Перша нудьга підступає

01559
Перша нудьга підступає

Режисер Тамара Трунова «замахнулася на святе» і презентувала власну версію історії про трагічну долю Лариси Огудалової.

Потрапляючи на вистави Тамари Трунової – чи це «Лєна» Дмитра Левицького в Черкаському театрі імені Тараса Шевченка, чи «Двоє панянок у напрямку півночі» П’єра Нотта в київському Театрі драми і комедії, чи «Як двоє бідних румунів польською розмовляли» Дороти Масловської в театрі «Золоті ворота», – я щоразу боюся, що моїх знань і компетенцій виявиться недостатньо, аби осягнути всі смисли і контексти, які закладає режисер у свої постановки… Та щоразу з головою поринаю в процес розгадування кодів, оскільки це завжди – уважне читання й уважний перегляд усього, здавалося б, давно знаного. Але завдяки саме такому уважному підходу завжди відкривається щось нове, чого раніше не помічав.

На сцені свого рідного Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра Тамара Трунова випустила прем’єру – «Безприданниця. Версія» за Олександром Островським. На думку деяких театральних журналістів, вона вкотре «замахнулася на святе». У цьому випадку – на легендарний «Жорстокий романс» Ельдара Рязанова, радянську класику, що вже три десятиліття є певним каноном прочитання «Безприданниці». Чи можемо ми собі уявити Паратова, не схожого на Нікіту Міхалкова, а саму Ларису Огудалову – не схожу на Ларису Гузєєву?

Смішно те, що прем’єра фільму була вороже сприйнята критиками. І, захищаючи режисера, актриса Ніна Алісова (до речі, мама Лариси Кадочникової), виконавиця ролі Лариси у фільмі Якова Протазанова, що вийшов на екрани 1936 року, на сторінках «Літературної газети» нагадувала: «П’єси Островського безмежні, кожний митець має право ставити по-своєму».
Смішно й те, що «Жорстокий романс» – також дуже розширена, допрацьована версія «Безприданниці».
Смішно, що перші дві постановки «Безприданниці» в Москві та Петербурзі ще за життя Островського були провальними…

Що ж, мусимо вкотре визнати, що кожний митець має право ставити по-своєму. Версія Тамари Трунової справді неочікувана, оскільки режисерка не пропонує просто вкотре пережити цю трагедію, аби душа згорнулась і розгорнулася від переживань за долю Лариси. Вона апелює до глядача, який мислить, до глядача, який сумнівається, має власну думку і не приймає на віру все, що бачить. І який готовий іти далі, за межі сюжету.

Тамара Трунова разом із таким глядачем неспішно вчитується в текст, пропонує замислитися над ситуацією, вирватися за межі стереотипів, розширити уявлення про п’єсу за рахунок інших, додаткових смислів.

Ви звикли ідеалізувати дореволюційну Росію? Дворяни, купці, Волга-матінка, тендітні пані, Толстой, Чехов, Достоєвський, Гоголь, Островський і хто там ще?.. Відчуваєте прихильність до всіх цих обов’язкових самоварів, порцелянових філіжанок, мережив, вишневих садочків, російських та українських прислів’їв і приказок… А тут нам пропонують відчути, що означає жити в містечку, де навіть бульвару немає. Що після першого ранкового чаю всі відчувають нудьгу. І вона навалюється хвилями. І з роками ти точно знаєш, що ось вона – Перша Нудьга, а ось пішла її друга хвиля.
І не задумуємося над тим, який це страшний викривлений світ. Де молода дівчина, які б вона там почуття не мала, – річ, виставлена на продаж. Що її мати, яка спершу дала життя своїм трьом донькам, а потім їх, по суті, занапастила нещасливими одруженнями, сама переживає страшну трагедію і сором, тому топиться в річці. Що біля дівчини, немов акули навколо самотньої плавчині, кружляють інші, ласі до плотських утіх чоловіки, готові її утримувати, але не готові просити в неї руки і серця…

За версією Тамари Трунової, і Лариса Огудалова у виконанні Анни Топчій, і Харита Ігнатівна – Леся Самаєва – здається, приваблюють цей «букет» чоловіків своєю нетутешністю, незвичністю… У виставі, намагаючись диктувати свої правила, Карандишев каже Ларисі: «Я не люблю оцю всю циганщину». І справді, за Ларисою постійно, немов назирці, ходять двоє циганів-музикантів, які на додачу ромською співають українську пісню «Цвіте терен»… Але інакший смисл «циганщини» відкривається тоді, коли мати й донька самі починають розмовляти ромською, і тільки Робінзон, провінційний актор Счастлівцев у виконанні Акмала Гурезова, цю мову розуміє й перекладає іншим їхні слова.

Стільки влучно підмічених і підкреслених нюансів. Стільки оригінальних інтерпретацій давно знаних фраз і слів… Вожеватов (Андрій Ісаєнко) приносить Ларисі книжки, які юним панянкам читати не давали. Кнуров-Ященко настільки самозаглиблено самозакоханий, що навіть перш ніж пожартувати, аби привернути увагу, повільно каже: «Зараз буде дотепно!». А на початку вистави буфетник Гаврило (Сергій Петько) та його прислужник Іван (Михайло Досенко) як вельми смішну казочку переповідають свою версію романсу «Мохнатый шмель», яку ми також добре знаємо завдяки фільму «Жорстокий романс» і Нікіті Міхалкову.

Із дрібних деталей, неспішної розповіді, зі смішних нюансів Тамара Трунова конструює свою версію «Безприданниці». Ми сміємося, радіємо влучним знахідкам. Спостерігаємо за чудовою грою Лесі Самаєвої – Харити Огудалової, якій доводиться загравати з чоловіками, випрошувати їхньої милості й підтримки. І робить вона це такими мікрорухами, напівнатяками, упівголоса – немов виплітаючи якесь серпанкове мереживо зваби (і смутку так само). А потім опиняємося перед сугестованим режисером усвідомленням того, наскільки нещирим, холодним, страшним є цей світ «Безприданниці». І, може, хотілося б його забути. Відкинути. Повернутися до, приміром, попередньої Рязанівської версії про «Жорстокий романс», де все так ніжно й елегантно. Але «Безприданниця. Версія» Трунової вже не відпускає…

Надія СОКОЛЕНКО«Український театр»
Фото Євгена ЧЕКАЛІНА



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар