У артцентрі Павла Гудімова «Я Галерея» у Львові відкрився новий виставковий проект «Дмитро Молдованов. Гопакує Чорнобай», де художник представляє нову серію робіт про війну. Виставка відбувається в рамках проекту «Музи не мовчать», що триває у Пороховій вежі. Вона триватиме до 18 вересня.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1547987 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1547987{ margin: 0!important; } }
Це не перша виставка Молдованова у Львові, проте вона повністю сформована з робіт, написаних з 2014 року. Куратор виставки Павло Гудімов розповів, що художник став одним із тих, хто спонукав повернутись до виставковою діяльності, мало не щотижня надсилаючи листи з новими творами.
«Гопак дядька Чорнобая»
«Дмитро Молдованов активний і в мирний час, і в час війни. Це його ритм, його творчий метаболізм, його громадянська позиція. У київському артцентрі Я Галерея війна перервала саме виставку Молдованова “Настінний килимок”. Коли приміщення облаштувати як бомбосховище, картини й далі висіли на стінах, існували в новому контексті подій. Усе поступово стало зрозумілим: і образи ведмедів, і образи оленів – загальне відчуття очікування агресії», – розповів Павло Гудімов.
Робота Молдованова «Гопак дядька Чорнобая» представлений і на виставці «Музи не мовчать» у Пороховій вежі, де він став однією із центральних робіт. Багаторукий Чорнобай серед полум’я танцює свій бойови танець, розкидаючи довгоносик монстрів-танки з виразною літерою Z.
Робота Молдованова «Гопак дядька Чорнобая» представлений і на виставці «Музи не мовчать»
Як і весь живопис Молдованова, він яскравий, колористично насичений, активний та емоційний. Роботи художника поєднують безпосередність наївного мистецтва та іронію, динаміку та активний колорит. У час великої війни виставка розставляє акценти, аналізує, водночас реагує безпосередньо та точно. Яскравими є не лише кольори, але й емоції, які слідом за художником.
ZAXID.NET поговорив з Дмитром Молдовановим про те, як він жив та працював з 24 лютого.
Хто такий Чорнобай?
Це вигаданий мною дух. Ви ж знаєте, що у Чорнобаївці така ситуація, коли ЗСУ постійно б’ють рашистів. Чорнобаївка розташована на в’їзді до Херсону з боку Миколаєва. Там аеродром, на якому рашистам зручно розташовувати свої війська А ми їх там весь час розбиваємо.
Я поцікавився історією села, дізнався, що за легендою його заснував козак Чорнобров. Тож я вигадав духа Чорнобая, який прокинувся від вибухів та почав мстити ворогам. Він почав танцювати бойовий гопак, а я його намалював. А рашистів я зображую як монстрів та багатоголових чудовиськ, які заслуговують на зневагу.
Чи змінились сталі образи у ваших роботах після 24 лютого?
Образи ніяк не змінились, в мене власна мова зображення. Тигр є символом агресії, чорний лев символізує сили зла, світлий лев – силу та шляхетність. Ведмідь – це щось таке зле, з півночі. В мене всі персонажі мною вигадані. Мені зовсім не потрібно малювати танк таким, як він є, змальовувати з фотографії. Якщо я зроблю якесь чудовисько з носом, то ось вам буде і танк.
Сюжет однієї з картин нагадує відоме відео, зняте дроном (ракета влучає в окупанта, який присів по потребі, – ред.). Ви звертаєтесь до таких новинних відео?
Ні, то випадковий збіг. Скоріше, то я їх надихнув. До речі, я зробив повтор цієї картини та подарував її Віталію Кіму, нашому голові військової адміністрації. А взагалі всі картини виникають у моїй фантазії.
Що її живить?
Я в дитинстві, коли вчився у сьомому класі, подивився фільм, який називався «Добридень усім» про грузинського художника Піросмані. Цей фільм, про який зараз забули, справив на мене дуже сильне враження. Я зрозумів, що наїв є мені дуже близьким. Я проводив канікули у бабусі в селі, у центральній Україні, в неї в селі був художник, який писав пейзажі, натюрморти, продавав їх на ринку. Звідти теж в мене є любов до народного живопису.
Потім вже свідомо почав шукати інформацію, тоді є то складно було. Був реалізм кругом. Якісь книги по мистецтву були рідкісними. Десь подивишся книжку про Анрі Руссо, Модильяні, Хуана Міро. Так воно тепер все проявляється. Зараз інформації багато, багато цікавих художників у світі, я у всіх них вчуся.
Де вас застала війна та чи швидко він початку повномасштабного вторгнення ви почали працювати?
Я прокинувся ранком, в навушниках (слухав музику), нічого не чув, тільки бачив, що вікна дрижать. Брат мені сказав, що почалась війна та що бомблять аеропорт біля нас. Я вийшов на балкон подивитись, що відбувається і мене відкинуло назад вибуховою хвилею. То вибухнуло велике нафтосховище. Аеродром так само. Але, кажуть, наші встигли забрати літаки.
За кілька днів оточили Херсон, а я живу дуже близько від Херсонського шосе, йти одну зупинку. Коли почали будувати барикади, ми з братом пішли допомагати. Автоматів в нас не було, були три мисливські рушниці. Слава Богу, колона пішла в іншому напрямку і їх там розстріляли наші. Мені не можна носити важке, мене скрутило, я пішов додому, думав, що як почнеться, то я зможу швидко повернутись, бо в нас то все близенько.
А в мене в Парутине (то біля Чорнобаївки, там де заповідник «Ольвія») хатинка є, я там працюю влітку. Я подивився на неї через супутник, попрощався та взявся працювати. В мене вдома був тільки картон, тож кілька перших картин я зробив на ньому. Але на щастя, наші відбили всі атаки рашистів і я поїхав в Парутине. Там на мене чекали кошенята, голодні були, худі. Там я й працював весь цей час, оці всі картини я там написав. Там стріляли просто над головою, тільки й видно було, як воно все пролітає, на щастя зараз вже далі то все. Так що працював я весь час, зробив виставку. Ще дві картини нові в мене в Парутине сохнуть.
