Актуальні новини

«Мистецтво це не зброя»

У Львівському органному залі 18 квітня гратиме сольний концерт скрипаль Орест Смовж, лауреат цьогорічної премії ім. Ревуцького, учень всесвітньо відомої скрипальки Мідорі. Він гратиме скрипковий цикл сучасного угорського композитора Дьйордя Куртаґа, який ще не виконувався у Львові. 27 квітня вже разом з піаністом Андрієм Макаревичем Орест виконає програму Liederabend, вечір пісень без слів. Про концерти під час війни, про вибір програм і про те, чому Орест ніколи не стане композитором, читайте в цьому інтерв’ю.

Хто такий Орест Смовж

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1540915 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1540915{ margin: 0!important; } }

Послужний список 30-річного скрипаля вражає: виступав як соліст разом із Філармонічним оркестром Джорджа Енеску, Симфонічним оркестром Ямагата, Національним симфонічним оркестром Узбекистану, Люблінським філармонічним оркестром, Одеським філармонічним оркестром, Ukrainian Festival Orchestra, у таких знакових залах, як румунський Атенеум у Бухаресті, Санторі Холл у Токіо, Хіташі Системс Зал у Сендаї серед інших. Його виступи транслювали Medici, Датська телерадіокомпанія, Kol Ha Musica, WXQR та Національна радіокомпанія України.

Співпрацював у камерних виступах з членами Orchester des Champs-Élysées, Академії камерної музики Suntory Hall, піаністами Томасом Хоппе, Альбертом Тіу, Фазилом Саєм, віолончелістом Майклом Кенненом, скрипалем Вадимом Глузманом.

Замовив та прем’єрував близько 40 творів провідних композиторів України, Сінгапуру та США.

Орест Смовж має колосальний досвід навчання у різних містах. Його знайомство зі світом музики відбулося у Львові, завдяки мамі-скрипальці, він вчився у львівській та київській «десятирічках» (нині музичний Львівський державний музичний ліцей ім. Соломії Крушельницької та Київський державний музичний ліцей ім. Миколи Лисенка). Отримав диплом Національної музичної академії ім. Петра Чайковського, а після цього – Yong Siew Toh Conservatory of Music в Сінгапурі. Зі Сходу Орест рушив на Захід. Чотири роки він удосконалював майстерність під керівництвом однієї з найкращих скрипальок у світі – Мідорі. Спочатку у Thornton School of Music у Лос-Анджелесі, потім – у Peabody Conservatory of Music у Балтіморі, де захистив виконавський диплом.

«Ознака глибокої людяності»

У мене ніколи не було відчуття, що я не в Україні, що моя країна існує десь далеко від мене. Моє повернення зумовлено карантином, але навіть до карантину я завжди хотів робити певні речі в Україні. Тому зараз я тут.

В Україні значно більше свободи в творчому сенсі, в музичному сенсі. Наприклад в грудні 2021 року разом з Kyiv Contemporary Music Days у мене був сольний концерт, якого ніколи б не було можливості зробити в Америці, з такою кількістю людей і з такою легкістю.

Сьогодні ми всі говоримо про мистецтво під час війни. Чи потрібні живі концерти в цей час?

Спочатку було дуже важко відповісти собі, навіщо і як проводити живі концерти. Особливо перші два тижні. Потім особисто для себе я сформулював відповідь. Я не хочу концерти занадто безпосередньо повʼязувати з війною. І намагаюсь уникати очевидного патріотизму у виборі програми чи теми заходів, тому що є навколо немало людей які це роблять значно краще, у цьому потрібному виді подій.

  Морально-етичний колапс української держави

«В Україні значно більше свободи в творчому сенсі, в музичному сенсі»

Для мене важливо, щоб з творами, які я граю, в мене був дуже особистий звʼязок, щоб вони на дуже особистому рівні резонували з сьогоднішніми подіями. Не вдаючись в історичні факти про композиторів та твори – особистий резонанс виключно з музичним матеріалом, який я потім можу передати в зал.

