підозрілого при обшуку знайти не вдалося, зобов’язали залишити Німеччину. Так через Швецію та Фінляндію композитор потрапляє до Петербурга. Відмовившись викладати у консерваторії, митець їде до рідного Харкова. Згодом почалася нова війна – громадянська. С. Борткевич продовжує писати, але його твори не видаються (композитор до війни співпрацював саме із німецькими видавництвами). Родинний маєток «Артемівка» сплюндрований більшовиками. Подружжя Борткевичів 1919 року із купою рукописів втікає до Криму. Однак червона армія наступала й далі. Зрештою Сергій та Єлизавета, провівши ніч на причалі прямо на валізах, змогли потрапити на корабель, що (як виявилося вже на борту) прямував до Константинополя. Увесь статок Борткевичів складав на той час 20 доларів. Отак уже вдруге доля змушувала митця покинути все і втікати за море.

Життя біженців було неймовірно тяжким. Десять днів Борткевичам узагалі не дозволяли зійти на берег. На щастя, деякі ноти С. Борткевича, видані Д. Ратером у Лейпцизі, продавалися в Стамбулі. Його «заочно» знали. Це допомогло якось влаштуватися, зав’язати контакти із дипломатичними колами (югославськими, бельгійськими, англійськими, італійськими, французькими). Митець викладає музику, але не може творити. Та й музичне життя Константинополя було надто бідним для такого обдарованого музиканта. Отже, за першої ліпшої можливості, отримавши паспорт Нансена, Борткевичі потрапляють в 1922 році в Баден, а в 1923-му – оселяються у Відні.

Завдяки своєму доброму другові, Полю де Конну, композитор налагоджує контакти із місцевими видавцями та музикантами. Отримує громадянство. Відновлює співпрацю з видавництвом Д. Ратера. Життя поступово налагоджується – він знову концертує, пише музику. Її друкують і виконують. Однак 1929 року подружжя вирішує повернутися до Берліна. Мотиви такого вчинку не до кінця зрозумілі: міжвоєнна Німеччина – це жахливе безробіття, постійна інфляція неймовірних масштабів. Незважаючи на це, С. Борткевич продовжує писати. З’являються твори для фортепіано, віолончелі, опера «Акробати». Композитора постійно фінансово підтримує нідерландський піаніст Х’юго ван Дален. Після приходу до влади нацистів у 1933 році домовленості про постановку «Акробатів» скасували (ноти на сьогодні втрачені, тож ця опера жодного разу не була поставлена в театрі). Твори С. Борткевича вилучили з репертуару музикантів, бо він не був німцем. Митець був змушений повернутися до Відня.

Ті роки можна назвати вершиною творчості композитора, хоча його матеріальний стан постійно погіршується. Виконувати твори митця забороняли. Він пише своєму другові Х. ван Далену, що іноді лише почуття відповідальності за дружину утримує його від самогубства. Однак саме тоді досвідчений композитор звертається до симфонічної творчості. З’являється низка сюїт для оркестру і дві симфонії (третю С. Борткевич так і не завершив), ліричне інтермецо для скрипки з оркестром «Весна і пробудження Фавна» за картиною Сандро Ботічеллі (по суті другий скрипковий концерт).

Друга світова війна жахливо вплинула на вже немолоде подружжя Борткевичів. Вони були фізично та морально виснажені. Все частіше композитор звертається до вокальної творчості, в тому числі на власні тексти. Матеріальний стан підтримувала його діяльність у віденській міській консерваторії (директор майстер-класів з 1945 року). 1947 року С. Борткевичу нарешті призначили пенсію від віденської общини. Тяжким ударом для композитора стало захворювання дружини, у якої 1949 року діагностували маніакальну депресію (наслідки тяжкого воєнного життя). Початок 1952 року відзначається погіршенням здоров’я самого Сергія Едуардовича. Хвороба прогресувала, композитор втрачав сили і звичну для себе активність. 23 жовтня 1952 року йому зробили операцію, а ввечері 25 жовтня Сергій Борткевич помер через тромбоз. 4 листопада його поховали на центральному міському кладовищі Відня. Дружина пережила Сергія Едуардовича на 8 років, померла у Відні 9 березня 1960 р. і була похована поруч із чоловіком. Навіть після смерті вони лишилися нерозлучними.

Один із друзів і шанувальників Борткевича – Ганс Анквіц-Клеговен у 1947 році заснував Товариство Сергія Борткевича (Bortkiewicz’ Gemeinde), члени якого активно популяризували творчість композитора. Товариство продовжувало функціонувати і після смерті композитора до 1973 року.

Сьогодні інтерес до творчості митця невпинно зростає. Його опуси потрапляють до концертного репертуару, проводяться наукові дослідження його творчості, світові студії звукозапису видають диски з творами С. Борткевича. Схоже, шедеври композитора переживають власний Ренесанс.

Темур Якубов

Фото: yourepeat.com



Попередня публікація розділу Порція гарного настрою від закарпатського гурту «Чаламада»
Наступна публікація розділу Шевченко в стилі реп

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар