У Каннах, у програмі «Особливий погляд» відбулась прем’єра фільму Максима Наконечного «Бачення метелика». Перед переглядом на червоній доріжці команда фільму провела акцію (на головному фото) на підтримку України.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1543447 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1543447{ margin: 0!important; } }
Кінематографісти вийшли під звуки сирен та закрили свої обличчя символом перекресленого ока, відомого користувачам соціальних мереж як «Потенційно неприйнятний контент». Ця світлина може містити сцени жорстокості або насильства». Одночасно із цим візуальним знаком команда фільму «Бачення метелика» тримала постер із підписом «Russians kill Ukrainians. Do you find it offensive and disturbing to talk about this Genocide?» («Росіяни вбивають українців. Ви вважаєте, що говорити про цей геноцид – це потенційно неприйнятний контент?»).
Під час офіційного фотоколу Каннського кінофестивалю режисер фільму Максим Наконечний також закликав міжнародну спільноту до підтримки звільнення з полону волонтерки та парамедикині Юлії Паєвської (відомої під позивним Тайра). Продюсерки картини Ліза Сміт та Дар’я Бассель на фотокол вбрали футболки з фотографіями Євгена Малолєтки.
Під час офіційного фотоколу Максим Наконечний закликав звільнити парамедикиню Тайру (фото Каннського фестивалю)
«Минуло вже 3 місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і найкраще, що може продовжувати робити міжнародна кіноіндустрія – це надавати голос українським митцям. А наша справа, відповідно, – продовжувати боротися за те, щоб Україна була на порядку денному», – прокоментував режисер фільму «Бачення метелика» Максим Наконечний.
«З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, багато людей бачать в соціальних мережах контент, пов’язаний з війною, який є автоматично прихований позначкою “потенційно неприйнятний контент”. Ми з командою фільму подумали, що це дуже точна метафора, щоб показати, як комунікує Україна та світ вже багато років. Війна, яка зараз є в Україні, часто навіть не називається війною. Більше ніж 8 років війну в Україні світ називав конфліктом. Навіть після 24 лютого багато європейців продовжили називати вже повномасштабну війну Росії в Україні конфліктом. Тільки жахливі злочини росіян відкрили багатьом людям очі на правду, але люди не хочуть чути про те, що українців вбивають. Правда болісна, але вона має бути сказана повністю, навіть не на половину», – додала продюсерка фільму Дар’я Бассель.
Акція стосувалась насамперед подій, що відбуваються під час повномасштабного вторгнення України, яке розпочалось 24 лютого. Події, що відбуваються в картині – про війну, що триває з 2014 року. Про цю тяглість часто забувають останнім часом.
Аеророзвідниця Ліля (Рита Бурковська, чий кінодебют відбувся у фільмі «Парфенон» литовського режисера Мантаса Кведаравичюса, який загинув в Маріуполі під час війни Росії проти України) повертається з полону. Вона виявляє, що вагітна. Що робити у цьому випадку їй та її чоловіку Антону (Любомир Валівоць), також ветерану, який так і не зміг остаточно «повернутись» з війни?
Максим Наконечний з виконавцями головних ролей (фото Каннського фестивалю)
Героїня, попри все, що випало на її долю не хоче бути жертвою. Вона рухається всупереч обставинам. І весь ритм фільму ніби йде їй назустріч. Події слідують одна за одною швидко та невідворотно.
Надзвичайно точно режисерське рішення додати в деяких кадрах зйомки з безпілотника. Тобто і героїня, і ми разом з нею, бачимо мирну дійсність «очима» її військового фаху. Тут є і її справа, і її доля, і неможливість повернутись, і відлік секунд, що ведуть її вперед (чи назад?). А може вони відраховують час до того часу, коли війна, що триває роками стане актуальною до кожного, прийде в кожну родину.
Так сталось, що фільм вийшов актуальним. У його кадрах ми ніби бачимо відлуння сьгодняшніх новин. Проте він, попри абсолютно точну прив’язку до пізнаваних подій та персонажів, має те узагальнення, яке дозволяє йому бути художнім, а не публіцистичним, вічним та універсальним.
Кадр з фільму
Часом зображення розпадається на пікселі, як цифрова картинка, як життя героїні. Але щоразу воно складається в якісний кадр. І це стосується у рівній мірі стосується і фільму, і його сюжету.
Загалом у картині все складено якось дуже правильно, але емоційно, продумано та чутливо. При тому, що фільм не залишає білих плям у подіях, вони подані напрочуд делікатно. Фільм не кричить, він іде складнішим шляхом, який вимагає не аби якої праці саме із кіномовою, вимагає величезної внутрішньої роботи усіх членів команди. Адже щоб досягнути такої снайперської точності без натуралістичних «підпорок», треба мати абсолютну впевненість, вміння та талант.
Тож ось ті, хто створив один із найкращих ігрових українських фільмів про війну, про біль та силу, універсальні у часі та просторі: режисер та сценарист Максим Наконечний (продюсер стрічки «Цей дощ ніколи не скінчиться», режисер фільмів «Невидима», «Новий рік у сімейному колі»), співсценаристка Ірина Цілик (режисерка фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» та членкиня журі «Золоте око» тут, у Каннах), продюсерки Ліза Сміт (режисерка стрічки «Школа № 3»), Дар’я Бассель (продюсерка фільму «Тато – мамин брат» та «Назовні»), операторка Христина Лізогуб (операторка стрічки «Школа № 3»), монтаж Івор Івезічь та Аліна Горлова (режисерка «Цей дощ ніколи не скінчиться»).
Кадр з фільму
Головні ролі зіграли Рита Бурковська, Любомир Валівоць, відома драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит, актор та офіцер Мирослав Гай. У фільмі також зіграли реальні лікарі, військові, у тому числі колишні полонені.
Нагадаємо, що стрічка змагається не тільки в рамках категорії Un Certain Regard («Особилвий погляд»), але й за «Золоту камеру», премію за найкращий дебютний повнометражний фільм. Переможців «Особливого погляду» оголосять 27 травня, а «Золотої камери» – 28 травня.
в нього ми вкладаємо душу.
Підписуйтеся, Вам сподобається.
