Пандемія різко змінила хід життя, зруйнувала плани та змусила відмовитись від звичних та важливих речей. Не в останню чергу ці зміни торкнутись мистецтва: зачинені музеї, театри, концертні зали та кінотеатри. Проте пандемія, як усі великі світові зрушення є для мистецтва не лише трагедією, але і матеріалом для творення: вуличні виставки, повернення автокінотеатрів, зйомки фільмів у ZOOM, без сумніву, стануть своєрідним пандемічним мистецтвом. І далеко не вперше.
Чума, віспа, холера, іспанка, СНІД принесли світові сотні мистецьких творів. Нагадуємо, як відгукувалось мистецтво на світові трагедії. Адже саме завдяки картинам, музиці чи фільмам ми можемо уявити, що відчували люди в той час. Отже, як справлялось (і чи справлялось) образотворче мистецтво з епідемічними викликами? ZAXID.NET склав галерею з найвідоміших образів та історій, навіяних епідеміями.
Чума
Однією із перших «мистецьких» епідемій стала епідемія чуми у середньовічній Європі. Історик Жан Делюмо пише, що «Чорна смерть» і подальші епідемії повернули європейське мистецтво «до жорстокості, страждання, садизму, божевілля і мракобісся». Страх перед чумою знайшов відбиток в сюжетах «Танців Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих». Ще одним відлунням чуми є сюжет «Смерть, яка грає в шахи», поширений в живописі Північної Європи.
Танець смерті, танцюючі скелети, які ведуть в могилу представників всіх верств суспільства, такий алегоричний сюжет з’явився саме тоді. Згодом його підхопили й інші епохи та види мистецтва. Так, танець смерті із фільму Інгмара Бергама «Сьома печатка» став надзвичайно пізнаваним.
Інший дуже впізнаваний образ, який подарувала пандемія чуми, це моторошний та ефектний образ чумного лікаря.
Фахівець з мистецтва пізнього середньовіччя Міллард Міс писав, що «чорна смерть» була «культурною подією» у сфері релігійного живопису. Також набув поширення сюжет, де образ чуми представлений у вигляді стріл, що вражають людей.
Беноццо Гоццолі. Фреска у церкві Святого Августина у Сан-Джиміньяно (1464)
На одній із фресок зображений Бог-отець, який, попри прохання Христа і Марії, метає отруєну стрілу на місто. Беноццо працював над циклом фресок про життя блаженного Августина три роки. Фреску із зображенням Святого Себастьяна він писав, коли над Сан-Джиміньяно нависла загроза чуми. Святий Себастьян, римський легіонер, який прийняв заборонене за часів імператора Діоклетіана християнство, був страчений двічі. Спершу його розстріляли з луків, проте одна вдова на ім’я Ірина виходила його. Потім мученика закидали камінням. Себастьяна часто зображують простромленим стрілами. Оскільки стріла в середньовічній Європі була символом чуми, то й саме цьому святому молилися за зцілення від «чорної хвороби».
Пітер Брейгель Старший. «Тріумф смерті», близько 1562
Картина Пітера Брейгеля Старшого «Тріумф смерті» є найвідомішим прикладом цього похмурого сюжету. У роботі розгорнулися апокаліптичні сцени: армія скелетів тероризує людей, піддає їх тортурам; різні верстви населення, божевільні від жаху, намагаються втекти від смерті. В апокаліптичному баченні Смерть на чолі своєї армії розправляється з людством усіма можливими способами. Уникнути загибелі не вдається нікому – ні простому люду, який, як худобу, заганяють в подобу гробу, ні монарху, надійно закутого в лати. Не рятують ні любов, ні віра, ні тим більше зброя.
Тіціан. «Оплакування Христа», 1575-1576
Італійський живописець Тіціан під час чуми в 16 столітті створив полотно «Оплакування Христа». З замовниками роботи він домовився, щоб картину розмістили на його надгробку. Син художника страждав від страшної хвороби, батько за ним доглядав, розуміючи, що може заразитися. Через кілька днів після того, як сина відвезли на карантин, Тиціана знайшли мертвим біля незакінченої картини. Роботу завершив учень Тиціана Пальма Молодший. В образі Никодима Тіціан зобразив самого себе.
