Спецоперація із портретом або фейкологія краєзнавства

03154
Спецоперація із портретом або фейкологія краєзнавства ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Нині, в час інформаційних воєн ми щодня натрапляємо на новини, джерела яких слід уважно перевіряти аби не стати жертвою шахрайства. Фейки свідомо запускаються в інформаційний простір, щоб відволікти увагу від чогось більш важливого. Це у випадку політичних або геополітичних воєн. Коли ж ми говоримо про краєзнавчі дослідження – сферу досить приземлену і вузьку як на всебічний розголос, то тут, як не дивно, маємо в рази більше приводів хвилюватися. Але і в рази більше підстав на викриття фейків.

Власне, головне завдання краєзнавців і зводиться до підтвердження або спростування місцевих легенд і переказів документами, що мають історичну вагу. При цьому кожен професійний творчий працівник – краєзнавець у своїй науково-дослідницькій роботі, згідно Кодексу професійної етики, зобов’язаний дотримуватися наукових підходів, всебічного розгляду обраних тем чи проблем та об′єктивного і достовірного їх викладу.

Краєзнавець є активним поборником професійного вивчення минулого рідного краю, активного використання документальної та джерельної бази, попередніх напрацювань вітчизняних та зарубіжних учених. Краєзнавцем не може бути дослідник, котрий вивчає історію вибірково чи фрагментарно, у своїх поглядах піддається кон′юнктурним впливам, спотворює істинний перебіг досліджуваних подій, не гребує догоджанням поверховим псевдонауковим догмам та політичним замовленням.

На жаль, нехтування цими елементарними правилами непоодиноке явище. Свого часу мені довелося присвятити цілий розділ у книзі «Іван Бондаренко – останній полковник Коліївщини» (К.: Стікс-Ко, 2014) спростуванню «фейків», створених у ХХ столітті письменниками і краєзнавцями. Усі ці «міфи», «легенди» і «перекази» не мали нічого спільного із документами, які описували життя і діяльність славетного повстанського ватажка.

Приводом написати цю статтю стала поява в газеті «Донеччина» публікації під заголовком «У пошуку істини» (2017. – 2 червня. - № 20 (15958). – С. 5). Автор матеріалу, член Національних спілок краєзнавців і журналістів, серед іншого, розповідає про те, що один із його друзів у невідомій книжці невідомого автора, надрукованій у Львові в 1922 році, знайшов автентичний (!) портрет поета-романтика Михайла Петренка! Знахідка століття?

Ні. Насправді – це еталонний фейк! Інформація не те що з не перевіреного, а з дуже сумнівного джерела, що з’являється саме в ювілейний рік, коли на державному рівні відзначається 200-ліття автора вірша «Дивлюсь я на небо…», коли Національний банк України випускає пам’ятну монету, а Укрпошта – маркований конверт на честь Михайла Петренка, коли в бюджетах різних рівнів закладені кошти на проведення ювілейних заходів…

І от цей малюнок разом зі статтею горе-пошуковця надрукувала газета «Донеччина»! Як просто, виявляється, можна ввести в оману донеччан, земляків Михайла Петренка, які довіряють газеті, що не на словах, а на ділі щотижня доводить свою державницьку позицію. Яка є голосом і до певної міри совістю українського Донбасу…

Це зображення виявилося всього лише поганенькою копією портрета іншого письменника – Василя Наріжного (1780 – 1825), який, до речі, російськомовний, незважаючи на те, що походить з України, вважається першим російським романістом. І це, очевидно, було добре відомо авторові статті, адже він, доводячи своє псевдонаукове «відкриття», запевняє, що «прижиттєвого зображення В.Наріжного не існувало. Збірний уявний портрет письменника, намальований з гравюри невідомого художника, з’явився десь на стику ХІХ і ХХ століть…»

Більше не буду цитувати шахрая, який вирішив або «хапнути» краєзнавчий грант на свої «дослідження», обіцяний головою Донецької військово-цивільної адміністрації Павлом Жебрівським, або пропіаритися на імені славного сина України в рік його ювілею, або... навіть не хочеться думати, що ще може ним керувати в час російсько-української війни…

Мені добре відомий Василь Наріжний як автор незакінченого роману про останнього гайдамацького ватажка XVIII століття - «Гаркуша, малоросійський розбійник» (1825, виданий 1856). Також мені добре відомі невирішені питання в життєписі Михайла Петренка, які окреслив в своїх документальних дослідженнях праправнук поета-романтика, керівник проекту «Ідентифікація Петренків» Олександр Петренко. Його книги, що базуються виключно на архівних джерелах, побачили світ у період 2012 – 2015 рр., були рецензовані і рекомендовані до друку Вченою радою Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Також О. Петренку належить стаття «Слов'янці про слов'янський період життя Михайла Миколайовича Петренка або історія банальної помилки», яка надрукована у фаховому ваківському часописі «Краєзнавство» (див. «Краєзнавство: науковий журнал». — 2013. — Ч. 2 (83). — С. 232—245).

Одним із актуальних нині є пошук світлини чи портрета Михайла Петренка, чим і намагаються скористатися шахраї.

Щоб переконатися у автентичності портрета Василя Наріжного, справжньому краєзнавцеві-документалісту досить буде уважно вивчити оцифровані фонди і каталоги кількох провідних бібліотек світу. Автором портрета Василя Наріжного є відомий російський гравер на міді Костянтин Якович Афанасьєв (1793–1857). Незважаючи на те, що, як говорять мистецтвознавці, мав «черствий різець», за своє життя майстер створив 448 друкарських форм. Він вів також власноручно хронологічний список виконаних гравюр, який зберігся і багато разів, починаючи з ХІХ століття, друкувався в спеціалізованій літературі. За №10 в цьому описі ми знаходимо портрет Василя Наріжного (див. напр. Подробный словарь русских граверов 16-19 вв. / Д.А. Ровинский. - Санкт-Петербург, 1895. – С. 49–50).

Співпрацював К. Афанасьєв, серед інших, і з відомим тогочасним видавцем Олександром Смірдіним, для якого ілюстрував книжки. Саме в московській університетській типографії Ширяєва і Смірдіна 1825 року побачила світ повість Василя Наріжного у трьох частинах «Два Івани, або Пристрасть до позовів». На початку першої частини цієї повісті було вперше надруковано портрет Наріжного. Про це говорить, зокрема, відома дослідниця творчості письменника Н. Білозерська (див. Белозерская Н. А. Василий Трофимович Нарежный: Историко-литературный очерк. — Изд. 2-е. — СПб. 1896. — С. 133).

Цікаво, що незабаром портрет Василя Наріжного опинився в колекції видатного російського видавця, історика і колекціонера Платона Бекетова (1761–1836). Після його смерті мідна дошка з портретом Наріжного, в числі інших понад 300 робіт колекції була придбана братами Киреєвськими. Вони надрукували його у виданні «Изображения людей знаменитых или чем-нибудь замечательных, принадлежащих по рождению или заслугам Малороссии» (М., 1844. – Арк. 38). У цьому виданні значиться, що гравюру виконав Федір Алексеєв (1800–1840), кріпак П. Бекетова, працівник московської типографії О. Осипова.

Мені здається, що гравюри, надруковані у 1825 і 1844 роках і справді належать різним авторам, адже мають незначні відмінності. Це може свідчити про існування портрета, який став прообразом для обох митців гравюри. Але це вже тема для зовсім іншої статті.

Природно, що окрім дослідників-краєзнавців, які в межах проекту «Ідентифікація Петренків» (О. Петренко, В. Шабанова та ін.) уже багато років по крупицях збирають архівні документи щодо життя і творчості поета-романтика, до цієї теми впродовж ювілейного року долучаються й інші люди. Адже 200-річчя Михайла Петренка є в затвердженому Верховною Радою України переліку пам’ятних дат і ювілеїв 2017 року. Всі разом могли би зробити в рази потужніший внесок у справу вшанування пам’яті автора всесвітньовідомої пісні «Дивлюсь я на небо…»

Але коли під виглядом ювілейних заходів відбувається свідоме перекручування фактів заради власних кон’юнктурних інтересів, ігноруються опубліковані напрацювання інших дослідників, просто необхідно ставати на захист історичної пам’яті і справедливості. Це стосується не лише висвітленої тут теми, адже подібні «вкиди» мають останнім часом системний характер.

На жаль, українське законодавство не передбачає механізму захисту від подібних інформаційних диверсій. Щодня ми є свідками того, як країна-агресор та її п’ята колона забруднюють інформаційний простір своєю пропагандою. От і зараз, не виключено, що українському поету-романтику Михайлу Петренку якийсь черговий «агент кремля» намагається «пришити» образ, що належить російськомовному класику. Щоби був привід «за парєбріком» знову посміятися з «тупих хохлів», які не знають власної історії і ведуться на примітивні фейки…

Євген Букет, член правління Національної спілки краєзнавців України

Джерело: https://uain.press/blogs/yevgen-buket-spetsoperatsiya-iz-portretom-abo-fejkologiya-krayeznavstva/




Попередня публікація розділу «В Україні не може бути іншого світогляду, ніж український»
Наступна публікація розділу Храмові війни

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар