Вона була дуже популярна в радянські часи. За 37 років творчої діяльності вона встигла знятися майже в 100 фільмах і все життя служила в Театрі-студії кіноактора. У фільмографії Валентини Владимировой безліч блискучих ролей, але найбільше вона запам’яталася по роботах у фільмах «Угрюм-Ріці», «Тіні зникають опівдні», «Любушка», «Голова». І лише одна роль, на яку спочатку Валентина Владимирова навіть не хотіла погоджуватися, змусила відвернутися від неї безліч глядачів і шанувальників, інформує Ukr.Media.
Вона з’явилася на світ в селі Василівка Одеської області, а після закінчення школи вирішила вступати до Харківського інженерно-економічного інституту. Але там, у Харкові, вона вперше потрапила в кінотеатр і назавжди “захворіла” кінематографом. Їй більше не здавалася цікавою професія економіста, Валентина Дубина (дівоче прізвище актриси) стала мріяти про зйомки в кіно. Через два роки після вступу до інституту дівчина зважилася: треба йти за своєю мрією.
Вона ретельно підготувалася до вступних іспитів, забрала документи і відправилася в Москву, вступати до ВДІКу. Абітурієнтка на прослуховуванні читала вірші Твардовського і уривок з оповідання Олексія Толстого “російські люди”, і все ж ледь не провалилася. На щастя, зіграла свою роль позитивна характеристика Валентини з інституту в Харкові.
На курсі Ольги Пижової і Бориса Бібікова Валентина вчилася захоплено, вона жадібно вбирала знання, із задоволенням ставила етюди і вже в той час грала в навчальних виставах ролі комедійного плану в українській класиці і виходила на сцену в драмах Олександра Островського в характерних образах. Курс, де навчалася дівчина, був воістину легендарним: Руфіна Ніфонтова, Ізольда Ізвіцька, Юрій Бєлов, Леонід Пархоменко, Майя Булгакова і багато інших чудових акторів. Пізніше до них приєдналася Надія Румянцева, до речі, першою, хто протягнув новенькою руку дружби була саме Валентина.
Відразу після закінчення інституту вона була зарахована до складу театру-студії кіноактора, якому ніколи не зраджувала. Вона взагалі була дуже вірною людиною. Ще в студентські роки вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, кінооператором Валерієм Владіміровим, з яким і прожила до кінця днів.
Кіно і все життя
У кіно Валентина Владимирова вперше знялася разом з усім курсом у фільмі “Вольниця” Григорія Рошаля. А після знімалася майже без перерв, не відмовляючись ні від епізодів, ні від великих ролей. Всі знімальні групи ставилися до Валентини Владимировой з величезною теплотою, її всі дуже любили.
Та й як було її не любити, вона ж прямо випромінювала доброту. Та ще й з’являлася на знімальному майданчику неодмінно зі своїми різносолами: то горщик домашніх вареників привезе, то смачних пиріжків цілу гору напече. А в навантаження до гостинців неодмінно прихопить кілька пляшок наливочки або чогось міцнішого.
Сама ж Валентина Владимирова отримувала величезне задоволення від того, чим займалася. Не нарікала, коли доводилося працювати без відпусток, і назавжди запам’ятала свою першу велику роботу у фільмі, знятому за сценарієм Олександра Довженка “Поема про море”. Запрошуючи актрису в свою картину, Олександр Петрович запропонував Валентині Володимировій самій вибрати роль, і вона вирішила втілити на екрані образ Марії Кравчини, матері чотирьох дітей. Правда, знімав картину вже не сам майстер, а його вдова Юлія Солнцева.
Пізніше було безліч ролей простих жінок, і вона прийняла своє амплуа, не стала чекати запрошень на роль особин королівської крові. Просто тверезо оцінювала себе і власну зовнішність і віддавалася своїм маленьким і великим ролям цілком. І глядач полюбив актрису всім серцем. За Руфіну в “молодій дружині”, солдатку Анісью в “Вірінеї”, Марію Кирилівну Громову в “Угрюм-Ріці”, Настасію в “Любушці” і за багато інших ролей. Валентина Володимирівна в кожній з них була своєю, простою і зрозумілою, дуже близькою.
Актрису впізнавали на вулицях, просили автограф, а часто асоціювали з її екранними героїнями, висловлювали слова схвалення або підтримки, співпереживали і співчували. Але після однієї-єдиної ролі все раптом змінилося.
Фатальна роль
Валентина Володимирівна в 1976 році отримала запрошення в картину Станіслава Ростоцького “Білий Бім Чорне вухо” і, познайомившись зі сценарієм, категорично відмовилася брати участь у зйомках. Героїня, яку пропонував зіграти актрисі режисер, довела собаку до загибелі, а Валентина Харлампіївна не хотіла перевтілюватися в негативного персонажа. Але Ростоцький володів неперевершеним даром переконання і все ж зміг умовити Валентину Владімірову знятися у нього. Вона зіграла, як завжди, блискуче, тільки ось глядачі і шанувальники спочатку ледь не зненавиділи актрису.
Одні повністю асоціювали Валентину Харлампіївну з образом злої сусідки, що погубила таку прекрасну собаку, інші ж не могли зрозуміти, як вона взагалі могла погодитися зіграти таку неприємну тітку, через яку загинув Бім. Актрисі навіть довелося завести собаку, щоб хоч якось переконати шанувальників у тому, що вона насправді любить тварин, а її екранний образ ніяк не відповідає її власному відношенню до собак. Але все ж вона ще довго не могла позбутися від клейма людини, яка жорстоко поводилася з тваринами.
Втрата сенсу життя
Валентина Владимирова під час зйомок у фільмі “Білий Бім Чорне вухо” дуже подружилася з виконавцем ролі Біма.
Після цієї ситуації у Валентині Владимировой немов щось надломилося. Вона продовжувала зніматися в кіно, але все частіше висловлювала сумніви: чи правильно вона прожила своє життя, чи був сенс в тому, що вона робила. І сумно зітхала, вважаючи, ніби прожила життя марно.
В останні роки актриса знімалася все менше, звільнилася з Театру-студії кіноактора, присвячуючи себе догляду за чоловіком, який переніс інсульт. Здавалося, що Валерій Борисович і Наталія Харлампіївна вже здобули перемогу, чоловік актриси став самостійно рухатися і говорити, став вести майже звичний спосіб життя. А одного разу він сів за кермо, пообіцявши дружині приїхати дуже швидко. Але він так і не повернувся, загинув в автомобільній катастрофі. Після смерті коханого чоловіка Валентина Владимирова просто втратила сенс свого життя.
Вона оселилася в своєму будиночку в Підмосков’ї і вела дуже закритий спосіб життя. Садила і поливала город, колола дрова, топила піч. А одного разу сіла за стіл, поклала голову на руки і більше не встала. Тіло актриси знайшла сусідка, а колеги дізналися про її смерть лише через кілька місяців після похорону…
Коли фільм “Білий Бім Чорне вухо” з’явився в прокаті, його подивилися 23 млн осіб. А через рік його висунули на здобуття кінопремії “Оскар” в номінації “Кращий фільм іноземною мовою”. Над цим фільмом плакало не одне покоління глядачів, а книгу, за якою він був поставлений, досі рекомендують школярам серед обов’язкових до прочитання.
