Актуальні новини

«Жодні бурі часу не торкаються цієї музики»

21 та 28 лютого Театральний центр «Слово і голоС» здійснює прем’єру «Барвінський. Право на особисте», присвячену пам’яті воїнів Небесної Сотні та Дню народження Василя Барвінського, який відмічаємо 20 лютого. Акторка та співачка Наталія Половинка та піаніст Йожеф Ермінь представлять концерт-виставу, де головним героєм є сама музика, що хранить в собі достоїнство людини, за яке ми стояли на Майдані – і своєю беззахисною силою перемагає війну.

«Барвінський. Право на особисте» стає третім художнім кроком великого проекту «Барвінський», що здійснює «Слово і голоС з 2018 року.

Йому передували «Барвінський. Любов» спільно з Симфонічним оркестром Львівської Національної опери у 2019 році, та «Барвінський. Повернення в Україну», спільно з Симфонічним оркестром Львівської Національної філармонії. Версію для оркестру створила композитор Богдана Фроляк, диригентом став Теодор Кухар. Усі ці проекти вічинили нові двері у світ Василя Барвінського у контексті часу, що стрімко змінює світ. ZAXID.NET поспілкувався з акторкою проекту.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1514713 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1514713{ margin: 0!important; } }

//

З Барвінським мене познайомили двоє людей. Ярослав Мигаль та Галина Курилич робили концерт у Театральному центрі «Слово і голоС» та запросили мене заспівати солоспіви Барвінського. Це було у 2018 році. Я тоді заспівала два солоспіви, але подивилась усі й зрозуміла, що мене ця музика торкається глибинно, що зв’язок з цим композитором триватиме завжди.

Пізніше я вирішила заспівати усі солоспіви, які написані композитором для різних голосів. Це камерні твори переважно для голосу та фортепіано. Деякі з них композитор оркестрував, деякі написані для голосу, фортепіано та скрипки.

Солоспіви Василя Барвінського – це інтимна розмова з величезним світом.

Я запропонувала оркеструвати солоспіви композиторці Богдані Фроляк.

Чому потрібно було оркеструвати ці твори?

Бо у фортепіанному супроводі Барвінського заховане звучання цілого оркестру. Йдеться не лише про звук, йдеться про масштаб мислення композитора. І саме ця велика дума одинокої людини про світ, про буття – сьогодні і будить, і є викликом. Для мене це є розмова Людини зі Світом масштабу Сковороди, Шевченка, Стуса…

І цей етап входження у інтимний і водночас великий світ Барвінського втілився у проект «Барвінський. Любов». Він відбувся на відкритті Міжнародного театрального фестивалю традиції «Древо» у вересні 2019 року у Львівській опері, диригентом став Теодор Кухар. Звучання солоспівів з оркестром відкрило не лише усім причетним, а і музикантам, і науковцям, новий «слух» на Барвінського.

Василь Барвінський

Вже тепер з відстані часу можу сказати: після цього ми всі, свідомо чи несвідомо, не зможемо ставитися до Барвінського як такого «нашого» болю і радості. Трагедії української історії та персональних життів наших великих Майстрів поки що переважно закривають від нас їх правдивий художній об’єм. І музика, і постать Василя Барвінського належать європейській та світовій культурі – так було на початку 20-го століття і після всіх бурь – засудження, ГУЛАГу, спалення нот, реабілітації та повернення додому композитора та його музики – так має бути нині.

Тому природньо з цього проекту народився наступний крок – «Барвінський. Повернення в Україну» – солоспіви з симфонічним оркестром мали би поїхати по всіх великих містах країни, щоб вся Україна відкрила заново і прийняла свого великого сина. Український культурний фонд не підтримав цей проект, та підтримала Львівська міська рада, і в рамах місткого проекту «Фокус на культуру» він відбувся у жовтні 2020 року у Львівській філармонії.

Проте я і далі розглядаю можливість концертів по цілій Україні, знову буду подаватись на грант, веду перемовини з філармоніями різних міст.
  18 березня — день Конона Городника: історія, традиції та прикмети свята

Отже, цей проект є не лише художнім , але і соціальним, в силу контексту часу. А гріє та веде мене те, звідки говорить сам Барвінський.

