Два дні і дві ночі… І все як у казці!

02365
Два дні і дві ночі… І все  як у казці! ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

А чи доводилося вам хоча би раз у житті провести  пару днів в «архаїчно-автентичному селі» ХХІ століття? Якщо ні то поцікавтеся тим як це було в моєму цьогорічному літньому житті  зовсім недавно. Адже серце моє давно просило притулку саме в такому райському куточку України яким є село Моринці, що на Черкащині яке мало чим відрізняється від сотні забутих Богом і «великими людьми» нашої сучасності, але водночас знамените на весь світ. Саме тут колись жив наш геній Тарас Шевченко босоніж мандруючи його полями і городами ще у ХІХ столітті нашої ери. Усвідомлюючи цей факт саме по моринській землі рекомендується мандрувати без штіблет і вільно. Тоді до тебе і приходить відповідне почуття відповідальності і натхнення написати якомога літературніше про неймовірно цікавий та інтелектуально щедрий фестиваль, який його організатори назвали не лише сучасно, але й претензійно стосовно всього, що на ньому відбувалося влітку 2017-го з перспективою на майбутній розвиток. І не лише села Моринці, яке бореться за звання найкращого села в Україні, але й фестивального проекту, який на четвертому оберті свого життя-буття таки вражає… Особисто мене все, що відбувалося протягом лише двох діб збагатило враженнями, як мінімум, на рік а спогадами про чудові знайомства та миті пережитого щастя від захвату не знаю, але здається, що на довго… Та й не думаю, що здається, адже мене вже знову тягне туди ще й тому, що саме в Моринцях я познайомилась з надзвичайно цікавою і талановитою людиною про яку розповім окремо але почну саме з цієї розповіді про Віктора Зоркіна. Саме так ще й тому, що це знайомство відбулось вже перед виїздом з села, коли ми чекали автобус, що віз учасників і гостей фестивалю в Київ. Сидимо, слухаємо прекрасні пісні поета-барда, який  співає їх так душевно, що схотілося саме того про що написано на вітрині місцевого…Ресторану не ресторану, кафе – не кафе…Скоріше моринського музею одного митця, який працює як господар і художник-різбляр в цьому закладі, яке посміхається самою назвою «Євшан-чай».Та й прес-секретар фесту порадила зайти і познайомитись з художником чиї витвори різблярського, столярного і художнього мистецтва прикрашають центральну частину села та й сам «Євшан-чай» чи як там його величати це диво ресторанно-декоративного змісту. Адже вже на вході стоять дуже цікаві витвори з дерева, що настроюють тебе на стан заглиблення свідомості в далеку історичну епоху  часів Київської Русі. Тут і човни, які вирізьблені у стилі саме цих часів і здається так і напрошуються поплавати по прекрасному озеру Морини, що зовсім поруч розкинулося і прийняло нас, туристів і учасників «Ше-Fest» у в обійми прозорої, теплої та  чистої води. Дивовижну купель пережили всі охочі з самого ранку, бо після неї якось почуваєшся, як мінімум, викупаним у райському озері і цілющій воді та оздоровленим і натхненним надовго. А ще, якщо випити моринської води з криниці, то, здається, що помолодшав  років на десять. Так, принаймні, почувала і прожила там дві доби і дві ночі я. Адже витримати театрально-кіношний і ще майже всенощний музичний марафон можна лише за умови такого раціону та режиму. А ще родзинкою цього фесту є умова безалкогольного гуляння і святкування, яку треба витримувати, бо за цим ретельно спостерігають не лише ті, хто вже призвичаїв своїх фанатів до такої «дивини» в традиції святкування, але й місцеві представники поліції, які можуть привітно зробити зауваження, якщо помітять факт недотримання цієї досить незвичної, але корисної умови. В ці дні навіть в місцевому невеличкому супермаркеті та й в інших місцях алкогольних напоїв не продають навіть з-під поли. Тож ані нетверезих, ані хуліганів у ці дні в Моринцях не зустрінеш. А от цікавих людей і караван машин на яких, здається, з усієї України приїхали гості тут не оминути. Центральна вулиця мені чимось нагадала кримський Коктебель, який колись просто випаровував на все місто дивовижно міцні запахи шашликів, плову та різної смакоти, яку пропонували відпочиваючим на кожному кроці та ще з цікавими рекламними примовками. В Моринцях цей сервіс організували і провели черкащани, які вже не перший рік поспіль співпрацюють з шефестівцями. А які пиріжки там продають місцеві жительки! Тануть, мов цукерочки в роті і з сиром, і з маковою та яблучною та вишневою начинками.

