Актуальні новини

В український прокат вийшли фільми «Алея жаху» та «Стоп-Земля»

В українських кінотеатрах ми обрали два дуже очікуваних фільми. Так, їх чекали, мабуть, з різних причин та, можливо, різні люди. Вони різні за темами, бюджетами, режисерським досвідом. Проте обидва варто подивитись на великому екрані уже в найближчі дні.

На жаль, через пандемічну кризу кінотеатри знову надто мало сеансів та днів віддають українським фільмам (якщо не йдеться про малобюджетні касові комедії). Тут у кожного своя правда і розібратися у причинах та наслідках будемо не у цьому тексті. Просто наголошу: піти на український фільм Катерини Горностай «Стоп-Земля» потрібно не відкладаючи, адже кожен день може стати для нього останнім днем українського кінопрокату. Поговоримо краще про те, чому на нього таки треба йти.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1534455 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1534455{ margin: 0!important; } }

«Так відступало твоє дитинство»

Режисерський повнометражний дебют Катерини Горностай «Стоп-Земля» давно уже на слуху у тих, хто стежить за українським авторським кіно. Писався сценарій, проводилась акторська лабораторія, рік тому була світова прем’єра на Берлінале, українська – на Одеському кінофестивалі. Була якась просто запаморочлива кількість нагород…

Проте цей фільм, попри чимало шуму (не даремного) довкола нього насправді його не потребує. Це якесь дуже камерне та навіть крихке кіно про дорослішання, про першу закоханість, про стосунки та нестосунки. Коли дивишся це кіно, то складається враження, що на колінах у тебе згорнувся теплий та пухнастий кіт. Проте він може зненацька випустити пазурі.

Цей фільм, що більше нагадує документальні спостереження за звичайними київськими підлітками у звичайній київській школі, на перший погляд теплий та пухнастий. Але ой як не просто його героям існувати у реальності, де все благополучно, де нічого не відбувається. Варто пригадати себе у 15-17 років, коли аж кістки тріщали від того дорослішання, від проблем та комплексів, які ти не кликав. Відсутність якихось потрясінь, нарочита ординарність і обставин, і героїв насправді є максимально доречною, адже такий підхід загострює нестерпність тої ніби то легкості буття, з якою, мабуть, стикався кожен. І далеко не кожен зумів її пережити.

  Львівському Гарнізонному храму подарували реліквії XII-XV ст. з приватних колекцій

Кадр з фільму «Стоп-Земля»

Відсутність карколомного сюжету компенсується у боротьбі за глядацьку увагу швидким монтажем, а відсутність акторського досвіду – абсолютною органічністю виконавців.

Це хороше кіно, з якісною «картинкою» та продуманою стилістикою.

Можливо, часом мова звучить дещо штучно, часом збивається ритм, проте це ті недоліки, які не заважають отримати максимальне задоволення від молодого українського кіно, яке говорить не про радикальні речі, не про далеке минуле, а про те, що відбувається тут і зараз, може навіть і під одним дахом з глядачем.

«Я продаю квитки на магів і на мімів»

Також у прокаті з’явився новий фільм володаря «Оскара», мексиканця з Голлівуду Ґільєрмо дель Торо, режисера, що чудово дає раду з містичними потворами, небезпечними фантазіями та багатомільйонними бюджетами.

«Алея жаху» (на головному фото) є екранізацією роману Ліндсея Грешама, який вийшов друком у 1946 році. Вже за рік глядачі побачили першу екранізацію. Відтоді було створено також графічний роман та мюзикл. Здається, вперше дель Торо знімає римейк. Проте, порівняно із фільмом Едмунда Гулдінга він повертається ближче до похмурого літературного джерела.

Принадливий волоцюга Стен знаходить роботу у мандрівному цирку. З часом він залишає ярмарок, стає модним менталістом, починає співпрацювати у парі психотерапевткою Ліліт.

Спойлерити не будемо, адже детектива складова у цьому майже класичному нуарі є далеко не останньою принадою. Ну і звичайно кастинг: Бредлі Купер, Руні Мара, Віллем Дефо, Кейт Бланшетт, Тоні Колетт, Пол Андерсон, Рон Перлман, Ричард Дженкінс та інші грають тут точно та стильно.

Загалом, слово «стильно» може стати головною характеристикою цього довгого, часом повільного фільму. Проте дель Торо так дбає за наше з вами візуальне задоволення, що ту аж в’язку тяглість легко пробачити. Тим більше, що у фіналі фільм раптом набирає стрімкого темпу та стискається у кільце.

  Регіна Тодоренко розповіла, як поєднує мамські будні з роботою телезірки

Кадр з фільму «Алея жаху»

Дель Торо примудряється бути достовірним у всьому, він знаходить ідеальний баланс між людьми та монстрами, потойбічним та реальним, жахами та звиклою людською хитрістю. Він, як і у кожному своєму фільмі, робить людей монстрами, а монстрів – людьми, ні на секунду не зраджуючи доброму смаку. Жодному з героїв не хочеться співчувати, але спостерігати за ними дуже цікаво. Та й емоційне усвідомлення цього приходить як посмак, після того, як сюжет описав коло. Недарма у кадрі часто виникає колесо огляду, чортове колесо, як своєрідний символ усього фільму.

У тексті використані цитати з віршів Сергія Жадана «Пластунка N» та Юрія Андруховича «Цирк Ваґабундо»

Залишити відповідь