Традиційно розповідаємо про новини кінопрокату. Цього разу говоримо про польський фестивальний хіт Малгожати Шумовської «Снігу більше не буде» та українську прем’єру, «Чому я живий» Віллена Новака.
«Снігу більше не буде»
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1529698 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1529698{ margin: 0!important; } }
У прокат вийшов кандидат на номінацію «Оскар» від Польщі, фільм Малгожати Шумовської «Снігу більше не буде» (на головному фото).
Женя (Алек Утгофф) був у Чорнобилі в момент аварії, і, можливо, саме це стало причиною його особливих здібностей. Емігрувавши з України, він працює масажистом у невеликому польському містечку. Хлопець лікує не лише тіло, але й душу. Заможні клієнти довіряють йому свої тривоги й таємниці. Так Женя перетворився на гуру: люди квапляться на масаж, щоб почути, як жити далі.
Польська режисерка Малгожата Шумовська – завсідниця великих фестивалів. Її «Обличчя», «Тіло», «В ім’я» брали участь у найбільших фестивалях. Не став винятком і «Снігу більше не буде», створений режисеркою у співавторстві із Михалом Енглертом. Прем’єра фільму відбулась на 77-му міжнародному кінофестивалі у Венеції.
Надзвичайно простий на перший погляд фільм, де низка епізодів-зустрічей чергуються у неквапливому ритмі, сповнений можливостями для найрізноманітніших трактувань. Тут можна знайти і стосунки з іммігрантами, екологічні проблеми, навіть зміна клімату.
Проте Шумовська завжди говорить на теми людських стосунків, говорить про самотність у соціумі. Кожна родина благополучного району має свої задавнені травми. І у кожнай дім Женя приходить як рятувальник, що дозволяє своїм клієнтам опинитись поза межами реальності. Він і сам блукає дивовижними похмурими лісами.
Картина, що поєднує буденні, дуже пізнавані історії з магією та іронією. Дивовижне поєднання дозволяє назвати «Снігу більше не буде» одним із найкращих фільмів Шумовської. Ну бодай одним із найкрасивіших.
«Чому я живий»
Хотів позмагатися з картиною Шумовської за потрапляння в оскарівську номінації і фільм Віллена Новака «Чому я живий». Проте Український оскарівський комітет вирішив надати перевагу «Поганим дорогам» Наталки Ворожбит. Прем’єра фільму відбулась на кінофестивалі в Одесі поза конкурсом.
Епічна сага «Чому я живий» заснована на реальних подіях, які відбувалися у Маріуполі під час ІІ Світової війни. 17-річні Фрося та Льончик мріють одружитися, але батько дівчини категорично проти євреїв в родині. Життя закоханих та їх близьких безповоротно змінюється, коли у місто приходить війна.
Картину знято за автобіографічним оповіданням письменника та драматурга Євгена Митька (1931-2007) «Тепер я турок, не козак…» (так звучала і робоча назва фільму). Митько був сценристом тких відомих картин, як «Бумбараш», «Циган», «Дударики» тощо. Наприкінці 90-х він написав сценарій та висловив бажання, щоб режисером картини став Віллен Новак. Понад 20 років сценарій чекав на реалізацію.
Головні ролі у фільмі зіграли Роланд Мішко, Анастасія Марків, Віктор Жданов, Ірина Мельник, Ольга Радчук, Олексій Горбунов, Георгій Делієв, Максим Горай та інші.
Кадр з фільму «Чому я живий»
83-річний Віллен Новак багато років знімав на Одеській кіностудії. Мабуть, найвідомішим його фільмом є «Принцеса на бобах». «Чому я живий» став першим україномовним фільмом у його фільмографії. Важко було очікувати у цьому фільмі новацій та одкровень. Але спочатку про хороше.
Попри усі побоювання, картина здатна втримати увагу глядача усі дві години екранного часу. Насамперед це відбувається завдяки сюжету, усі лінії якого логічні та послідовні. Є кілька чудових акторських робіт. Це стосується насамперед Віктора Жданова, Артема Вільбіка та Олексія Горбунова. Усі інші справуються як можуть, а от Георгій Делієв в ролі німецького офіцера виглядає просто карикатурно. Як герой поганого радянського кіно про фашистів. Різниця лише в тому, що такими ж схематичними негідниками виглядають і нкаведисти.
Утім, не лише це робить фільм архаїчним. Не надто надихає й радше телевізійна, ніж кіношна «картинка» та відсутність якихось психологічних мотивацій героїв, які змінюються як по команді. Видатний, без перебільшення, актор Жданов намагається з усіх сил грати перетворення з антисеміта у рятівника євреїв, проте грати йому немає що. Це стосується і ролі Олексія Горбунова, якому явно тісно у рамках схематичного негідника.
Тим більше шкода, бо у самій історії закладено значно більше. Вона аж ніяк не передбачає чорно-білих схем, у які намагається загнати героїв режисер.
Проте віддамо йому належне. Кілька сцен є дуже добре зробленими, здатними викликати у глядачів щирі сльози.
Фільм не є ані шедевром, ані повним провалом. Важко не погодитись з колегами, які говорять про те, що це радше телевізійний формат. Так, з цієї картини навіть міг би вийти дуже непоганий серіал.
Але наразі автори запрошують на нього у кіно.
