23 вересня (спочатку за Юліанським календарем — 10 вересня) православні всього світу смиренно шанують пам’ять святителів Петра і Павла, Нікейських праведників. Служителі присвятили себе служінню Отцю Небесному і донесення Слова його до заблукалих душ, відмовившись від мирських благ і багатств. В якості подяки за діяння, їх імена були увічнені в історії християнства, інформує Ukr.Media.
За часів двовір’я в народі торжество отримало видозмінену назву, більш звичне слуху обивателя — Петро і Павло Горобинники або Осінні. Вважається, що в цей день велика горобина святкує свій день народження, в честь чого плоди дерева ненадовго набувають специфічний солодкуватий присмак через осінні заморозки.
Історія житія святих
Відомості про життя праведних служителів вкрай мізерні, оскільки дійшли до нашого часу частково. Дані про діяння Павла і зовсім відсутні, оскільки ім’я його лише одного разу згадується в Писанні Синаксаря греків 11 століття (Пролог Петрів).
Відомо, що Петро жив у період правління Лева третього, знаменитого засновника Ісаврійської династії. Імператор залишив свій негативний слід в хронології становлення Візантії, оскільки саме при ньому імперія встала на шлях знищення ікон і гоніння інакомислячих християн. Багато віруючих тоді відреклися від Христа, віддавши жертву богам язичницьким на благо власного порятунку від фізичної розправи. Петро був не такий: не шкодуючи себе він мандрував по сходу Риму і проповідував, доносячи слово Господнє, звертаючи ідолопоклонників в свою віру. Безліч страждань зазнав він за життя, оскільки кожен незгодний з його думкою і підлеглі імператора знущалися над ним, зазіхаючи на здоров’я чоловіка. Про смерть святого нічого не відомо.
Звичаї і традиції свята
Ще язичники вірили, що червона гілка горобини — це своєрідний символ палиці Перуна, здатної захистити людину від будь-яких негараздів і бід. З поширенням християнства образ бога опустився, а вірування збереглося. Листя дерева стелили нареченим в туфлі, ягоди ховали по кишенях, щоб пристріт і псування недоброзичливців і супротивників союзу обійшли молодих стороною. Саму горобину висаджували прямо біля будинку, щоб залучити благополуччя сім’ї, багатство і процвітання роду. А крім чудодійних магічних властивостей деревце любили за чисту красу фарб.
На Петра і Павла Горобинників володіння захищали від нечистої сили. Для цього горобинові грона розвішували по кутах будинку, над дверними отворами і в інших затишних місцях. Примітно, що зривали тільки частину плодів, щоб залишити їжу для птахів, які прилітають. Забирати все, залишаючи гілки абсолютно голими, суворо заборонялося, і обіцяло біди.
З цього свята починали робити улюблений в народі горобиновий квас, що володіє масою корисних властивостей. Наші предки знали, що ягоди здатні діяти проносно, антибактеріально, жовчогінно, маючи при цьому накопичувальний полівітамінний ефект. Крім цього на гронах настоювали домашній самогон або горілку. Робили настоянку за переданою традицією — червоні ягоди закладали в очищені ємності, заливали спиртним і ставили в темне затишне місце. Раз на тиждень напій належало струшувати, і вже до зими він буде готовий до вживання.
