У Львові відреставрували приміщення колишнього монастиря сестер кармеліток босих на вул. Винниченка, 30. За всю історію свого існування цей будинок кінця XVII ст. слугував жіночим монастирем закритого типу, військовим гарнізоном, духовною семінарією, науковим інститутом. Зараз ця будівля біля храму Стрітення Господнього перебуває у власності Курії Львівської архідієцезії РКЦ, яка два поверхи виділила під Центр промоції польської культури у Львові.
Історичну будівлю, яка є пам’яткою місцевого значення, відновили за європейські гроші – за проєктом «Сцена Галичини» програми транскордонної співпраці PBU. За його умовами, відреставрували два приміщення, які є культурними центрами, – Український народний дім у Перемишлі (про його відновлення ZAXID.NET писав торік) та Центр польської культури у Львові. Кожен з центрів об’єднуватиме національну громаду, сприятиме міжнародній співпраці, організовуватиме виставки, зустрічі, культурні заходи. Загальний бюджет проєкту – 2,5 млн євро.
Колишній монастир, а тепер – культурний центр
Координатор проєкту у Львові Маркіян Стефанишин розповів ZAXID.NET, що Курія на 15 років передала перші два поверхи монастиря під проєкт «Сцена Галичини», який реалізовує Федерація польських організацій в Україні, Фундація «Допомога полякам на сході» та «Карітас-Спес» Львівської Архідієцезії Римсько-католицької церкви.
«Коли ми прийшли сюди, на момент передання приміщень вони ще були в оренді. Не було доступу до всіх кімнат, щоб ми могли поміряти, визначити, оцінити ступінь ушкодження. За програмою нам поставили стислі терміни. Проектант Василь Калітовський креслив ночами – якби не він, ми б не встигли», – пригадує координатор Маркіян Стефанишин.
Стан приміщень до реставрації
За проєктом, на реставрацію колишнього монастиря у Львові виділили 1 млн 87 тис. євро, потім програма додала ще 125 тис. євро. Фундація «Допомога полякам на сході» співфінансувала 10% від суми.
У будівлі був аварійний дах, за словами координатора, ще один рік він би не пережив. «Стіни були вологі. З купола все лилося по стінах. У деяких місцях вода текла прямо по стіні. Фірма, яка проводила ремонт, ставила пушки, осушувачі, які витягували вологу. Дах перестелили черепицею», – розповідає Маркіян Стефанишин.
У приміщенні замінили плитку на підлозі і столярку – вони була геть знищені. Для інклюзивності у будівлі в деяких місцях понизили рівень підлоги. У колишньому внутрішньому дворику монастиря, який ще в радянські часи перекрили скляним дахом, облаштували атріум. Тепер він слугуватиме експозиційним залом. Ця зона – сучасна. А старовину шукала і відновлювала реставраційна майстерня «Гарда». Її засновниця Ірина Гірна розповіла ZAXID.NET, що на об’єкті вдалося знайти багато цікавого.
Атріум тепер використовуватимуть як виставковий простір
«В одній з кімнат на другому поверсі ми знайшли первісні ренесансні розписи з часів побудови монастиря кінця XVII ст. і пізніші – стилю бідермаєр середини XVIII ст. Ми дуже тішимося, що знайшли ці розписи. Про цю споруду насправді є дуже мало історичних документів. Раніше ми думали, що спочатку це була одноповерхова будівля, а другий поверх добудували пізніше. Але ці розписи дають інші свідчення», – пояснює Ірина Гірна.
Гілочка з квіткою на стіні – ренесанс, решта розписів – бідермаєр
Розписи стилю бідермаєр, які теж виявили у монастирі, доволі рідкісні у Львові. Такі фахівці знайшли ще у 8-ій школі, коли її розписували за австрійської влади, яка й принесла цю стилістику на Галичину у другій половині XVIII ст.
Австрійські розписи XVIII ст.
А на першому поверсі реставратори знайшли стінопис двох періодів кінця XIX ст. За тогочасною модою, оздоблювали стелі, а не стіни. У цей період там працювала духовна семінарія. Пізніше у будівлі розташовувався військовий гарнізон. Як розповідає Ірина Гірна, є певні перекази, що тоді на першому поверсі була конюшня, можливо, саме тому там майже не збереглися первісні розписи.
Склепіння і відновлені розписи першого поверху
Одна з найбільших зал у документах зазначається як трапезна. Хоча насправді в часи монастиря це були три окремі приміщення, які на кінець XIX ст. об’єднали в одне і розписали. У цій кімнаті відкрили розписи трьох періодів. У 1980-х залу оздобив талановитий львівський графік Богдан Сорока. Його розпис з музикантами теж відновили.
Розпис 1980-х років Богдана Сороки
Ще один радянський стінопис невідомого автора 1987 року є на другому поверсі. Його теж вирішили залишити. Як каже реставраторка, він не має ідеологічного навантаження і в доволі доброму стані. Таким чином, розписи відтворюють історію мистецтва різних епох, як і історію самої будівлі.
Стінопис 1987 року
«Спочатку у нас була домовленість, що ми реставруємо тільки перший поверх. Але потім на другому поверсі ми виявили чудові ренесансні розписи, які на першому так і не знайшли. При реставрації ми намагалися максимально зробити все цілісно, щоб, коли людина заходить, бачила розвиток, а не лише фрагменти», – зазначає реставраторка.
Найдавніші ренесансні розписи у келії
Поруч з монастирем є каплиця з шедевральними розписами Яна Генрика Розена, які через замокання даху також вже потребують відновлення.
Сецесійні розписи Розена у каплиці
За інформацією Центру міської історії, бароковий костел Марії Божої Лоретанської та монастир кармелітів босих збудували у 1644-1692 роках на ділянці, яку монахам подарували батьки майбутнього короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Австрійська влада скасувала цей чернечий орден, а будівлю пристосувала під військовий склад. Згодом там працювала римо-католицька духовна семінарія, яка 1890 року облаштувала каплицю. Її оздобили вівтарями скульптора Петра Війтовича, стіни розписав Розен. Під час німецької окупації монастир частково використовували як військовий шпиталь. Радянська влада з 1970-х років передала його Львівському обласному центру якості, метрології та стандартизації. Каплицею від 2009 року користуються римо-католики. Колишній костел тепер є церквою Стрітення Господнього УГКЦ.
Усі фото ZAXID.NET