Нікола Пуссен. «Чума в Ашдоді», 1628–1630
В основі твору «Чума в Ашдоді» – біблійний сюжет, але картину він писав, дивлячись на сучасників, яким теж довелося боротися з епідемією. Пуссен писав картину під час чуми в Італії з 1629 по 1631 рік, що вплинуло на його точне зображення хвороби.
Антуан Гро. «Наполеон Бонапарт відвідує чумний барак в Яффо», 1804
Француз Антуан Гро написав картину «Наполеон Бонапарт відвідує чумний барак в Яффо». Французький імператор зображений на ній як Христос, який лікує хворих. Але реальність була страшною: у березні 1799 року Наполеон розпочав похід на Сирію та взяв штурмом Газу та Яффу. Але перемога в Яффі перетворилась на жах: чотири тисячі полонених були розстріляні та покинуті непохованими. Французьку армію переслідувала чума, поширенню якої, сприяли гори трупів. Наполеон особисто приїхав в барак і запевнив, що це ніяка не епідемія, а всього лише лихоманка, і демонстративно доторкнувся до одного хворого. Легенда каже, що солдат отруїли, щоб чума не поширилася та далі. Гро здобув собі цією картиною тріумфальний успіх на Салоні в Парижі у 1804 році – якраз тоді, коли Наполеон був проголошений імператором.
Арнольд Бьоклін. «Чума», 1898
Арнольда Бьокліна часто називають предтечею символізму та метафізичного живопису. Він поєднав міфологічне та історичне, похмурий колорит романтизму з натуралістичним зображенням. Візитівкою художника стали романтичні пейзажі, населені фантастичними істотами. У пізні роки Бьоклін часто звертався до теми смерті. Квінтесенцією його пошуків і роздумів стала картина «Острів мертвих» (1880), втілена художником в п’яти варіантах. Останні роки життя Бьоклін провів в Тоскані. У цей період він створив два твори, в яких часто бачать передвістя бід XX століття: картини «Війна» (1896) і «Чума» (1898). Остання була навіяна спогадами про пандемію холери, яка бушувала в Європі протягом 1863-1875 років. Її відгомони ми також можемо помітити на малюнку «Холера» (1876), на якому вперше у художника з’являється фігура смерті з косою, що сидить на крилатому драконі. Бьоклін зобразив «чорну смерть», що летить над містом та забирає життя людей.
Холера
У 19 столітті чуму змінила холера. Холера неодноразово вражала людство – її спалахи з’являлися по кілька разів за століття. У першій половині 19 століття вона забрала життя мільйонів. Холера прийшла з Індії, проникла в Європу, а потім в Америку. Потрапляючи в великі міста, такі як Париж чи Нью-Йорк, вона змушувала усіх, хто мав таку можливість втікати за місто.
Холера, на відміну від чуми, не залишила настільки багатого списку інтерпретацій засобами мистецтва.
Антуан-Жозеф Вірц. «Передчасне поховання», 1854
Дуже часто лікарі передчасно констатували смерть, тому багатьох ховали заживо, боячись подальшого зараження. У суспільстві з’явилася фобія бути похованим живцем, яка відбилась і в мистецтві. Саме цим страхам присвятив свою роботу французький художник.
Невідомий автор. «Суп з монстрами. Вода Темзи», 1828
На початку XIX століття вода лондонцям надходила з Темзи, куди зливалися нечистоти, тому фантазії автора гравюри про химерну фауну місцевого водогону небезпідставна. Повна назва карикатури говорить: «Суп з монстрами, зазвичай званий водою Темзи, є точним поданням подарованої нам субстанції». У верхній частині зображення вказаний конкретний адресат цього повідомлення: «Мікрокосм. Присвячується лондонським компаніям з водопостачання, який породив всіх страшних та жахливих істот, гідр, горгон та жахливих химер». Слова про «страшних істот» взяті з «Втраченого раю» Мільтона. Попри таку гостру критику, від проблеми відмахувалися до сильного обміління Темзи у 1858 році та страшного смороду. Після цього було вирішено побудувати нову каналізацію.
Роберт Сеймур. «Холера зневажає і переможців, і переможених». 1831
У цій літографії Сеймур зобразив одну з битв Польського повстання 1830-1831 років, що збіглася з піком епідемії розгулом холери, яка тут в образі страшної кістлявої істоти без розбору топче солдатів різних армій. Треба думати, що самому художнику не вдалося зберегти відсторонений філософський погляд на події: в 1831 році епідемія дісталася до його рідної Англії. Як її перемогти, ніхто не знав. Вважаючи, що вся справа у смороді, перелякані англійці старанно провітрювали приміщення, відмовлялися від жирної їжі та натиралися оцтом, не здогадуючись, що холерний вібріон живе у воді. Примітно, що і на літографії Сеймура смерть приходить з повітря. Лише через двадцять років, під час наступної холерної епідемії, про причини зараження здогадався доктор Джон Сноу, а ще через кілька десятиліть його припущенням, нарешті, повірили.
Іспанський грип
У 1918 році в Європі спалахнула епідемія іспанського грипу. Тоді загинули десятки мільйонів людей. Наймасштабніша пандемія 20 століття забрала приблизно від 50 до 100 млн, вразивши приблизно пів мільярда людей. Вчені схиляються до версії американського походження вірусу, вірніше з Канзасу, проте грип придбав назву «іспанка» через іспанську пресу. Наприкінці Першої світової війни нейтральна Іспанія не мала військової цензури, тому перша з європейських країн оголосила про пандемію нового грипу.
Еґон Шіле. «Сім’я», 1918
Від іспанки у 28 років помер Еґон Шіле, один з найяскравіших представників австрійського експресіонізму. Художник зобразив на полотні себе, дружину Едіт та їх дитину. Але дружина Шіле померла від іспанки на шостому місяці вагітності, і дитина, яка дивиться з картини, так і не народилась. Сам Еґон Шіле помер від іспанки через три дні після дружини. Уже після смерті художника картині дали назву «Сім’я».
Густав Клімт. «Смерть і життя», 1915
Густав Клімт помер в один рік з Еґоном Шіле: після інсульту 55-річний художник теж підхопив іспанку. Кількома роками раніше його полотно «Смерть і життя» отримало приз на Всесвітній виставці в Римі. Після раптової смерті в майстерні Клімта залишилися десятки незакінчених картин. У картині «Смерть і життя», яку називають пророчою, традиційний сюжет танцю смерті набуває іншого забарвлення: Клімт вносить нотки надії та примирення, замість того, щоб відчувати загрозу фігури смерті, його персонажі ніби нехтують цим.
Едвард Мунк. «Автопортрет під час іспанки», 1919
Іспанкою також перехворів Едвард Мунк. Однак, на відміну від Шіле, він одужав та помер тільки в 1944 році. Мунк завжди боявся хвороби та смерті, однак після цього досвіду став ще більшим іпохондриком. Він писав, що без страху і хвороб його життя «була б човном без керма». Різного роду хвороби дійсно переслідували Мунка протягом усього життя і не могли не вплинути на світосприйняття художника. Все почалося зі смерті матері, яка померла від туберкульозу. Незабаром та ж хвороба забрала життя сестри, яку Мунк зобразив на картині «Хвора дівчинка» (1886). Сам він довгі роки страждав від депресії та параноїдальних станів і боровся з ними за допомогою живопису. Тема страху, смерті і хвороб регулярно з’являється в його творчості. Як правило, вона виражається в мотиві відчаю, яким пронизані і знаменитий «Крик», і цей автопортрет.
Роберт Воррен Гаррісон. «Danse macabre», 1918
Середньовічний сюжет «Танець смерті» художник та ілюстратор Роберт Воррен Гаррісон інтерпретує по своєму. Він помістив посланця Смерті у сучасний йому антураж. Ця робота, де няня-скелет веде та забирає від батьків дітей, пов’язана з пандемією «іспанки».
