У селі Стрижавка, що під Вінницею, впорядкують місце поховання загиблих вояків Османської імперії, які померли у полоні під час російсько-турецької війни 1877–1878. Також у планах відреставрувати обеліск, що встановлений на місці їхнього поховання. Проводитимуть роботи за підтримки нащадків шляхетного польського роду Грохольських Генрика та Майї Грохольського, оскільки саме їхній пращур Тадеуш Грохольський організував турецькі поховання, за що свого часу нвіть отримав медаль від султана Османської імперії.
За інформацією Центру історії Вінниці, який виступив ініціатором реставрації меморіалу, це єдиний історичний османський могильний камінь, що зберігся на теренах материкової України. Він був знайдений випадково поблизу приватних будинків.
«Пам’ятний знак встановили у 1881 році за кошти Тадеуша Грохольського у пам’ять про військових Османської імперії, які померли від ран у полоні в добу російсько-турецької війни, – йдеться у повідомленні Центру. – Минулої суботи відбулася зустріч з Генриком Грохольським. За підсумками зустрічі було здійснено розчищення території меморіалу. Також встановлено інформаційний стенд, підготовлений співробітниками Центру історії Вінниці. У 2019–2020 роках пам’ятник буде відреставрований за кошти Стипендії Генрика та Майї Грохольських та за сприяння Центру й Стрижавської селищної ради».
Як писав «День», під час російсько-турецької війни орієнтовно у 1877–1878 років в палаці Грохольсьских, що у Стрижавці, розміщувався госпіталь для турецьких військовополонених. Меморіал встановили за кошти Тадеуша Грохольського у пам’ять про 49 військових Османської імперії. Усі вони поховані на тому місці, біля колишнього шпиталю (нині там розташований дитячий садок і невеличкий парк). Збережений обеліск – це єдиний надгробок, який зберігся на місці поховання. За попередньою інформацією він встановлений на могилі лейтенанта Османської армії. Пам’ятник не значиться в охоронних списках через відсутність генерального плану селища Стрижавка, який розроблявся, а потім завис у повітрі.
Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниччина, фото Центру історії Вінниці