Одинокий голос людини зараз не дуже «потрібний», може так завжди було, але мені здається, що в наш час він тоне більш ніж будь коли у потоці глобалізації. «Не на часі», коли людина просто говорить про найважливіше. Як Стус, наприклад, – про базові речі людини: життя і смерть, любов не як почуття, а як дія. Те саме у Барвінського. Звичайно, час дає специфічне забарвлення музиці, але теми вічні. Це розмова з місяцем, з рікою, з піснею, з краєм… та завжди це – розмова з Богом. З тим Богом, що дуже близько, ближче за маму і тата.

Барвінський у своїй музиці ставить великі запитання до життя. А в паузах приходять відповіді. В момент виконання тобі приходять власні відповіді, з цього часу. Ця особиста розмова з вічним у моменті часу і є дією, основою акту артиста і для мене – і є основою мого театру.

Ми знаємо, наскільки складним було життя композитора, знищені його ноти. Коли виконуєте його музику, намагаєтеся абстрагуватись від його долі чи тримаєте її у голові?

Коли я готувала «Барвінський. Повернення в Україну», назва викликала заперечення, на інтернет-порталі «Музика», зокрема. У цьому протесті я бачу конфлікт часів. Барвінського виконували тоді, коли він ще був заборонений. Повертали до життя музиканти, у яких я вчилася: так, першим камертоном музики Василя Барвінського для мене є Прелюдії, як виконує Марія Крушельницька, яка грала ще для самого композитора, свого вчителя.

У масштабі Львова та Галичини, коли замовчувалось дуже болісне для галичан ім’я Барвінського, кожне виконання його творів було величезною подією.

Наш глобалізований час усе це інтимне нівелює так, що покоління, яке молодше за мене, абсолютно інакше на це все дивиться. І для цього покоління Барвінський справді зараз стає відкриттям, для нього він звучить вперше. Мабуть, правдивіше було б назвати це «Нове повернення», ланка в ланцюзі.

Воно має піти по всій Україні, Європі, якнайширше. Як у 20-30 роках минулого століття, коли по всьому світові виконувалась музика Барвінського та це мало фурор.

Ми якось засиділись в очікуванні потужної хвилі високоякісного свого. На часі почати робити кроки, які відкриють дорогу для цієї лавини. І вона спричиниться до перемоги над собою старим, в тому числі й у війні. Я переконана.

Одним із таких кроків є тихий та потужний проект, «Блакитна Троя», який здійснює «Слово і голоС» із режисером Сергієм Ковалевичем вже понад два роки. Це повернення до себе, до своєї аристократичної якості. І це нове повернення до Сковороди, Лесі Українки, Стуса, Франка, Шевченка. Повернення не імен, не постаментів, не зображень на спідницях та купюрах. А, власне, – це хід до мислення, способу мовотворення, особистого внеску в культуру.

  55-річна Руслана Писанка розповіла, чи планує народжувати дітей

Ми свідомі, що це дуже кропітка та повільна справа. Але я впевнена, що ці перші трудні кроки матимуть продовження.

Щодо долі Барвінського, то вона, його дорога, стояла каменем у горлі буквально фізично, я це чула у всій роботі. Репетиції йшли дуже трудно. А у вечір події – ніби якась поміч прийшла. І коли все відбулося, я зрозуміла, що далі можу спокійніше приступити до художнього, поетичного, філософського у Барвінському. Що відступив той біль, який каламутить зір. Від якого весь час плаче і серце, і голос.

Барвінський такий, як лілея, що приходить крізь ґрунт, намул, каламутну воду аж до сонця та повітря. Так і його доля й творчість. Він є з тих Майстрів в українській культурі, які мислять універсально. Мислять духом. Жодні бурі часу не торкаються цієї музики, вона, як та лілея, проходить крізь усе. Залишається лише чисте екзистенційне світло.

Ні час війни, ні після війни, ні радянщина ніяк не позначилась на ньому. Як це можливо? Це аристократична квітка, яка росте крізь все.

Ви говорите про молоде покоління. Зараз побутує думка, що молодь треба зацікавити, спростити або осучаснити складні речі. Як ви до того ставитеся? Зокрема у випадку з музикою Барвінського.

Все моє єство чинить спротив: хто ти такий, щоб «спрощувати» майстра чи дорогу до нього.

Майстер є велетнем і дорога до нього завжди трудна. Інша річ, що зараз йде якась переміна і її потрібно враховувати. Тобто варто залишатись собою, але йти з відкритими очима.

Дуже важко не прогнутись під такі речі як «треба, щоб зрозуміли», «треба, щоб музична спільнота прийняла».

