Книга «Ситутунга» ‒ це збірка гумористичних, сатиричних та іронічних творів українського письменника, який творив у 20-х роках минулого століття. Майк Йогансен ‒ майстер гри з читацькими очікуваннями, автор приголомшливої химерної прози й поезії, митець, який досі дивує своїми парадоксами.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1619269 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1619269{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
Тексти Майка Йогансена, одного з чільних представників української модерної літератури, сповнено іронією, абсурдом, чорним гумором. На всіх, хто вирушать у подорож сторінками цієї книжки, вигадливими й розмаїтими шляхами іронічної прози Йогансена, очікує особлива інтелектуальна гра.
Пропонуємо уривок з книги, яка вийшла друком у видавництві Vivat.
***
Театральна фізкультура
Столичні театри дають гастролі тільки по великих містах Донбасу. Робітники чимчикують із шахт за десять, а коли й за двадцять кілометрів подивитися на виставу.
З промови делегата з Донбасу
Може, хто подумав, бува, що це така наука, улюблена по театрах лівого напрямку. Отже, ні. Не вгадали. Це є театральна фізкультура для шахтарів.
Тепер усякий дурень знає, що людині потрібна фізкультура. А фізкультура — це є здоровий рух, щоб був здоровий дух. Коли, до прикладу сказати, діловод Перцюк затопив києм у живіт профробітникові Демчукові і при цьому зробив карамболь по полуватній лампі і по зубах глядачів, то це ще не фізкультура. І тому це не фізкультура, що сталося воно в нездоровій атмосфері, в підвалі, в більярдній. Рух, скажімо, був здоровий, але атмосфера нездорова.
А от коли на того самого діловода Перцюка натягти короткі штанці і щоб він носився, як заєць, по стадіону, то це є фізкультура. Потому — здорова атмосфера.
Так само, сказати по правді, яка то фізкультура, коли шахтар лежить на спині в забої й одколупує кайлом вугілля. Лежати не м’яко, вугілля сиплеться в рот і вуха, запорошує очі. Сама тобі шкода і нікотрої користі. Та до того ще цей несвідомий, темний елемент, скінчивши роботу, не біжить на стадіон ганяти м’яча, а завалюється спати навсупор усій науковій літературі. Йому треба б пострибати, а він хропе. Йому треба б м’яча головою кóпати, а він сопе. Не діло це!
Та, хвалити бога, знайшлися люди. Приїздять оті люди з театром п’єси показувати десь в Артемівському, а шахтарі після роботи біжать верст за двадцять оті п’єси дивитися. Оце постановка. Повітря свіже, жайворонки співають, хмарки в небі розтають, а шахтар чеше собі галопом у місто. Щоб не спізнитися на виставу.
А по виставі тим же алюром чеше до шахти, щоб не спізнитися на роботу. І все на свіжім повітрі — від гудка й до гудка. Оце, справді, перемога фізкультури.
Та все ж, щоб правду сказати, не все ще гаразд. Раціоналізувати треба тую фізкультуру. Організувати треба це діло, щоб усе було як слід і як у науковій літературі написано.
Насамперед біжать ті шахтарі вроздріб. Хто біжить, хто йде, а хто й зовсім удома зостався.
Це треба направити. Прислати інструктора треба з флачком і з сюрчком. Вишикує інструктор шахтарів, у сюрчок свисне, флачком майне — і гайда. Хто перший прибіжить, у першому ряду сидітиме.
Знову ж негаразд, що бігти доводиться по закуреній дорозі, об каміння ноги бити. Щоб цього не було, вигадали англійці такий спорт, узивається він крос-кантрі.
Насаджують гайок або два, насипають штук із троє гір, протягують піскову дюну, викопують величенький ставок і забирають усе те колючим дротом. А тоді біжать: перепливають ставки, деруться на гори, скочуються в рівчаки, перестрибують колючий дріт, словом сказати, користуються враз усяким-чисто спортом, який є на світі.
Тут, правда, самими ставками й лісами та горами не обійдешся. Медична допомога потрібна, коли який шахтар, стрибаючи, наріжеться пупом на колючий дріт. Санітарні пункти слід побудувати. Кіосків понаставляти із сельтерською водою і з газетами, щоб на бігу можна було й почитати. Пливе, скажімо, шахтар через ставок, а сам газету над головою держить, читає. Як там роззброєння, що там із Чемберленом? Рецензії читає на вчорашню театральну виставу. А сам пливе скільки сили, щоб у перший ряд сісти.
Тільки ж трудно це все зробити. Ох як трудно. Народ темний. Кажуть, замість оте все навертати приїздіть з театром прямо на шахту і давайте там же спектаклі. Кажуть ще, що цілих десять палаців для цього саме й побудовано. Чудний народ!
