У львівському Театрі Лесі Українки відбулась прем’єра «Пенелопея» за п’єсою драматургині та ветеранки Аліни Сарнацької «Плем’я чекання» у постановці Світлани Федєшової.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1619712 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1619712{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Вистава поєднала сучасні українські реалії та мотиви поеми Гомера «Одіссея», де Пенелопа чекає чоловіка з Троянської війни.
У виставі взяли участь акторки різних львівських театрів, які в реальному житті є дружинами або цивільними партнерками військових. Додатковим емоційним та драматургічним джерелом вистави стали їх монологи про очікування.
У виставі діють: Людмила Зборовська, Юлія Оліяр, Світлана Мелеш, Анастасія Перець, Юліанна Опалевич, Дарина Федина, Ісабель Меркулова.
Тобто вистава поєднала сучасну драматургію, античний міф та реальність, ставши багатоскладовою конструкцією, де звучать голоси жінок, реальних та вигаданих.
Тобто вистава поєднала сучасну драматургію, античний міф та реальність, ставши багатоскладовою конструкцією, де звучать голоси жінок, реальних та вигаданих.
Тобто вистава поєднала сучасну драматургію, античний міф та реальність, ставши багатоскладовою конструкцією, де звучать голоси жінок, реальних та вигаданих.
Тобто вистава поєднала сучасну драматургію, античний міф та реальність, ставши багатоскладовою конструкцією, де звучать голоси жінок, реальних та вигаданих.
Тобто вистава поєднала сучасну драматургію, античний міф та реальність, ставши багатоскладовою конструкцією, де звучать голоси жінок, реальних та вигаданих.
«Тема партнерок військових та їхнього досвіду — це досить така сліпа пляма у суспільстві в плані розуміння цієї ідентичності. Усім відома сторона подорожі Одіссея, але як щодо тої сторони, яка залишається непоміченою? Тому вистава “Пенелопея” саме про подорож жінки, як вона проходить цей шлях з чоловіком», ‒ розповідає режисерка вистави Світлана Федєшова.
Контрастом є сценографія та костюми, які стилізують античність та події українського села. Сценографка Оксана Шпакович за основний матеріал обрала полотно піскового кольору, що поєднало сцену та глядацький зал, що також можна сприйняти з нероздільністю гри та життя. Крим того багато тканих елементів відсилає до історії Пенелопи, яка вдень пряла полотно, а вночі його порола, адже пообіцяла вийти заміж як тільки закінчить роботи.
«Образне рішення вистави наповнене численними символами, найважливішим із яких є спільний простір «закутаний» у тканину та розірваний на дві частини. Одна з них «цивільна» – глядацькі трибуни, а інша – берег сцени, на якому акторки жінки, чоловіки яких стали на захист нашої країни. Ці береги на початку і майже до кінця відірвані одне від одного, поки сама Пенелопа не зв’язує їх разом. Адже лише будучи одним цілим ми зможемо перемогти», ‒ вважає сценографка Оксана Шпакович.
Емоційною складовою є музична режисура Уляни Горбачевської. Народні пісні стали своєрідним містком між міфом та реальністю, Ітакою та українським селом, вічним чеканням та вірністю.
Співачка та дослідниця автентичної українського пісенного спадку насичує дію живим виконанням, створюючи глибину та додаткові сенси.
«Дуже часто я спостерігала на тренажах Уляни цікаву річ: коли до нас доєднувались люди, які зазнали втрату, зокрема вдови, і перебуваючи у процесі виспівування, вони раптом починали плакати. І я їх дуже в тому розумію, бо в цей момент звучання ти наче щось таке з себе випускаєш, що не має абсолютно ніякої можливості вияву в житті. Адже суспільство дуже часто на нас нагромаджує якісь стереотипні обов’язковості, по типу “не ний” ,“ти маєш бути такою-то”, “а от комусь ще гірше” і так далі. А потім ти все це блокуєш і знецінюєш, або просто мовчиш, бо і так все погано. Можливість прозвучати розблоковує всі ці речі і зменшує емоційний біль», ‒ наголосила режисерка вистави Світлана Федєшова.
Найближча вистава відбудеться 4 жовтня.
Фото Катерини Сліпченко
