У Волинському краєзнавчому музеї відкрилася виставка креативних книг рівнянки Олени Медведєвої

Це вже не перша презентація оригінальних робіт Олени Медведєвої на Волині. Кілька років тому з великим успіхом у Шевченківській світлиці Миколи Куделі в музеї виставлявся вишитий «Кобзар» цього ж автора. Куделя відомий тим, що за своє життя зібрав унікальну колекцію різних видань «Кобзарів», які після його смерті створили експозицію окремого музейного залу. «Кобзар», презентований тоді, вишито мовою оригіналу відповідно до видання 1840 року. Все зроблено вручну: тексти вишито стебнівкою, а Шевченкові картини відтворено хрестиком. Художниця Олена Медведєва не лише зберегла правопис і шрифт видання, а й доповнила його ілюстраціями – ранніми роботами Тараса Шевченка. Вінчає книгу вишитий автопортрет молодого поета. Усе це вимагало кропіткої роботи, яка, за словами авторки, тривала майже два роки.

Людмила Завада, науковий співробітник музею, пригадує, з яким хвилюванням відвідувачі тоді одягали білі рукавички і торкалися сторінок вишитого твору Шевченка. Нині ж у музеї представлено значно більше неповторних арт-буків різної техніки створення: вишиті, бурштинові, солом’яні, бісерні, в’язані спицями, різьблені на дереві, мереживні (плетені гачком), м’які (виготовлені з цупкої тканини), гербарні, книга-батик, вербові, шкіряні, книга-будинок, книга-криниця, праска-казка, книга-млин, випалена на дереві. Дивовижні книги Олени Медведєвої не мають аналогів в Україні. Вона вишиває не тільки українською мовою, а й польською та англійською.
Особливим моментом цієї виставки стало спільне вишивання «Лісової пісні» Лесі Українки, це проект, про який давно мріяла Олена Медведєва. «Вона побувала в меморіальному музеї-садибі Косачів у Колодяжному, де їй показали оригінали малюнків до цього твору Лесі Українки. Роботи одного з авторів вона і вибрала для своєї вишитої «Лісової пісні», – розказує Людмила Завада. На презентацію виставки з Колодяжного привезли гольник Косачів із голками, якими вишивала Леся Українка, її сестри, мама. І музейні працівники та волинські вишивальники поклали кожна по кілька стібків у майбутню книгу. «Голки, коли довго лежать без застосування, почуваються погано, – каже Людмила Завада. – Ми їх трішки «почистили» своїм вишиванням, і було відчуття, що і Косачі радіють цій роботі».
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.