Актуальні новини

Триває прокат нового фільму Люка Бессона «Догмен»

Триває прокат нового фільму Люка Бессона «Догмен». Прем’єра картина відбулась в основному конкурсі Венеціанського кінофестивалю. Він не отримав там нагород, проте отримав купу критики та трохи захоплених відгуків. Це трохи дивне кіно, яке порівнюють із «Джокером». І не на користь «Догмена». Хоча порівняння це скоріше стосується «картинки», а не сутті. Як би там не було, при всій своїй неоднозначності, «Догмен» – кіно, яке цікаво дивитись та про яке цікаво говорити.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1578935 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1578935{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Бессон, що останніми роками (якщо не десятиліттями) надає перевагу продюсерству, вирішив сказати своє вагоме слово і в режисурі. Вийшло, але частково.

Починається фільм з того, що якось в ночі поліцейські зупиняють фургон. За кермом чоловік, загримований як Мерилін Монро. А ще у машині – десятки собак. Чоловіка затримують, а психіаторці Евелін доручають поговорити із ним.

Далі весь фільм складається з флешбеків. Маємо батька-садиста, дитинство у клітці з псами, інвалідність та багато іншого, про що краще промовчати, щоб не спойлерити. Головний герой на ім’я Даглас має дуже сильний зв’язок з собаками, яких любить набагато більше, ніж людей, що, враховуючи його історію, не дивно. До слова, жоден собака у картині не страждає і не вмирає. А це суттєво, адже Люк Бессон використовує справжніх, а не комп’ютерних тварин. Зрештою, слово «використовує» не надто пасує. Як і головний герой, він задіює їх зграю як повноцінних персонажів. Вони розумні, порядні та вірні. Знову ж таки, на відміну від людей. Разом зі своїми підопічними (чи радше друзями та співучасниками) Дагласу, попри інвалідний візок, вдається багато усього здійснити.

  Вустами немовляти: дитячі фрази, які вселили в батьків жах


Кадр з фільму

Даглас, окрім іншого, співає у кабаре, копіюючи не лише Мерилін Монро, а й Едіт Піаф та Марлен Дитрих. Тож не дивно, що і весь фільм у цілому, попри похмурі і сюжет, і картинку, є химерно-театральним. Ніби Евелін не просто розмовляє з затриманим, а дивиться виставу.

Зрештою, багато гриму і спричиняють насамперед порівняння з Джокером. По суті, окрім самотності та розмальованого обличчя, спільного у цих героїв мало. Даглас не почуває себе жертвою, він, хоч і у дивний спосіб, опановує життя та відчуває себе цілком реалізованим.


Кадр з фільму

Хоча фільм Бессона, якщо все ж притримуватись цього порівняння, сильно програє картині Тодда Філліпса. Він простіший, лінійний. Попри доволі складну монтажну конструкцію. А ще він програє кращим фільмам самого Бессона. Тим, що режисер знімав у 90-х. Натомість легко виграє у його ж більш пізніх робіт.

«Догмен» дивитись цікаво, хоч і повірити йому важко. А за те щоб надати усьому тому, що відбувається на екрані бодай якоїсь правдоподібності відповідає не так режисер (його, так виглядає, правда життя, не хвилює взагалі), як виконавець головної ролі Калеб Лендрі Джонс (Проект «Флорида», Том на фермі, «Три білборди за межами Еббінга, штат Міссурі). Йому вдається бути переконливим та викликати і острах, і співчуття, і захоплення.


Кадр з фільму

В цілому маємо таку собі казку під ялинку про маргинала, такого собі трохи Робін Гуда, трохи Кевіна, що залишився сам удома та його псів. От тільки Різдво так і не настає.

Залишити відповідь