Тому на концерті 18 квітня буде цикл Куртаґа, який своєю порожнечею дає дуже багато простору, того, що сьогодні мені не вистарчає. Середньовічні та ренесансні твори створюють історичну бульбашку, в якій трохи іронічно-болюче нагадування, що ніщо не змінюється і ми такі ж нетривалі спостерігачі. Сучасні твори, які намагаються створити тишу або невпевнено з неї вирватись.

У концерті 27 квітня Liederabend, який повністю складається з транскрипцій пісень, буде спроба знайти хоч трохи місця для поезії.

Чи правда, що мистецтво – це зброя?

Ні – мистецтво це не зброя. Мистецтво і можливість його цінувати – це ознака глибокої людяності, яку зараз не можна втрачати. Потреба створювати мистецтво – це невідʼємна частина людської сутності. Але в той же час жорстокість без причини, яку ми бачимо і про яку читаємо, – це теж невідʼємна частина людської сутності. Це парадокс спектру наших можливостей.

Мистецтво деколи може створюватися і використовуватися як зброя, або для купівлі зброї. А ще мистецтво може з часом набирати або втрачати свої значення, змінюючи те як ми його сприймаємо. Наприклад «Давид» Мікеланджело в свій час був створений і спочатку розміщений так, щоб надихнути флорентійців на загарбницьку війну.

«Пошук на мінімальній території»

Розкажи про програму концерту 18 квітня «Hommage a J. S. B. Орест Смовж». Чому саме Куртаґ?

Куртаґ до мене підкрадався дуже повільно, декілька років. Він один з тих композиторів, які пишуть не лише мініатюрно. Вони пишуть музику, в якій кожна нота, кожна музична подія, кожен рух набувають максимально гігантського значення, як для виконавця, так і для слухача.

Саме така музика почала мене приваблювати як виконавця. У кожного музиканта є безмежне поле для пошуку. Тут пошук іде на мінімальній території. Це як зайти в кімнату, побачити в ній 3-4 об’єкти і протягом наступного тижня досліджувати їх. Це те, що мене почало цікавити в музиці Куртаґа. Захотілося це поєднати з творами, які я ще у Львові не грав, або не грав взагалі.

  Солістка KAZKA купила новий будинок та розповіла хто їй допоміг фінансово

Куртаґ є сталою одиницею в цій програмі, лейтмотивом. А між ним концерт розвивається в іншому напрямі, і все, що «не Куртаґ», фокусується і в результаті приходить до Баха.

Почнеться концерт трьома середньовічними танцями анонімних авторів з «Манускрипту короля» 13 століття. Також у ньому прозвучать дімінуції створені на теми Мартіна Леополіса – українського композитора 16 століття зі Львова, і завершений в квітні 2022 твір Сергія Вілки «Мозаїка». Програма закінчиться твором Джона Кейджа «8 whiskus» – де між шепотом та наспівом прозвучить вісім простих мелодій.

Як ти складаєш програми?

Складання програм відбувається паралельно кількома способами. Це твори, про які я думав останні кілька років, або вони мене супроводжували останні кілька років. Думаю, що можна з ними поєднати. Приходять у голову різні поєднання, що можна побудувати навколо цього твору. Бувають абсолютно зовнішні чинники – якийсь фільм, фрагмент одягу, якась кераміка, ідея, думка. Мені одразу стає цікаво, як це перетранформувати в музичну програму.

Наскільки ти орієнтуєшся на публіку під час складання програм?

Публіка в моїх думках завжди присутня, але в різних іпостасях. Завжди думаю про музику в контексті простору, де присутні люди – дві, сто, або двісті.

Мені не хочеться дивувати чи шокувати публіку, мені хочеться тримати публіку в стані такого собі незнання, недосказання. Тому я уявляю шлях публіки під час цієї програми, він не завжди простий і прямолінійний. Разом з цим, я думаю виключно про музичне поєднання творів, про програму як концепцію.

«Нікому не було нудно»

Сольний концерт для скрипки – елітарний музичний жанр, він передбачає величезну майстерність. Що протягом років сольного виконавства ти для себе відкрив?

Я відкрив, що сольний скрипковий репертуар дуже обмежений, і саме це дає можливість творчості. Ця обмеженість дає можливість креативності, пошуку, вона спонукає до спроби знайти нові поєднання, знайти нові твори. Це формат, який дає повну свободу. Люди, які ніколи не були на хорошому скрипковому концерті, можуть думати, що це нудно. Але мені здається, що після жодної з моїх сольних програм нікому не було нудно. Вся справа у виборі програми, в артистизмі, й у тому, чи виконавець любить такий формат. Я його надзвичайно люблю.

Цього року ти отримав премію ім. Ревуцького, яку вручають за досягнення молодим виконавцям. Отримав саме за програму, яку грав у Львівському органному залі разом із піаністом Антонієм Баришевським 5 січня 2020 року – «Сонати під Різдво».

Мені, звичайно, дуже приємно отримати цю премію, зокрема і тому, що програма, яку я подавав, на той момент мого життя була, мабуть, найкращою. Вона поєднує дуже класичну і дуже сучасну музику. Я грав її у Львові та Києві, і ці концерти мали хороший резонанс. Приємно, що премію дали саме за цю програму, а не щось масштабніше, голосніше чи наповнене пафосними символами. Це ознака того, що є винагорода за рівень смаку, й інші бачать цінність у тому, що ти робиш.

  Творці «Богемної рапсодії» знімуть байопік про Вітні Х'юстон

«Мистецтво і можливість його цінувати – це ознака глибокої людяності, яку зараз не можна втрачати»

Чи треба говорити про музику перед концертом, особливо про сучасну музику?

Надзвичайно важливим у будь-якій музиці є контекст. Контекст не енциклопедійний, не біографічний, а саме творчий. Тому що назви творів і опусів щось говорять виключно музикантам. Я пам’ятаю свій перший і поки що єдиний раз, коли був у Карнегі Холі і побачив їхні програмки, які виглядають більше як книжка. Там, звичайно, багато рекламної інформації, але є чималі тексти про твори, про виконавців, завжди вказано, коли твір був вперше виконаний і коли вперше прозвучав у Карнегі Холі, хто його грав. Слухач бачить не лише набір назв і цифр, але і контекст, до якого він відчуває дотичність: цей твір був вперше виконаний в цьому залі в 1911 році, а зараз я сиджу в ньому в 2022 і слухаю його. Це робить зв’язок слухача зі світом музики більш цінним, більш яскравим.

Сучасна музика недарма називається сучасною, вона є музикою нашого часу, вона відображає як проблеми, так і сонористичний світ сьогодення.

Але говорити про сучасну академічну музику варто як про музику. Мені завжди зайві ці слова – «сучасна», «академічна», те що написано сьогодні чи в 16 столітті, є однією невід’ємною частиною музики. Звичайно через індустрію, традиції, відбувається поділ на класичне і сучасне, приємне і експериментаторське, але це все музика, я не можу уявити одне без іншого.

«Для мене важливо, щоб з творами, які я граю, в мене був дуже особистий звʼязок»

«Занадто квадратне мислення»

Чи виникало в тебе бажання поєднувати виконавство з іншими музичними сферами: менеджмент, композиторство?

Композиторство – точно ні, у мене для цього занадто квадратне мислення і не так багато часу і сил, щоб подолати цю квадратність. Композитор має постійно виходити за рамки свого мислення. На це треба багато зусиль і терпіння. У мене його немає. Я знаю багато хороших композиторів, яким можна замовити твір, і це теж не стимулює мене пробувати самому.

Музичним менеджментом як таким я займаюся не перший рік. Це власне створення програм, проєктів, їх реалізація. Це для мене є продовженням того, що я роблю зі скрипкою, дуже органічним.

Фото надані Львівським органним залом

Залишити відповідь