А ще мене вразила культура прибирання та порання зі сміттям. Чи не кожному дереві тут висіли сміттєві торби, які іноді й в столиці не скрізь не просто  знайти  поруч. І за цим сумлінно і цілодобово слідкувала армія волонтерів яку на Ше-Festі створили з бажаючих учнів та молоді, що проживає в Моринцях та в сусідніх селах Черкащини. Юні волонтери гордо і навіть гонорово виконували всі роботи, що забезпечили гідний рівень сервісу свята. Одягнені в фестивальні футболки вони сяяли доброзичливістю і випромінювали добрий настрій, адже між корисною працею на них чекав прекрасний і не менш корисний, але інтелектуальний відпочинок. Адже програма фестивалю була максимально наближена до інтересів молодого покоління, хоча не менш цікавою і для всіх інших. Тут і цікаві фільми, які демонструвалися пізно вночі, можна було подивитися в Будинку культури, і вистави самодіяльних театрів  та популярного «Дзеркало», на які зібралися шанувальники у такій кількості, що в залі і яблуку не було де впасти, бо самі назви промовисто рекламували теми, які були не лише шевченківськими, але й досить інноваційними. Театр «Дзеркало» запропонував глядачам свою версію розповіді про стосунки Тараса Шевченка з Лукерією Полусмаковою у виставі «Полусмак» і  так глибоко і професійно актори розповіли про цю драму з особистого життя генія, що глядачі після закінчення ще довго не лише аплодували, але й не розходилися. А театрали ще довго обговорювали між собою всі деталі вистави, які вразили їх несподіваним режисерським ходом чи рішенням. Отак все було у ці теплі і сонячні дні в Моринцях, куди, як правило, приїздять туристи як на батьківщину Тараса Шевченка  відвідати музей… Хочеться думати, що частина з них вже й бачила майже «музейне диво» Віктора Зоркіна, яке прикрасило Моринці протягом останніх років і виділило саме це село з-поміж інших в Україні як туристично привабливе та успішне. Мабуть все саме так і є, бо молоді очільники сільради та й всі інші працівники влади села вже так звикли до цього фантастично чудового шефестівського дійства, що  протягом року крапля по краплі вже самі додають своїх ідей з приводу його удосконалення.  чого. Сам час проведення фестивалю, середина літа, посміхається теплом і привітністю його учасникам. Перебути дві ночі в Моринцях можна або в наметовому містечку, яке розкинулося поруч зі стадіоном на якому відбувались музичні події фесту в стилі український рок-н-ролл. Це за умови, що ви мали змогу взяти з собою намет і спальний мішок або хоча б карді ган, щоб спину не продуло. Якщо це у вас є, то ви у найкомфортнішому товаристві і на свіжому повітрі проведете цей час так весело і продуктивно, що і друзів побільшає і враження будуть світлими і теплими. Тут навіть народний депутат Юрій Левченко з друзями та родиною відпочивав, бо долучилася до організаторів партія «Свобода», яку він представляє у парламенті і яка активно патронує і стає співорганізаторами патріотичних заходів.

Якщо ви не маєте намета, то організатори запропонують вам поселитися в хатах місцевих жителів, які, як правило, за невелику грошову винагороду, і  запросять до своїх « сільських хоромів» і погодують, і розкажуть багато цікавого і потім ще наступного року чекатимуть саме вас. А я жила в «люксі», який мені запропонували мої друзі. Цей моринський рівень сервісу пропонують не всім, а людям вже не молодого віку. Тож і опинилась я у ці ночі в приміщенні дитячого  садка, від якого, як власне і звідусіль у цьому селі, все поруч і зручно з усіх точок зору та інтересів. Супер, хоча вночі навіть було так тепло, що хотілося у спальному мішку переміститися десь у двір під яблуньку, сливку  чи грушку… Що й зробила молодь вже наступної ночі після попередньої безсонної. Вихожу вранці, щоб поплавати в озері, а в дворі нашого «люкс готелю»  під кожним деревом сплять щасливі та усміхнені молоді люди. Мабуть щось під ранок добре у снах додивлялися і післясмак від свята був таким, що тішило… А таки й був він таким у всіх, бо далі і про те, що його забезпечило.

День перший і передостанній.

