У Львівському палаці мистецтв триває колективна виставка «ОАЗА?», до якої долучилися 39 українських митців і мисткинь. Кожен з них створив авторський твір, об’єднаний спільною, колективно обраною темою. Роботи самодостатні, але водночас взаємодіють одна з одною, утворюючи цілісний мистецький простір і вступаючи у внутрішній діалог. Це перший проєкт у рамках перезавантаження палацу.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616341 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616341{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
«Минулого року скульптори Володимир Семків та Денис Шиманський покликав мене на благодійний аукціон, який називався “Друзі для друзів”. Це була подія, де одні друзі передали свої роботи на продаж, інші – купували їх, а всі разом допомагали третім – друзям, які зараз у ЗСУ. Таким чином утворилося своєрідне коло підтримки, де кожен був другом для когось і водночас отримував підтримку від інших. Я побачив, що є товариство митців, які між собою контактують, вони дуже швидко організувалися. Так і зʼявилась ідея проєкту. І ми домовились зробити велику виставку у Палаці мистецтв. Її цінність, крім мистецької складової, саме у горизонтальній організації», – розповів ініціатор виставки, підприємець Северин Хобзей.
Над виставкою команда почала працювати ще у березні. Тоді і придумали назву. Всі одностайно вирішили, що треба створити оазу мистецтва.
«Зокрема, Володимир Семків наполягав, щоб «ОАЗА?» була зі знаком питання, бо ми не можемо робити оазу під час війни, хоча, як казав Володко Кауфман, Львів став вимушеною оазою для митців в тому числі. В ході роздумів ми вирішили спробувати формат виставки, коли кожен сам собі куратор. А щодо учасників проєкту, то дуже органічним чином вийшло 39 учасників», – розповідає Северин Хобзей.
Окрім цього, проєкт має дуже цікаву організаційну складову. Виставку профінансувала не одна компанія чи людина, як це буває зазвичай. Її фінансували люди та цілі родини, які захотіли долучитись до ідеї створення оази мистецтва.
«Ми домовилися за стипендії для кожного. Володя Семків зробив з дерева авторські скалочки. Їх можна було придбати. Загалом, було лише 39 маленьких скалочок та 15 великих – лімітована кількість, які ми обмінювали на меценатську підтримку. Таким чином ми сформували бюджет для проєкту. Цікаво, що виставку підтримало фактично не 54 особи, а 54 родини. Це ще одна унікальність цієї виставки. Також кілька скалок ми подарували людям, які нам допомагали. Зокрема родині Ярослава Рущишина», – додає він.
«Суттєвою фішкою проєкту є те, що він не має куратора. Тобто зголосились 39 знаних художників і художниць. Переважно львів’ян, але також є й з інших міст. Кожен зробив свій проект, сам обрав собі місце. Цікаво було, як кожен мав подолати свій егоїзм», ‒ розповів ZAXID.NET художник та учасник виставки Влодко Кауфман.
«Було цікаво, наскільки поділ простору відбувався мирно та наскільки художники керувались художньою доцільністю, як усі самоорганізувалися. Це дуже хороший приклад того, як мистецьке середовище може працювати на довірі, повазі та спільному баченні», – додає директор палацу Левко Ванькович.
«Художники самостійно обирали місця для експонування своїх творів. Більше того, якщо хтось казав, що його об’єкт потребує більшого простору, інші поступалися. Головне було – створити гармонійну та потужну експозицію. Кожен учасник став куратором власного проєкту, і водночас усі разом сформували колективне кураторство виставки», ‒ уточнив Северин Хобзей
Проєкт охопив усі простори Палацу мистецтв – від трьох поверхів до відкритого даху, куди тепер веде інклюзивний ліфт. І де розмістилась інсталяція Влодка Кауфмана.
Учасники виставки: Влодко Кауфман, Олексій Абрамов, Мирослава Бачкур, Микита Віска, Артур Гармідер, Андрій Гелитович, Віталій Грех, Сергій Грех, Сергій Декалюк, Богдана Давидюк, Андрій Дудченко, Дзвенислава Загайська, Стас Жалобнюк, Маргарита Журунова, Олексій Коношенко, Антон HUDO, Павло Круппот, Ольга Кузюра, Богдан Кухарський, Микола Лукін, Богдан Локатир, Ірина Максимова, Максим Мазур, Інна Харчук, Марія Пляцко, Андрій Підлісний, Тарас Попович, Сергій Радкевич, Вікторія Романчук, Андрій Роїк, Наталя Сацик, Петро Сметана, Софія Станко, Юлія Семків, Володимир Семків, Вероніка Чередниченко, Андріана Чуніс, Денис Шиманський, Ярина Шумська.
«Оаза – особистий простір, де є можливим будь-що і все? Оаза, як те чого ми завжди шукаємо в непевному просторі і непевному часі. Оаза – це про місце надії і порятунку? Чи про втечу від реальності? Вимушене місце відносного спокою теж оаза? А може, це те, чого ти прагнеш, але воно ніколи не станеться? Зрештою оаза, як спосіб висловлювання автора в “безмежних” просторах палацу мистецтв», – йдеться у анотації до виставки.
«Концепція та назва проєкту дуже актуальна та цікава сама по собі. А в час війни вона набуває абсолютно нового сенсу. Ми маємо території, які є випаленими пустками і маємо надію, що на них щось з’явилося. І мені подобається, що ці теми не подаються прямолінійно. Тобто відбулася така романтична історія перезапуску простору», ‒ вважає Кауфман.
Однією з ключових цілей експозиції стало перезавантаження роботи Палацу та відновлення довіри до нього як до повноцінної мистецької інституції. Виставка «ОАЗА?» – це перший, але рішучий крок у цьому напрямку. Перезавантаження, за словами керівництва закладу, охоплює не лише фізичні оновлення, а й концептуальні трансформації самого простору.ґ
«Палац мистецтв стає простором для діалогу, рефлексій, сумнівів, експериментів сучасних українських митців і мисткинь. Оаза – це відновлення розмови про мистецтво в стінах Палацу. Це повернення. До себе. До сенсу. До мистецтва», ‒ наголошують вони дещо пафосно, проте оптимістично не лише для самого виставкового простору, але і для мистецького середовища міста.
Переглянути виставку можна до 26 серпня.