СНІД та ВІЛ
Більшість мистецьких проектів та ініціатив, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією, мають акційний характер, бо проблема епідемії досі актуальна. Сучасні художники використовують нові форми: інсталяції, перформанси. Основна їх мета – привернення уваги до проблеми.
Кіт Гарінг. «Незнання = Страх. Мовчання = Смерть», 1989
Кіт Гарінг про хвороби та смерть знав не з чуток. У 1988 році йому було діагностовано СНІД, а в лютому 1990-го, в 32 роки, він помер. Але ще раніше йому довелося поховати друга – Жан-Мішеля Баскія, який загинув від передозування героїном у 1988 році. Ще раніше, в 1986 році, Гаринг як відгуку на сплеск наркоманії в Нью-Йорку створив одну з найвідоміших своїх робіт Crack Is Wack, написавши її на стіні гандбольного майданчика (і заплативши 25 доларів штрафу за вандалізм). Приблизно з цього моменту він все більше уваги приділяв роботам, що протидіють поширенню наркоманії та СНІДу. Одним з найстрашніших обставин, пов’язаних зі СНІДом у 1980-ті, було те, що інформація про нього була відсутня. У 1989 році, за рік до смерті, яку він уже передбачав, Гарінг організував Keith Haring Foundation, який працює досі. У тому ж році Гарінг створив кілька присвячених СНІДу робіт з назвою Silence = Death («Мовчання = Смерть»), що перетворилися потім у плакати.
Іжар Паткін. «Unveiling of a Modern Chastity», 1981
Цю роботу художник написав у 20 років під враженням від побачених виразок на тілах двох чоловіків під час відвідин лікарні в Вест-Віллідж. Цей твір вважається першим, присвяченим СНІДу.
Нан Голдін. Серія «Жиль та Готч» (1993)
Художниця знімала своїх друзів і випадкових знайомих: художників, письменників, танцюристів Нью-Йорка, багато з яких померли від СНІДу. Жиль, власник паризької галереї, де виставлялася Голдін, одним з перших підтримав її роботу. Він помер від СНІДу в 1992 році. Нан зробила кілька знімків Жиля з його партнером Готчем до та після зараження.
Роберт Мепплторп. «Автопортрет з черепом», 1988
Один з найвідоміших американських фотографів Роберт Мепплторп помер від СНІДу в 1989 році. За рік до смерті він зробив свій знаменитий автопортрет з черепом. На цьому чорно-білому автопортреті фотограф стискає палицю, увінчану маленьким людським черепом. Чорний одяг розчиняє фігуру у чорному тлі. Це створює ілюзію, що голова пливе в порожньому просторі.
Клів Джонс. Клаптикова ковдра «Квілт», 1985
Активіст руху проти СНІДу Клів Джонс заснував СНІД-меморіал «Квілт». Проект являє собою полотно, що нагадує клаптикову ковдру, на кожному шматочку якого написані імена людей, померлих від вірусу. Унікальність проекту полягає в тому, що кожен може зробити свій «квілт» і приєднатися до учасників руху. Збільшення з кожним роком «Квілт» безліч разів виставлявся в багатьох країн світу.
Люк Джеррам та скляні віруси
Британський художник Люк Джеррам вирішив, що віруси потрібно помацати. Він створив у склі моделі найвідоміших вірусів бактерій, збільшені в мільйони разів. Люк видув зі скла віруси свинячого і пташиного грипу, папіломи, вітряної віспи, малярії, кишкової палички та інші.
Особливе місце у проекті Джеррама «Скляна мікробіологія» (на головному фото, 2009 рік) посіли моделі вірусу імунодефіциту людини. Художник хотів, щоб його моделі повністю відповідали справжнім вірусам, тому в ході роботи постійно консультувався з вірусологом Брістольського університету.
Проект Люка несе в собі не тільки художню цінність – фотографії його скульптур використовуються при навчанні студентів, а також широко публікуються в наукових медичних журналах. Чекаємо на Covid-19.