Приїхали зі столичного вокзалу три автобуси фестивальщиків всіх жанрів мистецтв. Трохи заспані, бо рано виїхали, але настроєні на професійний відпочинок та демонстрацію своїх талантів серйозно. Тут і бандуристи, і письменники, і поети, і…кого тільки не потягло побачити і переконатися у тому, що Ше-Fest це -  The Best, як співаютиь у рекламному ролику одні з його організаторів Єлизавета Тарасова та Міха Невідомський. В стилі реп вони так добре це роблять, що бажаючих побувати в Моринцях шефестівського періоду виявилось дуже багато. Розселилися, смачно поснідали а потім пообідали в місцевому кафе і розійшлися по місцям подій на свої локації. Хто на літературну галявину, яка поруч з Будинком культури, хто на дитячу галявину, де відбувалися довготривалі бої малюків, яких тренували майстри-спісівці, що просто причарували увагу малечі та й дорослих до своїх тренінгів.

Шанувальники літератури мали змогу почути цікаві та змістовні виступи вчених, дослідників та літературознавців на теми, що є не лише інноваційними, але й дискусійними та подискутувати з лекторами та поміж собою від пуза. Все це відбувалося протягом двох днів вдень і в режимі сидячо-лежачого відпочинку. Сидіти можна було на солом’яних кріслах а лежати на тому, що було підстелити під себе, бо на літературній галявині було не спекотно і розташувалась вона в тіньовій зоні місцевого парково-садового району. Клас!!! Я давно  не отримувала таку насолоду як три в одному- і знання тобі дають цікаві, і відпочиваєш, і спілкуєшся з непересічними особистостями.  Це задоволення закінчувалось перед  вечерею, бо далі в Будинку культури відкривався театральний горизонт фестивальної програми і треба було встигнути ще й  на стадіонну рок-програму а звідти і в кіно, і на літературні читання та акустичний концерт, що майже до ранку тривав біля озера. Такі випробування витримали найстійкіші, але майже всі, бо моїх сусідів по «Люксу» я до ранку не чула і не бачила а всі інші розповідали, що на «акустиці був космос!»

 День другий і, нажаль, останній.

Все добре закінчується, як уві сні. І з цим не погодитись може хіба що той, зхто про це ніколи не задумувався. Так і з прекрасним Ше-Festом сталося, бо він промайнув як прекрасний сон, який несподівано перервався усвідомленням того, що все закінчилось і пора повертатися в реальнее столичне життя вже завтра зранку.

 А день другий був цікавим тим, що на Літературній галявині  зібрались всі шанувальники високого штибу слова. Тут відбулися дійство, яке я б конкурсом не назвала. Це були цікаві і дуже креативні ігри участь в яких брали поети. З трьох найкращих вибирали батли і переможців… Але, чи атмосфера свята була такою доброзичливою, що слухачі нагороджували оплесками і увагою кожного з учасників. Чи просто на шевченківській землі збираються особливі поети і звучить особлива поезія, чи ще якісь фактори відбору учасників впливають на якість поетичних творів молодих авторів, але… Такого задоволення я давно не отримувала! Хоча запам’ятала імена лише двох учасників: Олівець та Обрій. Бо зустрілися ми  озерній купелі де хлопці читали мені свої вірші як на репетиції перед змаганнями. Так ми познайомились з майбутніми лідерами поетичного турніру творчістю яких я зацікавилась надовго. А таке трапляється не часто і, можливо, раз в житті. Під час змагань літературна галявина жила якимось особливим життям і дихала поезією на повні груди. На фесті, вже традиційно, бувають і метри сучасної літератури. Довгі черги за авторгафами вишикувались до Василя Шкляра. Своєю участю цьогоріч порадувала і популярна письменниця  та поетеса Антонія Цвид, яка видала книгу про жінок в житті Тараса Шевченка. Кого ж це не зацікавить? Якщо ще не чули про неї, то все попереду… Як і прекрасні враження по які варто їхати вже наступного року в Моринці всім, хто любить Україну і зокрема «до глибини своїх кишень», бо такої виставки-розпродажу, яку організували там, я і в Києві не бачила. Здається, що всі найкращі майстри України з’їхались саме туди. Очі розбігалися, апетити росли а грошей на все бажане не вистачало. І лише оцей останній факт залишив по собі трохи неприємне відчуття і водночас бажання наступного року трохи підкопити грошенят – і знову з головою та тугішим гаманцем пірнути у вир  «Ше-Fest» івського дива.

 Леся Самійленко

 

 

 

 



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар