Десь між етапом «я — безкомпромісний бунтар» і стадією, коли твій плейліст для гучних вечірок непомітно перетворюється на фон для спокійного вечора, приходить одне не надто приємне, але корисне усвідомлення. Ти — звичайна людина. Зі своїми неврозами, токсичними звичками та багажем, який інтелігентно заведено називати «життєвим досвідом», інформує Ukr.Media.

Здається, Валерій Харчишин вирішив зробити з цього усвідомлення нову пісню.

Я переглядаю новини про те, що «Друга Ріка» випустила сингл «МИ» напередодні свого 30-річчя, і ловлю себе на іронічній посмішці. Тридцять років гурту. За цей час виросло покоління, яке вже встигло розчаруватися в ідеалах і знову їх віднайти. Харчишин говорить, що в новому треці намагався чесно проговорити саме цей шлях дорослішання — від підліткового заперечення всього до прийняття власних мінусів. І знаєте, в цьому є певна терапевтична адекватність. Коли соліст рок-гурту не намагається грати в містичного генія, а спокійно визнає, що так само розгрібає власні проблеми, як і всі інші, це викликає куди більше довіри.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Найцікавіше починається там, де закінчується автобіографія. Трек, який задумувався як особиста рефлексія, несподівано вивернувся в історію про «нас». Гурт спирається на рядки Симоненка: «У кожного «Я» є своє ім’я». Думка, здавалося б, лежить на поверхні: ми не набір однакових деталей, ми — різні всесвіти. Проте музиканти роблять дуже точне зауваження, яке б’є в нерв часу: нам усім зараз катастрофічно бракує поняття «МИ».

У парах, які розсипаються через втому, у родинах, у суспільстві загалом. Ми настільки захопилися вибудовуванням непробивних особистих кордонів і плеканням своєї унікальності, що якось випустили з-поміж уваги очевидну річ: втрачати одне одного — це надто висока ціна. Сила не в тому, щоб злитися в сіру масу, а в тому, щоб уміти домовлятися і ставати цим самим «ми», коли накочує шторм.

  Сергій та Сніжана Бабкіни відсвяткували перший ювілей молодшого сина та поділилися сімейними знімками

Харчишин зізнається, що навмисно писав пісню так, аби уявити, як десять тисяч людей у київському Палаці спорту разом співають «Ми є ми». Ця візуалізація могла б здатися просто красивою музичною романтикою, якби не наші реалії.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});