В Україні завершується прокат українсько-грузинського фільму Зази Урушадзе «Антон та червона химера».
Ця картина мала складну «біографію»: у грудні 2019 року помер її автор, Заза Урушадзе. У прокат фільм вийшов 18 березня 2021 року і майже відразу кінотеатри зачинили на карантин. Повторний прокат почався і завершується якось дуже тихо, майже без реклами та відгуків. І це надзвичайно прикро. Адже не так багато фільмів, українських та про Україну, вартують уваги настільки, наскільки її вартує це кіно.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1519061 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1519061{ margin: 0!important; } }
Звичайно, для уважних глядачів вагу фільму насамперед додає сама постать режисера. Адже Зазу Урушадзе знають завдяки фільму «Мандарини», що номінувався на «Оскар» у категорії «найкращих неангломовний фільм» (справді номінувався, а не просто потрапив у списків, довгих чи коротких, Американської кіноакадемії).
Дія відбувається в Абхазії під час війни в естонському селищі, де вже майже нікого не залишилось. Естонські переселенці через бойові дії повернулись на свою історичну батьківщину. Лише двоє старих пильнують урожай мандаринів. Один із них (його чудово зіграв Лембіт Ульфсак) ховає у себе двох поранених: чеченця та грузина. Попри те, що боїв як таких у фільмі дуже мало, цю картину можна назвати одним із найкращих та найтонших фільмів про війну, її природу та вплив на людину.
У картині «Антон та червона химера» – інший час, інша війна. Проте певні паралелі провести можна.
Дія відбувається неподалік від Одеси, у німецькій колонії Гільдендорф. Початок експропріації та великого терору України більшовиками, які несуть голод і смерть. Десятирічний Антон та його друг Яша – німець та єврей, стають свідками повстання селян проти більшовиків.
Попри те, що події та герої картини вигадані, історичне тло, як казав свого часу Заза Урушадзе, відтворено точно. Сценарій стрічки створений за мотивами книги канадського письменника Дейла Ейслера, що оповідає реальну історію його родини.
Тут є і світ дитячими очима, і альтернативна історія, і суть протистояння, і розуміння витоків Голодомору, і розвінчання міфів про те, якими були ці території.
Як і в «Мандаринах», головні герої тут – люди, що живуть дуже далеко від своєї історичної батьківщини, проте боронять землю, яку давно та по праву вважають своєю. Як і у всіх своїх фільмах, Урушадзе вільно працює з так званим мейнстримом, насичуючи кіно драматичними подіями, пригодами та несподіваними сюжетними поворотами.
Граючи на мінному полі історичного кіно, режисер, проте не допускає на екран фальшивих нот. Баланс між правдою та вигадкою, дрібними історичними деталями та пригодами дотримало ідеально.
//
Кадр з фільму «Антон та червона химера»
Загалом увага до деталей в Урушадзе важить дуже багато, і це стосується не лише побуту. Буквально два слова наприкінці – і ми можемо уявити собі життя головних героїв у катаклізмах XX століття. Що стосується деталей сюжету, то всі вони допасовані, лінії доведені до логічного завершення, дивитись цікаво, страшно та сумно, але, без сумніву, варто.
Бажано встигнути побачити це кіно на великому екрані, адже і кінематографічні, візуальні деталі тут є важливими.
І наостанок трохи сухих фактів: фільм є спільним виробництво України та Грузії за участю Литви. Зйомки відбувались переважно в Україні, а також у Грузії. Ролі у фільмі зіграли Нікіта Шланчак, Микита Дзяд, Себастьян Антон, Володимир Левицький, Наталія Рюміна, Тетяна Грачик, Олег Симоненко. Яшу та Антона в старості зіграли Регімантас Адомайтіс та Юозас Будрайтіс.
У картині звучить «Мелодія» Мирослава Скорика, і саме цей фільм став останнім у фільмографії видатного композитора.
А у четвер, 20 травня, розпочинається прокат ще одного непересічного українського фільму. Нарешті виходять «Погані дороги» Наталії Ворожбит. Їх прокат мав розпочатись 1 квітня, проте також через карантин його відклали.
Вони нічим не схожі з фільмом Урушадзе, от хіба тільки тим, що та червона химера і далі веде війну на українській території.
Світова прем’єра картини відбулась минулого року на Венеціанському кінофестивалі, на Міжнародному тижні кінокритиків, де фільм отримав відзнаку як «найбільш інноваційний». Зараз фільм є лідером за кількістю номінацій національної кінопремії «Золота Дзиґа». Скільки з п’ятнадцяти можливих статуеток він отримає, дізнаємося вже у червні.
Картина «Погані дороги» є екранізацією однойменної п’єси Наталки Ворожбит, яка відомо завдяки сценаріям до таких фільмів як «Кіборги», «Дике поле», серіалу «Спіймати Кайдаша» тощо.
Наталка Ворожбит екранізувала п’ять новел, героями яких є мирні мешканці по обидва боки лінії розмежувань, терористи та українські військові. Їх об’єднує в один сюжет війна та погані дороги.
Це кіно з мейнстримом не бавиться. Тут маємо повністю авторське висловлювання, рефлексії та спроби проаналізувати та відтворити те, що відбувається з людьми по обидва боки війни.
Це дуже некомфортне кіно, розфарбоване в усі відтінки кольору хакі, а от чорного та білого тут немає. У «Кіборгах» Ахтема Сеітаблаєва, де Ворожбит була сценаристкою, ми бачимо хоч і людей з різним бекграундом, долями та характерами, проте об’єднаних однією ідеєю. У «Поганих дорогах», які стали режисерським дебютом відомої сценаристки, люди, м’яко кажучи, різні. І знайти розуміння вони не намагаються. Вони живуть та виживають в умовах, в яких жити майже неможливо.
Кадр з фільму «Погані дороги»
У картині не так багато подій, проте образи та сюжет формують дуже добрі та органічні діалоги (пуристи, звісно, традиційно матимуть претензії), точні образи та добрі акторські роботи.
У фільмі знімались Юрій Кулініч, Оксана Черкашина, Зоя Барановська, Марина Клімова, Анна Жураковська, Оксана Ігор Колтовський (його, як і в «Червоному» хотілося б відзначити особливо) та інші.
У понеділок, 17 травня, перші львів’яни уже мали можливість побачити фільм, прокат стартує 20 травня і картина дуже вартує того, щоб піти у кіно.
