Цей тиждень, мабуть, є одним із найсмачнішим та найвишуканішим для кіногурманів за тривалий час. Два прекрасних фільми цьогорічного Каннського кінофестивалю від улюблених Веса Андерсона та Пола Верховена, класичний фільм Кшиштофа Кесльовського та інші картини уже готові до того, щоб їх побачили на великому екрані.
«Французький вісник від Ліберті Канзас Івнінґ Сан»
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1529234 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1529234{ margin: 0!important; } }
The French Dispatch (на головному фото)
Новий фільм Веса Андерсона «Французький вісник від Ліберті, Канзас Івнінґ Сан – прекрасне, досконале, дотепне та стильне видовище. Його спіткала непроста «ковідна» доля: картина була відібрана на Каннський фестиваль 2020 року, який не відбувся через пандемію. На відміну від колег, Андерсон вирішив не випускати фільм. Він дочекався 2021 року, коли фестиваль таки відбувся. Але нагород не отримав.
Дія відбувається в умовному французькому місті середини ХХ століття, де розташована французька редакція популярного американського часопису. Її працівники зібрались на нараду, аби обрати три історії з життя міста, які підуть в номер.
Картина «Французький вісник від Ліберті, Канзас Івнінґ Сан», створена у копродукції Німеччини та США, зібрала стільки зірок, що аж очам боляче. Тут зіграли Леа Сейду, Тільда Свінтон, Едріен Броуді, Френсіс Макорманд, Бенісіо Дель Торо, Елізабет Мосс, Тіматі Шаломе, Білл Мюррей, Сірша Ронан, Едвард Нортон, Крістоф Вальц та інші.
Блискучий фільм не став чимось дивовижним для шанувальників творчості Андерсона. Скоріше у «Французькому віснику» режисер відполіровує до досконалості, викристалізовує до діамантового блиску свій метод.
«Французький вісник від Ліберті, Канзас Івнінґ Сан»
Яскраві, ніби розмальовані сцени межують з чорно-білими, навмисна театральність акторської гри підкреслена декораціями (хоч знімали кіно у реальному містечку на Півдні Франції).
До «Французького вісника» Андерсон рухався послідовно, від «Потягу на Дарджелінг». Навіть актори кочують у нього з картини в картину. Здається, у «Віснику» він сказав уже все, що міг. Можливо тому у Каннах картину прийняли досить холодно.
Абсурдні сцени, дотепні діалоги, кадри як картинки – таким Андерсона ми вже бачили, але хочеться дивитись ще і ще.
Актори грають як капусник, явно отримуючи задоволення, яке передається глядачам. Must see, словом.
І дуже цікаво подивитись, яким стане наступне кіно Андерсона.
«Спокуса»
Benedetta
Ще один чудовий фільм цьогорічних Канн, який дивний погляд журі залишив без нагород. Навіть попри те, що зняв його живий класик кінопровокацій Пол Верховен.
17 століття. Тоскана. До монастиря міста Пеша потрапляє маленька Бенедетта, яка змалку переконана, що спілкується з Дівою Марією, а ставши дорослою оголошує себе дружиною Христа. Це не заважає їй закохатись у врятовану від батька-садиста дівчину Бартоломеа.
Поки Бенедетта охоплена еротичними переживаннями, і уявними, і цілком реальними, за стінами монастиря панує чума.
Голландець Пол Верховен багато часу провів у Голлівуді, зняв «Чорну книгу» у рідних Нідерландах і ось уже другий фільм знімає у Франції. Картина базується на книзі історикині Джудіт С. Браун «Нескромні вчинки: Життя черниці-лесбіянки в Італії епохи Відродження», виданій у 1986 році.
Проте час цікавив Верховена не лише з точки зору сюжету. Кожен кадр цього фільму можна вставляти у рамочку, як живописне полотно, та милуватись ним. Проте, наслідуючи живописні прийоми, Верховен бавиться мало не з театральними умовностями та кітчем псевдоісторичного кіно.
«Спокуса»
Його Бенедетта, брюнетка у дитинстві, після 16-ти років у монастирі стає фарбованою білявкою з ідеальним макіяжем. Цей вишуканий та гарний фільм, чудово розіграний та при всіх релігійних складових, чумі та тортурах, є дуже дотепним. Саме у поєднанні справжніх переживань, брехні, абсолютної умовності, мистецтва та кітчу і є шарм складної гри, у яку бавиться Верховен. Хто захистить місто від чуми, як той Моршин, а хто принесе у місто смерть? Постійні етичні та естетичні кульбіти крутять картину, як дзиґу, не дозволяючи глядачеві знудитись ані на мить.
А ще він від самого початку фільм був просто приречений на скандал. Еротичні видіння Бенедетти «ображають почуття віруючих» навіть не своїм відвертим еротизмом. Вони напрочуд смішні.
Скандал, ясна річ, вибухнув. Картину заборонили у Росії та ще декількох країнах, католики США влаштували протести.
Проте провокації Верховен, як завжди, чинить не зради самих провокацій. Він, на відміну, від ніби провоктивного «Титана», що переміг у Каннах, шукає істину. Верховен досліджує природу віри та висміює святенництво, лицемірство та прагнення влади.
Головні ролі у фільмі зіграли Віржині Ефіра, Дафна Патакія, Шарлотта Ремплінг, Ламбер Вілсон, Клотільда Куро.
Залишилось лише додати, що рідко коли слово «картина» так ідеально пасує фільму, тож його варто подивитись на великому екрані.
«Подвійне життя Вероніки»
La double vie de Véronique (мовою оригіналу з українськими субтитрами)
Ще один класичний фільм, знятий Кшиштофом Кесльовским у 1991 році, вийшов на великих екранах. Попри значну часову відстань картина ідеально підтримує візуальну досконалість двох своїх колег по прокату.
У світі є дві дуже схожі дівчини з однаковим ім’ям. У Польщі мешкає Вероніка, яка, маючи гарний голос, починає виступати на сцені. У Франції живе інша Вероніка, яка теж мріє співати. Обох зіграла французька акторка Ірен Жакоб. Прем’єра фільму відбулась у Каннах, де фільм отримав приз ФІПРЕССІ. Він став першим міжнародним проектом Кесльовського.
Картина мала безліч трактувань: і політичне, і психологічне, і містичне. А може це картина про обережність та вартість життя?
Без сумніву, це надзвичайний художній твір, який допускає безліч трактувань та може стати особистим буквально для кожного.
Так що варто просто піти у кіно.
