У прокат вийшов новий фільм Тоні Ноябрьової «Ти мене любиш?». Ще одна картина про наші 90-ті, проте вона не схожа ані на брутального «Носорога», ані на ніжний та гіркий «Я і Фелікс», ані на конструктивно-складну «Ла Полесіаду». Вона і на «Назавжди-Назавжди», що має у скоро завершити панораму дослідження 90-х українськими кінематографістами (наразі), не схожа.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1586492 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1586492{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Це своя історія, свій погляд, свої 90-ті й дорослішання. Воно могло б відбудись по великому рахунку будь-де і будь-коли, проте припало на епоху, коли приватні травми та розвал родини співпав з розвалом країни.
Кадр з фільму
У 16-річної Кіри розлучаються батьки. Вона важко переживає цю травму, яка стає тлом для руйнування її власних ілюзій.
Однією з безсумнівних удач картини є запрошення на головну роль акторки Карини Химчук, яка отримала за неї відзнаку Одеського кінофестивалю та премії кінокритиків Кіноколо.
Кіра виросла в родині кінематографістів у великій квартирі, де збираються цікаві люди та не надто переймаються радянським поняттям «дефіцит». Проте щасливе дитинство Кіри обривається раптово. І Кіра реагує так гостро, як тільки можна.
Проте не антураж вирішує. Головним у фільмі «Ти мене любиш?» є безсумнівна любов до історії, героїв і справи, яка робиться. Через історію Кіри Тоня Ноябрьова розповідає про той брак уваги та любові, який так часто згадують, коли говорять про 90-ті. Проте її картина не банальна, вона, при всій універсальності травм (якщо можна так їх кваліфікувати) дуже індивідуальна. Її героїня цікава, а сама історія викликає увагу та змушує за нею стежити.
Фінал режисерка залишає відкритим і питання, винесене у назву, ніби зависає в повітрі.
Кадр з фільму
Прокат картини «Ти мене любиш?» розпочався, тож варто піти у кіно. Тим більше, що попередня картини Ноябрьової «Герой мого часу» буквально розійшовся на цитати. У новому фільмі менше гумору, менше жартів, проте більше емпатії. Це доросліше кіно, яке, без сумніву, вартує уваги. Тим більше, що його світова прем’єра відбулась на Берлінале у програмі Panorama.