Моя праця – лиш потічок, який можливо дасть сили комусь іншому.

Запис солоспівів для жіночого голосу зробила Наталія Дацко з Мирославом Драганом. Мій підхід є інакшим. Але це ж добре, що той, хто слухає, має вибір. Головне, що все це бере свій початок у Барвінському.

До звичних перепон цього року додалися й нові. Ви випускаєте цей проект в умовах пандемії. Наскільки цей період впливає на реалізацію?

Так, цей час психологічно дуже тисне. Ніби усе тобі каже: сиди, не рипайся, не до твоїх питань. Так само це відбувається і з фільмом «Мати апостолів», де зіграла головну роль. Нам кажуть «не час на розмови про війну» – говорять так на міжнародних кінофестивалях, і навіть на кількох наших телеканалах. А після фільму чуєш, що тиживий, а людина, яка жива, знаходить живе рішення. Людина, охоплена апатією, ні на що не здатна.

І так з усім цього року стається. Як не дивно, нічого не можливо робити, але озираючись назад, я бачу багато зробленого. Від початку карантину триває початий Театральним центром «Слово і голоС» освітній онлайн проект УВТУ – Український вільний театральний університет. Це 5 семінарів, майстерень щотижня, робота з Лесею Українкою, Стусом, Шевченком і Сковородою – разом понад 100 подій і 2 тисячі учасників.

  Дружина Позитива підкорила Мережа пляжними фото

Йожеф Ермінь

Це проект «Нове місто/нове мислення», де восени «Слово і голоС» грав вистави на дахах та у подвір’ях, щоб дати можливість львів’янам долучитись до основ, до того що є і буде. Адже театр «Слово і голоС» говорить саме про те, що є та буде. Це і класичні тексти, і духовні співи, традиційна пісня, романс. Це і «Барвінський. Повернення в Україну», який підготував нас до камерної вистави-концерту «Барвінський. Право на особисте».

Хто ще бере участь у виставі «Барвінський. Право на особисте»?

Цей проект ми готували з режисером Сергієм Ковалевичем, саме його робота зі словом ввела в цю близьку розмову з композитором і саме йому належить назва «Право на особисте». Довго готувалася і співпраця з піаністом Йожефом Ермінем. Перший, до кого я звернулася з Солоспівами Барвінського, був він. І аж тепер, після довгої дороги проекту, це стало можливим. Йожеф Ермінь – Майстер, український піаніст європейського масштабу, який вирізняється глибокою манерою виконання. Я б назвала її мисленням звуком. Він звуком, фортепіанною музикою, осмислює світ та розмовляє з композитором про буття в цьому моменті часу.

Таких мислителів звуком у цілому світі одиниці. Бо світ завше, а тепер більш ніж будь-коли раніше ведеться на зовнішній блиск. Ще з часів мого навчання в консерваторії я вчилася в Йожефа Ерміня саме цій тиші, з якої в нього на твоїх очах родиться звук, цьому вслуханню в початок всього, початок слова. Великим плодом нашої співпраці став цикл «Тихі пісні» Валентина Сильвестрова, ми перші і поки єдині виконуємо цілий цикл без перерви, як і задумав композитор.

Ця прем’єра стає початком нового етапу нашої співпраці, початком нашої особистої розмови з Василем Барвінським.

Важливий внесок у цю виставу зробили також художник зі світла Богдан Дворник. І звісно ж, на прем’єру, працює вся команда «Слова і голоС»: заступник директора Андрій Мизак, адміністратор Олександра Межва, художник Юлія Пилипюк, за відео відповідає Андрій Мавдрик. Ми завершуємо ремонт, і цією прем’єрою відкриваємо нове 10-річчя і новий етап ТЦ «Слово і голоС»

Чому це вистава, а не концерт?

Це монолог актриси та співачки разом з піаністом, розмова з сьогоднішнім життям. Ми назвали цей проект «Барвінський. Право на особисте», бо таку особисту любов і відповідальність за саме життя проніс Василь Барвінський.

Наш час воює проти людини, хоче зробити все масовим, тоталітарним, політизованим, пластиковим. І саме це тихе право на особисте сьогодні треба оберегти.

Як і просте слово, яке в театрі розчищає режисер Сергій Ковалевич, і яке – мовить людина людині, людина світові. Так, як говорить Барвінський своєму часові і нам теперішнім – напряму мовить серцем.

Фото: Сергія Ковалевича, «Слово і голоС»

Залишити відповідь