Краєзнавчий музей у Здолбунові на Рівненщині – один із наймолодших в Україні. Його історія розпочалася лише 10 років тому. Тоді місцевий історик і краєзнавець Олег Тищенко згуртував навколо себе команду волонтерів для прибирання будівлі, у якій згодом «оселився» музей.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1609482 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1609482{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
«Наш музей досить нетиповий для краєзнавчих музеїв місцевого рівня – і не лише через його молодість. Приміщення музею дуже складне для переосмислення. Будинок, у якому зараз розташований музей, побудований 1903 року як царське жандармське управління з камерами попереднього утримання. Фактично це був поліційний відділ з величезним комплексом в’язничних камер. Цю функцію приміщення виконувало аж до 1954 року включно. Тобто при різних владах і режимах – польському, радянському, далі Третій Рейх і знову СРСР – ця будівля акумулювала навколо себе насильство», – говорить директор закладу Олександр Чижевський.
Олександр Чижевський з глядачами під час обговорення фільму
Згодом у ньому розміщувалися станція швидкої допомоги, стоматологія та відділення Державної служби охорони. Довгий час приміщення стояло закинутим і поступово перетворилося на звалище сміття. Вичистити його і вивезти увесь непотріб було завданням непростим. На це пішло кілька років часу і зусиль місцевих активістів та волонтерів. Але масштаби виконаної роботи вражають: за 10 років музейники вивезли 470 тонн сміття, яким можна було б ущерть заповнити 11 залізничних вагонів. А розчищене приміщення команда ентузіастів поступово перетворює на музей своєї мрії.
Олександр Чижевський пишається тим, що краєзнавчий музей у Здолбунові за цей час став справжнім «магнітом» для молоді: команда фахівців і місцеві активісти утворили волонтерську спільноту, яка допомагає йому жити і розвиватися.
«Гуртування людей навколо музею – це наша візія. Впевнений, що музей живий лише тоді, коли у ньому є люди, передусім молодь і діти, бо інакше – це просто зібрання нікому непотрібних речей, – говорить директор. – Ми можемо зробити тут ідеальний і дорогий європейський простір із класними технологіями, але без людей це буде просто красивий склад. Тому постійно думаємо над тим, як приваблювати нових відвідувачів».
Одним із несподіваних рішень команди стало відкриття при музеї у 2023 році кіноклубу документального кіно «Не моргай», що входить до мережі кіноклубів DOCU/CLUB ГО «Докудейз». На цю ідею Олександра з однодумцями наштовхнув досвід колег з інших музеїв України.
«Ми бачили, як працює мережа. Точно розуміли, що нам у музеї потрібен такий кіноклуб, але вагалися, чи зможемо якісно реалізувати цю ініціативу в своєму місті. Зрештою, провели тестовий показ із кіноклубом із Рівного, пройшли навчання і почали працювати. У Здолбунові ніколи не було нічого подібного. Наше містечко, хоч і невелике, але серед 32 тисяч мешканців точно є люди, яким цікаво дивитися серйозне документальне кіно про права людини», ‒ розповідає директор.
Сміття, яке довелось розбирати волонтерам
Олександр Чижевський, який став модератором кіноклубу «Не моргай», розумів, що над популяризацією нової ініціативи доведеться попрацювати, адже люди не звикли до документалістики. Але зусилля того варті: обговорення фільмів, вміння чути і поважати думку одне одного формує серед глядачів нову культуру дискусії і діалогу на важливі, а часом і болючі для громади теми.
«Ми відкрили кіноклуб і не прогадали, – зізнається модератор. – Наша ідея спрацювала. Вже бачимо, що на документальне кіно є попит у громаді. Маємо спільноту людей, які хочуть дивитися документальні фільми, а ще більше хочуть їх обговорювати. Людям цікаво спілкуватися одне з одним на важливі теми. Виявляється, що саме кіноклуб дає їм таку можливість».
Краєзнавчий музей у Здолбунові активно використовує в роботі формат «живої» бібліотеки. Музейники розповідають історію рідного краю через історії мешканців містечка, це робить інформацію ближчою і зрозумілішою для відвідувачів. Зʼясувалося, що документальне кіно допомагає почути втрачені чи забуті голоси людей.
Олександр Чижевський розповідає: «Ми починали з документальних фільмів про Голокост і події Другої світової війни. Ще не зовсім розуміючи, як працює кіноклуб, ми розуміли, як працює історія і як про неї можна говорити. Фільм “Безголосся” від громадської організації “Після тиші” став у нас хітом показів. Його автори – наші давні партнери і друзі, які записали багато усних історичних свідчень у Здолбунові, а значна частина їхнього архіву інтегрована в експозицію нашого музею. Тож глядачі активно включаються в обговорення фільму. Побачене на екрані спонукає їх до дискусій про причини геноциду і механізми убезпечень від подібних трагедій вже у наш час».
Обмін думками, осмислення причин трагічних сторінок новітньої історії, пошук взаємопідтримки і кола однодумців притягають у кіноклуб мешканців Здолбунова.
Обговорення фільму у кіноклубі
«У нас є постійний запит від глядачів на фільми про російсько-українську війну, про волонтерство, Революцію Гідності. Ми не уникаємо цих тем, хоча говорити про них часом дуже складно, адже це та історія, яку ми зараз проживаємо і яка нам болить. Мабуть, найскладнішим для нас був показ фільму “20 днів у Маріуполі”, особливо зважаючи на те, що серед глядачів були і переселенці з Маріуполя. Але кіноклуб має перевагу перед звичайним кіносеансом: люди можуть проговорювати свої емоції, рефлексувати на болісні для себе теми. Деколи це схоже на сеанс у психолога. Буває і таке. І саме ці зустрічі, як на мене, вдаються найкраще», – ділиться досвідом Олександр.
Така атмосфера приносить і додаткові результати: люди стають ближчими одне до одного, знайомляться із сусідами, знаходять друзів. Це особливо важливо для нових мешканців громади.
«Нещодавно була у нас прекрасна ситуація. Ми дивилися фільм “Боротьба Джамали” і там познайомилися із сімʼєю кримських татар. Це вже старші чоловік і жінка, які після анексії Криму виїхали в Маріуполь, а з 2022 року живуть у Здолбунові. На превеликий жаль, ми не знали про них раніше. І ось після показу фільму вони раптом заспівали кримськотатарську пісню. Це було так щемко! Люди глибше пізнають одне одного», – пригадує модератор кіноклубу.
Кіноклуб при Здолбунівському краєзнавчому музеї активно розростається. На сьогодні у ньому працюють вже три модератори. За словами директора, це необхідно, щоб встигнути провести усі заплановані покази: «Знаю, що деякі кіноклуби Мережі DOCU/CLUB приходять з фільмами у школи, університети. Ми так не робимо, всі наші зустрічі відбуваються лише в стінах музею. Маємо пристосовану локацію, якісну апаратуру, зручні крісла, є чай і печиво – все налаштоване для якісних показів. Деколи дивимося повнометражний фільм на півтори години, а потім ще обговорюємо його години дві-три. Люди й пів дня можуть у музеї проводити».
Ці зусилля приносять результат. Кіноклуб вже має спільноту відданих фанатів. Організаторів щиро тішить, що серед них – переважно активні члени громади.
«Серед тих, хто приходить до нас постійно, – вчителі, активісти громадських організацій, небайдужа молодь. Це люди від 14 до 45 років, люди з активною життєвою позицією. Для них це чудова нагода зібратися, поговорити про актуальні проблеми міста, подумати над спільними ініціативами. Ми вже стали місцем гуртування. Впевнений, що це корисно для майбутнього Здолбунова», – запевняє директор музею.
Кіноклуб при музеї створює нові можливості для шкільної молоді міста. Залучення освітніх закладів до показів документальних фільмів про права людини – це стратегічний напрям роботи музею. По-перше, у кіноклубі школярі можуть «розсмакувати» документальне кіно, навчитися його дивитися. По-друге, тут вони обговорюють теми, яких не торкаються у школі під час уроків. І, зрештою, учням простіше сприймати нову інформацію саме у новому для себе музейному середовищі.
«Говоримо з ними про булінг і кібербулінг, про війну та активізм, про гендерну рівність. Поступово привчаємо до документального кіно, бо сучасні діти дуже швидко втрачають увагу. Але у кіноклубі їм цікаво – фільм подивилися, поспілкувалися, чай усі разом попили. Це дуже несхоже на урок, але у такому форматі вони непомітно для себе отримують багато важливої інформації. Ми максимально відкриті до усіх тем, бо розуміємо, що краще обговорити їх з молоддю у безпечному середовищі, ніж покладатися на те, що це зробить хтось інший», – розповідає Олександр.
Молодий і небайдужий колектив Здолбунівського краєзнавчого музею не планує зупинятися на досягнутому і думає, як залучити до показів аудиторію людей пенсійного віку.
«Ми б хотіли їх активізувати, адже життєвий і професійний досвід цих людей важливий для розвитку нашого міста», – пояснює Олександр Чижевський. І додає: «Фактично ми у кіноклубі формуємо нову для Здолбунова культуру – культуру перегляду документального кіно. Наша робота впливає на людей, а отже, впливає і на наше майбутнє».
Фото з архіву Олександра Чижевського
