Актуальні новини

Що відбувається за зачиненими дверима палацу Лозинського

У Львові наближаються до завершення ремонтні та реставраційні роботи у палаці Владислава Лозинського, де розташована Львівська галерея мистецтв. Роботи розпочались два роки тому, восени 2018 року.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1510255 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1510255{ margin: 0!important; } }

Спочатку реставрували фасад та замінили вікна, що були уже у критичному стані. Їх замінили на нові дерев’яні, що максимально повторюють оригінальні.

Інтер’єр музею у Палаці Лозинського (1908–1914)

Перед відкриттям великого виставкового проекту «Ангели», що відбувався літом 2019 року, були відремонтовані деякі зали палацу. Тепер завершуються роботи в інших приміщеннях. Зокрема реставрують та оновлюють експозицію. Там поряд із глядацькими «хітами» мають з’явитись твори з фондосховищ та навіть взяті на депозит шедеври.

Докладніше про те, що відбувається у палаці Лозинських ми поговорили з тими, хто саме зараз реставрує твори, шукає нові підходи до відомих шедеврів та міркує над презентацію кожного твору глядачам.

До слова, реставрація торкнулась не лише картин чи скульптур, але і дверей, меблів, унікальної стелі та навіть назви. Адже те, що назва палац Лозинського, яка останнім часом все активніше входить в обіг, говорить про нову сторінку в історії галереї.

Владислав Лозинський на фоні предметів з його збірки. Фото поч. XX ст.

Нову, але закорінену у традиції Львова. Адже Владислав Лозинський кілька десятиліть володів будинком на теперішній вулиці Стефаника. Він був науковцем, видатним громадським діячем, меценатом та колекціонером, який заповів свою колекцію місту.

Оновлена експозиція: глядацькі «хіти» та сюрпризи

Відвідувачі побачать нові твори, що розмістяться, зокрема і у залах, що раніше були зачиненими. Приміщення, які раніше були не задіяні, зараз ремонтуються та відкриваються.

«На центральній сходовій клітці ми розмістили портрети, які прив’язують до Львова первні постаті, це Богдан Хмельницький, Як Собеський та інші, а також ми розмістили портрети людей, які причетні до формування колекції: Любомирський, Ожехович, імператор Йосип ІІ. Під час ремонту ми вирішили відокремити старі та нові приміщення за допомогою кольору», – розповідає Наталія Крокіс, завідувачка палацу Лозинського.

Нагадаємо, що до палацу прибудували приміщення у 50-60-х роках ХХ століття і тепер відвідувачі зможуть, переходячи із залу в зал, бачити, в якій частині галереї, старій чи новій, вони знаходяться за допомогою кольору стін.

Під час ремонту старі та нові приміщення відокремили за допомогою кольору стін

«В нас було перекрито декілька залів, тепер ми розташували експозицію по колу. Ми, звичайно, будували її з творів ХІХ-ХХ століття, виходячи з особливості нашої збірки», – говорить Наталія Крокіс.

  15 квітня – преподобного Тита Чудотворця: історія, традиції та прикмети свята

Новим у галереї є й те, що твори мистецтва зібрані та погруповані не по країнах, а по стилях та напрямках.

«Звичайно, ХХ століття показано трохи слабше, адже в радянський час модерне мистецтво вважалось буржуазним та не купувалось. Проте ми доповнюємо експозицію роботами українських художників. Крім того, в нас виділяються зали певних художників. Буде зал Яцека Мальчевського, Казімежа Сіхульського. Буде зал Новаківського, Кульчицької, Труша. Ми навіть беремо роботи у депозит, щоб максимально повно показати українських художників в контексті європейського мистецтва», – наголошує Наталія Крокіс.

Новим у галереї є й те, що твори мистецтва зібрані та погруповані не по країнах, а по стилях та напрямках

Звичайно, знакові роботи, які були в попередній експозиції, залишаться і в оновленій. Улюблений відвідувачами «Потоп» Поля Мерварта, роботи Генріка Семирадського тощо будуть доповнені роботами з фондосховищ.

Наразі музейники неохоче розповідають про те, які саме новинки побачать відвідувачі, проте обіцяють багато приємних сюрпризів та несподіванок.

В експозиції також стане більше скульптури, зокрема майже неекспонованої раніше салонної пластики.

«Головна мета – привернути увагу до кожної роботи»

Над експозицією працює дизайнерка Олена Субач. Разом з експозиційним відділом вона працює над тим, щоб експозиція виглядала добре та правильно.

«Всі улюблені глядачами роботи залишаться. Але будуть роботи, яких ніхто не бачить. Є роботи, які взагалі не виставляли. Також буде більше українського живопису», – пообіцяла Олена Субач.

Таким чином нова експозиція руйнує традиційний радянський поділ на музеї західного та вітчизняного мистецтва. Тобто Україна вводиться у світовий контекст.

«Розміщуємо твори так, щоб кожна робота була виокремлена у просторі»

Багато уваги приділено роботі зі світлом, аби створити ефект, що роботи ніби виринають з темряві. Вирішили не ставити перегородок, які колись розділяли експозицію. Ніби то експозиційні площі мали зменшитись, проте збільшився простір та можливість підійти до кожної роботи.

«В нас головна мета – привернути увагу до робіт. Ми використовуємо принцип театрального підходу, привертаємо увагу до кожної роботи окремо. Тобто ми їх розміщуємо так, щоб кожна робота була виокремлена у просторі, щоб глядач опинявся із нею сам на сам», – говорить дизайнерка.

В експозицію включені автентичні меблі, які були у будівлі, проте згодом не використовувались. Тепер вони слугуватимуть для експонування невеликих предметів, а також для доповнення інтер’єру.

  Оля Полякова опублікувала рідкісні знімки молодшої доньки з приводу її першого ювілею

В експозиції з’являться автентичні меблі

Зміни торкнуться навіть етикеток: вони стануть більшого формату, ніж раніше, тексти будуть написані українською та англійською мовою.

Реставрація та нові знахідки

Твори, як ті, що роками перебували у фондосховищах, так і ті, що перебували у постійній експозиції, потребують реставрації.

«Коли полотно висить в постійній експозиції, то його ніхто не чіпає. Лише зараз, у зв’язку з ремонтом, виявились проблеми багатьох робіт. Часом коли ми витягуємо полотно з рами, то виявляється, що воно було зігнуто і частина була закрита. Наприклад, я завжди дивувалась, що хороший художник так дивно сховав руки на портреті. А насправді він їх не сховав, їх хтось просто обрізав. Тепер ми частину відкрили», – розповідає завідувачка науково-дослідного відділу реставрації галереї Інна Дмитрук-Сорохтей. Таких відкриттів було зроблено чимало.

Твори потребують реставрації

Наприклад, як уже писав ZAXID.NET, виявили, що знаменитий «Платіж» Жоржа де Ла Тура також був зменшений. Під час реставрації йому повернули первісний розмір.

«Дуже часто ми не можемо передбачити, які втрати відкриються після того, як ми розчистимо верхній шар, Часом після розчищення відкриваються значні втрати. Часом на картину йде більше часу, ніж ми сподівалися від початку. Все залежить від багатьох чинників. Я веду процес пошарово, щоб обережно зняти усі пізніші лакування. Але ті пізніші нашарування та лаки, навіть забруднення, приховували втрати. Лише коли ми розкриваємо авторський шар, ми їх бачимо. Тому робота триває довше, ніж ми планували. Інколи невелику картину я відкриваю місяць, бо бруд настільки в’ївся в авторський живопис, що доводиться відкривати його буквально по міліметру, делікатно його вибирати. Ми все документуємо, фотографуємо, проводимо ультрафіолетову та інфрачервону зйомку. Ми мусимо працювати дрібонькими штришками», – розповідає Лілія Волкова, художник-реставратор олійного малярства вищої категорії.

«Портрет молодої жінки» Вітольда Прушковського у процесі реставрації

Одним із найбільших полотен, що потребують реставрації, став плафонний живопис, раніше розміщений у холі палацу. Де згодом розмістять цей твір, ще не вирішили, адже полотно не може знаходитись у холі через температурно-вологісний.

Також, завдяки спонсорській допомозі, було придбано багато нових рам, в першу чергу для робіт, які не виставлялись.

Захована стеля

Надзвичайний сюрприз чекає на глядачів в одній із зал: тут відкрили та реставрують стелю, яка понад сто років була схованою. Тепер повертають їй первісний вигляд, відновлюючи розписи.

В одному з залів відкрили та реставрують стелю, яка понад сто років була схованою

«Реставрується унікальна стеля. Це дуже важка робота, особливо чим ближче до верху. На жаль, дуже мало матеріалів. Лозинський хотів внутрішню родинну колекцію перетворити на щось більше. Ми не можемо повністю реконструювати експозицію цієї зали. По-перше, не має колекції, яка в радянський час була поділена між різними профільними музеями (немає порцеляни, зброї тощо). По-друге, це не є інтер’єрний палац. Ми робимо сучасну експозицію», – говорить Інна Дмитрук-Сорохтей про нововідкриті розписи на стелі однієї із зал.

  Декілька секретів краси та молодості від Вікторії Бекхем

«Крім того, колекції вивозились різними окупаційними режимами, але якщо предмети, які вивозили німці ретельно описані, то радянські списки виглядають так: вісім ящиків. Що в них було, незрозуміло. А людей, які б пізнали ці роботи, вже немає», – додає вона.

«Бавимося з кожними дверима як з твором мистецтва»

На другому поверсі палацу також відреставровано двері. Усі автентичні деталі були збережені. Тепер їм повернули первісний колір.

«Бавимося з кожними дверима як з твором мистецтва», – розповідає Інна Дмитрук-Сорохтей.

Відкритись галерея має до кінця року. На жаль, плани весь час корегує пандемія. А тим часом триває виставкова робота: 17 листопада у виставкових залах Палацу Лозинського відкриється виставка «Enfant Terrible» київського художника Юрія Сивирина, а 12 листопада у Музеї Пінзеля відбудеться презентацію проекту «Pinsel. Тактильна експозиція».

Довідка:

Львівська національна галерея мистецтв сьогодні – один з найбагатших музеїв України, збірка якого налічує понад 64 тисячі творів світового та національного мистецтва. Часом заснування галереї прийнято вважати 14 лютого 1907 року, коли львівський магістрат закупив декілька приватних збірок, серед яких високим художнім рівнем відзначалась колекція подільського землевласника Івана Яковича. Привезена до Львова у лютому 1907 року, вона лягла в основу новоствореної Міської галереї. Щодо будинку на початку вулиці Оссолінських, то його було збудовано у 1872-1874 роках за проектом архітектора Філіпа Покутинського для графині Ізабелли Дідушицької. Герб роду Дідушицьких досі прикрашає фасад. Згодом будинок перейшов у власність історика та колекціонера Владислава Лозинського (1843-1913), який розмістив там свою велику колекцію творів мистецтва, меблів, зброї та порцеляни. Влітку 1914 року будинок став власністю галереї. Зараз тут розташований відділ «Європейське мистецтво ХІХ-ХХІ ст.». Гордістю збірки є твори Франсуа Жерара, Яна Матейки, Яцека Мальчевського, Михайла Бойчука, Петра Холодного, Ярослави Музики та ін.

Поль Мерварт. Потоп

Фото Катерини Сліпченко та Львівської галереї мистецтв

Залишити відповідь