Старослов’янські свята є безцінною можливістю на власному досвіді відчути побут і звичаї наших предків, зрозуміти їх ціннісну систему і життєві принципи, інформує Ukr.Media.
Одним з таких свят є “Луків день”. Воно святкується щорічно 20 вересня. Церква в цей час вшановує пам’ять преподобного Луки Глубокореченського.
Історична довідка
Святий Лука народився в Каппадокії (суч. південно-західна Туреччина). У літописах він відомий в якості 3-го ігумена Спасової обителі, більш відомої як “глибокі річки”.
Монастир знаходився біля Кийської затоки на півострові Мала Азія в районі селища Триглія (суч. турецький Зейтинбаги).
Обитель була знаменита духовним подвигом своїх ченців, що несуть сувору аскезу в постійному строгому урізанні їжі навіть в скоромний (звичайний, поза днів посту) час.
В обов’язок ченців крім важкої фізичної праці, ставилися проповіді серед місцевого населення, в яких святий Лука виділявся особливою побожністю і красномовством.
Залишивши після себе велике зібрання філософських і богословських праць і повчань нащадкам, святий Лука мирно помер в рідній обителі на 93-му році життя.
Народні традиції та обряди
На Русі свято було присвячене цибулі. На “Луків день” в селах починався її збір, продаж і заготівля на зиму.
На стіл господинями подавалися різні страви з цибульним гарніром і начинкою. У першу чергу цінувалися головки червоного і фіолетового забарвлення (вважалося, що вони сприяють чоловічій і жіночій силі відповідно).
Крім гастрономічних властивостей, на Русі цибулю дуже цінували за її лікувальну дію. Антисептичні властивості цибулевого лушпиння застосовувалися для якнайшвидшого лікування подряпин і дрібних ран, хворобливих укусів від комах (шершнів, оводів та ін.).
Також широке поширення рослина отримала в якості елемента різних магічних ритуалів: її використовували, щоб захиститися від псування і поганого пристріту, з сушених цибулинних стрілок виготовлялися талісмани на удачу, антиприворотні, обереги проти нечистої сили і для захисту від заздрості ближнього.
Щоб цибуля не псувалася і не почала підгнивати, з неї в’язали довгі коси і вішали по кутах поруч з грубкою.
Лушпиння від цибулі ніколи не викидали, а використовували на загальнозміцнюючий відвар, або як засіб для фарбування великодніх яєць і жіночого волосся світлого відтінку в мідно-коричневий колір.
Просушена цибуля вважалася хорошим засобом для профілактики будинку від різної нечисті. Люди вірили, що її різкий специфічний запах нестерпний для «домашніх шкідників». З цієї ж причини коси сушеної цибулі розвішувалися під стелею і над входом в сараях і стійлах для домашньої худоби.
Народні повір’я і прикмети:
- Якщо з’їсти хоча б одну цибулину до 20-го вересня — може повністю зіпсуватися весь урожай;
- Молочні хмари по небу пливуть — до похолодання;
- Журавлиний клин високо летить і співу птахів не чути — осінь прийде рано, а зима очікується морозною і сніжною;
- На цибулі з нового врожаю в середньому лушпиння багато — морози почнуться з листопада;
- Чим довше до цього дня цибулеве пір’я — тим довше триватиме осінь;
- Чим сильніша перша розрізана в цьому році цибулина — тим менше бід і напастей буде у сім’ї;
- Чим солодша цибуля нового врожаю — тим швидше справи в гору підуть.
