Актуальні новини

«Дуже хочу, щоб мене не пов’язували з певним амплуа»

На Варшавському кінофестивалі, що завершився 18 жовтня Україна була представлена двома фільмами. Фільм Романа Балаяна «Ми є, ми поруч» показали у міжнародній програмі, а картина Тараса Дроня «Із зав’язаними очима» перемогла у конкурсі Competition 1–2 (тут змагаються перші та другі фільми режисерів).

Рік тому відзнаку журі Варшавського фестивалю отримала інша українська картина, «Забуті» Дарії Онищенко. Ці два фільми об’єднує не лише фестиваль у Варшаві, не лише те, що так чи інакше у центрі сюжету є війна на сході України. Головні ролі в обох фільмах зіграла молода українська актриса Марина Кошкіна.

Це ім’я варто запам’ятати: сильна, емоційна, різнопланова актриса гідна якнайбільшої глядацької уваги. Тим більше, що вона працювала і з таких глядацьких хітах, як фільм «Захар Беркут» та серіал «І будуть люди». Зараз Марина є номінанткою на премію кінокритиків «Кіноколо» за найкращу жіночу роль («Забуті»). Переможців оголосять 22 жовтня.

Марина Кошкіна (фото theatre.love)

ZAXID.NET поспілкувався з актрисою про дві її головні ролі, про приватне та вигадане, про трагедію та комедію.

У вас дві ролі, які стосуються теми війни. У картині «Із зав’язаними очима» Тараса Дроня та «Забуті» Дарії Онищенко. Можете їх порівняти?

Вони зовсім різні. Вийшло так, що спочатку мене затвердили на роль Юлі у Тараса Дроня. Моя героїня – професійна спортсменка. Там дівчина втратила хлопця на війні й вона у відчаї, вона втомилась від тиску на неї. Вона думає, що змінивши своє життя, вона зможе втекти від проблеми. Але це не так.

Я після втрати батька рік не могла спати. Я готова була на все, щоб загасити той біль, але нічого не допомагало. Мене попустило, тільки коли зрозуміла, що він завжди поруч. Так само і з Юлею. Вона біжить від проблеми, від горя. А це не допомагає.

Загалом це дуже цікава роль, не лише в психологічному плані. Я там буду битися, я пів року займалася з тренерами.

Потім мене затвердили на роль у «Забутих», а зйомки в Тараса трохи відклались. Так що я знімалась у Даші, а паралельно займалася в залі й готувалась до ролі Юлі. У Тараса, до слова, події відбуваються уже після завершення війни.

  Пішов з життя відомий письменник і сценарист Василь Портяк

Ролі дуже різні. У «Із зав’язаними очима» я граю дівчину, у «Забутих» – жінку, яка переживаю кризу у сімейних стосунках. Я багато думала про те, що от якби не війна, Ніна та Юра ніколи б навіть не здогадались, що вони такі різні.

Цікаво, що Ніна зраджує своєму чоловікові не тому, що розлюбила, а тому, що Андрій є єдиним, хто її розуміє, відчуває.

А Юля зраджує з вашої точки зору?

З Юлею інша історія. Її хлопця немає вже рік. Але так, оточення вважає, що вона зраджує. Саме в цьому і проблема героїні. Всі знають, як саме вона має поводитись, як сумувати. Від неї вимагають вірності попри те, що її хлопець загинув. Це шалений тиск суспільства на неї.

Дуже б хотіла, щоб фільм подивилось як найбільше людей. Я сама після цієї роботи стала набагато менше когось засуджувати, бо ніхто не знає, чому людина насправді робить так, а не інакше.

Якою для вас є ваша героїня Ніна з фільму «Забуті»? Як би ви чинили на її місті?

Кайфовість нашої професії в тому, що доля часом дарує такі ролі та таких героїнь, з якими ти в чомусь дуже схожа, а в чомусь ні. І з Ніною, наприклад, з приводу її вчинків я не завжди згодна.

Я, наприклад, думаю, що на її місті я б краще пішла з родини, ніж зраджувала. Якби я хотіла б поїхати з «ЛНР» та розуміла, що мій чоловік думає про інше, я могла б терпіти місяць-два, але не роки. Я б вже поїхала. Ніна залишилась, чекає, терпить. Любить чоловіка. В цьому, напевно те, що нас різнить.

А що об’єднує?

Чесність з собою. Вона не любить пафос. Вона дуже любить свою країну, свою мову, але без крику на цілий світ. Якась її справжність, внутрішня самотність та сила мені близькі. Може, також її людяність.

  У Білорусі заблоковано доступ до близько 70 сайтів, у т. ч. "Радіо Свобода"

Режисерка Дарія Онищенко розповідала, що на знімальному майданчику було багато імпровізації.

Звичайно, я в кожну свою роботу щось привношу. Я думаю, що це не творчість, якщо актор просто приходить та говорить на камеру вивчений текст. Ми багато працювали поза майданчиком.

Я маю хорошу школу, я вчилась у Богдана Бенюка на курсі. Мої майстри завжди мені говорили, що якщо я отримую роль, то маю вивчити все про свою героїню. Розуміти її побут, як вона живе. Все це потрібно вигадати самій.

Я згадувала своїх вчительок з Луганщини. Так і створився образ.

Ваша героїня дуже переживає ставлення до України, до мови після окупації. Проте існує уявлення, що таким воно було і раніше. Ви самі з Луганщини, то ж можете точно сказати, чи це є правдою.

Я останній раз була вдома у 2013 році. Я не скажу, що було цькування за українську мову. Я не пригадую цього, але я була російськомовною. Був предмет в школі, українська мова, ми його вивчали, та й все.

Фільм «Забуті» побував у прокаті цього вересня

За останні роки моє ставлення до мови, зокрема, кардинально змінилось. Я відчула її та покохала, коли вступила на курс до Бенюка. Я не знаю, чому він, з його переконаннями, взяв на курс дівчину з Луганська, яка говорить і думає російською. А потім він, не нав’язуючи (хоча в нас був мовний режим), прищепив нам любов до усього українського.

Наприклад, моя однокурсниця нас всіх возила в Карпати на зимові свята. Я раніше такого не бачила, дивилась і думала: як же це круто! І з Богданом Бенюком ми постійно співали наші пісні. За чотири роки навчання я на цьому зросла та закохалась назавжди.

А потім мені доля підкинула такий сюрприз: зіграти вчительку української мови.

Ваші обидві героїні дуже сильні та здатні йти на великі жертви. Вони мають бути такими сильними, щоб вижити? Чому?

  Віра Брежнєва розповіла в подробицях, як відбувалася її операція на очах

Вони могли б жити простіше і бути щасливими. Але ні, не могли б, мабуть. Вони не просто так жертвують собою, вони жертвують заради когось. От тої поваги до людини, любові до людини, не лише до рідної, дуже бракує в суспільстві.

Зйомки «Із зав’язаними очима» відбувались у Львові

Чому вони такі сильні? Ну такі обставини довкола них склались. В них просто немає вибору.

У вас є чудова роль у «Відданій», де вас навіть пізнати важко, а ваша героїня зовсім безпорадна. Як працювалось? Тим більше, що фільм історичний.

На наступний день після того, як я закінчила зйомки у «Забутих», я почала роботу над «Із зав’язаними очима». Наступного дня після мого повернення зі Львова я почала зніматись у «Відданій». Ці три ролі йшли одна за одною.

До речі, Софія Андрухович мені дякувала за мою Іванку. І це дуже приємно, адже то вона її придумала.

Моя Іванка – це моя акторська гра як така. Я створювала персонаж, з яким я мало що маю спільного. Адже і Ніна, і Юля, при всіх відмінностях, мають більше спільного зі мною. А Іванка вимагала повного перевтілення. Мені дуже подобається ця робота, я люблю костюмовані ролі, це цікаво. Тішуся, що Христина Сиволап в мене повірила, хоч могла б взяти просто типаж.

Марина Кошкіна у ролі Іванки в фільмі «Віддана»

Дуже хочу грати різні ролі, щоб мене не пов’язували з певним амплуа.

Маєте щось в роботі?

Так. Починаю нову роботу в анімаційному фільмі. Зовсім має бути новий досвід, адже на мене мають вчепити багато датчиків. Я маю з ними грати, а на екрані з’являтиметься анімаційний персонаж. Також Мар’ян Бушан запускає воєнну драму «Білий ворон». Маю також працювати у болгарському проекті Василя Баркова. Він зніматиме у Вілково і я маю грати там німу дівчину. Дуже різні ролі. Чекаю.

Залишити відповідь