Кохання з гірким присмаком карамелі

0586
Кохання з гірким присмаком карамелі ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Молодий театр – лідер за кількістю випущених прем’єр за останні два сезони – презентував нову виставу «Сашо, винеси сміття».

Постановку здійснила Тамара Трунова – одна з найпопулярніших нині молодих режисерів столиці. Восени вона випустила дві прем’єри: трагіфарс «Безприданниця. Версія» за Олександром Островським у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра та комічну оперу «Служниця-пані» Джованні Баттіста Перголезі ув Театрі опери і балету.

І вже весною у планах режисерки – показати ще дві вистави: фарс «Під небом синім» Девіда Елдріджа на сцені Театру оперети і «Занедбане радіо» за п’єсою Анни Яблонської в Театрі «Золоті ворота».

У лютому на камерній сцені Молодого театру Тамара Трунова представила лірично-іронічну драму за однойменною п’єсою Наталі Ворожбит «Сашо, винеси сміття».

Наталя Ворожбит – драматург і сценаристка (понад двадцять п’єс, кіно- і телесценаріїв), кураторка освітніх проектів, фестивалів («Донкульт» та «Гогольfest»), одна із засновниць фестивалю «Тиждень актуальної п’єси» та проекту «Театр Переселенця» – популярна сучасна авторка. Вистави за її п’єсами йдуть у театрах Великої Британії, Литви, Німеччини, Росії та інших країн. «Зерносховище», наприклад, показують на сцені Королівського Шекспірівського театру, а «Хроніки сім’ї Хоменко» – в Лондонському театрі Royal Court. «Щоденники Майдану» поставлені в Києві, Херсоні, Гданську і Москві.

П’єсу «Сашо, винеси сміття» авторка написала 2015 року на замовлення шотландського драматурга і режисерки Ніколи МакКартні, яка і здійснила її першу постановку. Дві сценічні версії цього твору створили в російських театрах, а торік у литовському місті Паневежисі на сцені міського театру свій варіант презентував Станіслав Мойсеєв (художній керівник Національного театру імені Івана Франка). В Україні п’єса поставлена вперше.

В  основі сюжету – три роки з життя однієї пересічної української сім’ї – жінки Каті, її другого чоловіка Саші та дочки Оксани (від першого шлюбу Каті). Незвичність цієї історії в тому, що Саша помер, але жінки продовжують з ним спілкуватися, оскільки він час від часу навідується до них.

Болючим моментом є те, що Саша як військовий у мирний час був непотрібним своїй країні. Через «карамельну» платню дружина його не поважала. Тож він 10 років пиячив, наступні 10 – був злим. І коли почалися військові операції на сході – чоловік хотів повернутися з того світу, ще й прихопити з собою весь офіцерський склад. «Я ж народу присягався, Катю», – благає Саша жінку. Та Катя, прикриваючи його ковдрою (наче ховаючи малюка за спідницю), відповідає: «Я не переживу ще раз твою втрату».

П’єса Ворожбит, яка є частково автобіографічною, охоплює доволі нелегкий для нашої країни час. Через реакцію і рефлексії героїв можна простежити за вектором думок, настроїв і вчинків більшості українців.

Драматург каже, що її п’єса не лише про жалобу за втраченою рідною людиною, а й про «переосмислення ролі військових». Адже саме від них нині залежить доля України.

Режисер розслідує питання життя і смерті («як мертві намагаються захистити живих», як живі не можуть пробачити помилки мертвим), шукає причину людських бід і поневірянь. І однією з таких першопричин є знівельоване значення не просто військових, а загалом чоловіка як сильної статі.

Чоловік перестав бути годувальником, господарем у домі, він уже не та кам’яна стіна, за якою можна сховатися, і не міцне плечем, на яке можна опертися. Не всі, звичайно, але тенденція прогресує. Жінки все більше стають лідерами, командувачами, підкорювачами вершин; покладаються лише на свої сили і вміння.

Так, Катя повсякчас принижувала, критикувала, засуджувала свого чоловіка й ніколи не хвалила. Ремонт і кредит оплачувала з власного гаманця, тримаючи кілька кіосків із квітами. Навіть цукерки постійно від нього ховала, економила. Вона більше була матір’ю для чоловіка, аніж дружиною. Та навіть після смерті жінка продовжує його «пиляти», так і не зробивши ніяких висновків.

«А чи була любов, Катю?» – запитує Саша дружину. І з їхньої реакції одразу стає ясно, що кохання в їхніх стосунках таки було, незважаючи на всі фінансові труднощі.

А ще цю пару об’єднувала любов до доньки, яка всім серцем теж любила своїх батьків. Вітчим у спогадах Саші залишився героєм, сильним чоловіком і захисником. Але, зростаючи на прикладі зневажливого відношення матері до чоловіка, вона не може знайти собі достойної пари, тому народжує і виховує дітей самостійно.

Безсумнівно, найбільшою перевагою вистави стали детально обдумані й майстерно створені роботи акторів – Валерія Легіна (Саша), Вікторії Авдєєнко (Катя) і Анастасії Євтушенко (Оксана). Автор художнього оформлення – Юлія Заулична, анімації – Ольга Гаврилова.

Вікторія КОТЕНОК, "ТКК"



Попередня публікація розділу Таємниці жіночої логіки
Наступна публікація розділу Театр. Палата № …

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар