Заборонена музика

У неділю, 26 вересня, у Львівському органному залі відбудеться симфонічний концерт «Заборонена музика». Звучатиме музика Василя Барвінського, Пауля Гіндеміта, Кароля Ратгауза та Карла Гартмана. Солюватимуть знамениті українські музиканти – піаністка Оксана Рапіта та скрипаль Орест Смовж. Гратиме Ukrainian Festival Orchestra під управлінням шведського дириґента Деніела Ганссона. Вхід на подію вільний, за умови попередньої реєстрації.

Це перший із серії трьох концертів масштабного міжнародного музичного проекту України, Німеччини та Швеції, присвяченому долі митців у тоталітарних державах – нацистській Німеччині та СРСР. Твори українських та німецьких композиторів звучатимуть поруч – як документи трагічної епохи, яка не має права повторитися.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1526771 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1526771{ margin: 0!important; } }

Проект «Заборонена музика» реалізують Громадська організація Collegium за підтримки Українського Культурного Фонду спільно з Вюртемберзькою філармонією (Німеччина), Університетом Мальме (Швеція), Львівським органним залом та Галицьким Музичним Товариством (Україна). Він передбачає три концерти з різними концепціями: «Заборонена музика» 26 вересня, «Нелегальна музика» 3 жовтня та «Шкідлива музика» 19 жовтня. Будуть здійснені професійні записи, всі твори будуть доступні у вільному доступі на youtube-каналі Ukrainian Live Classic.

Також у рамках проекту відбудеться наукова конференція «Музика і політика» від Галицького музичного товариства. У ці дні готується до друку тримовне видання про композиторів, чия музика звучить у проекті (українською, англійською та німецькою).

Любов Морозова

Організатори підкреслюють, що ключовий сенс проекту – постаті композиторів, яким випало творити у часи тоталітаризму. Про їхні долі, які вражають і надихають водночас, пише відома музикознавиця і критикиня Любов Морозова.

З дозволу авторки ми публікуємо фрагменти історій композиторів з майбутньої книги «Заборонена музика».

Василь Барвінський

Василь Барвінський був першовідкривачем у багатьох сферах – першим в українській музиці створив цикл фортепіанних прелюдій у 1908 році, першим – симфонічну рапсодію у 1911-му, написав перший український секстет у 1915-му, першим почав працювати над фортепіанним концертом у 1917 році тощо. Вже за життя він був і новатором, і класиком, який мав би увійти до всіх шкільних підручників. Доля склалася інакше.

Василь Барвінський

Трагічна історія Барвінського починається у 1948 році, коли його разом з дружиною Наталією Пулюй, донькою одного із першовідкривачів радіоактивного випромінювання Івана Пулюя, було заарештовано НКВД. Формулювання вироку було стандартним: композитора звинуватили у тому, що він був «агентом англійської розвідки, агентом гестапо та довголітнім, активним членом ОУН». І найжахливіше – поки Барвінського катували на допитах, його колеги – працівники консерваторії – спалювали рукописи його музичних творів на подвір’ї консерваторії. Самого ж композитора змусили заднім числом підписати згоду на цей акт вандалізму.

Рукописи творів спалили у подвір’ї консерваторії

Відбувши 10 років у ГУЛАГу в Мордовії (як виявилося, вони з дружиною весь цей час знаходилися у сусідніх таборах), подружжя Барвінських повернулося до Львова у 1958 році. Наталія злягла паралізованою, здоров’я Василя також було підірваним.

В останні роки життя він намагається з пам’яті відновити втрачені твори, і невдовзі помирає. Після його смерті у 1963 році творчість композитора знаходилася під забороною 25 років. Поодинокі спроби дослідження та виконання його творів здійснювалися лише потайки. Фактичне її відродження починається лише наприкінці 1980-тих і триває досьогодні.

Борис Кудрик

Борис Кудрик – український композитор, музикознавець, фольклорист та викладач.

Всупереч складній історичній епосі, творчість Кудрика відрізняється якимось дивовижно легким, дитячим святоглядом. Хоча стилістика його творів достатньо строката, їх усіх об’єднує саме «дитячість». За спогадами сучасників, композитор завжди перебував ніби у паралельній реальності, вслухаючись в лише йому одному чутну потойбічну музику. Його музична ерудиція не знала меж завдяки феноменальній пам’яті: будь-яку з відомих йому партитур, а їх було безліч, міг відтворити напам’ять на папері з ідеальною точністю.

Борис Кудрик

Фатальним для Кудрика виявився 1945 рік. Він і перебував у третьому районі Відня, що згодом мав опинитися у британській зоні впливу. Не вистачило кількох місяців. До офіційного розмежування Червона армія почала зачистки, і 11 квітня композитора затримали співробітники Першого відділу контррозвідки «СМЕРШ». Його засудили на 10 років ув’язнення із конфіскацією майна та відправили до табору для політв’язнів у Мордовії. Там він у грудні 1951 року захворів на пневмонію, ускладнену гіпертонією, і помер у 1952 році.

Всеволод Задерацький

Всеволод Задерацький народився у Рівному. У 1915-му, ще в студентський період Задерацький щотижня їздив до Петербурга – як виявляється, він був вчителем цесаревича Олексія, сина Миколи ІІ. Всеволоду фактично пощастило, що у 1916-му його покликали до російської армії як офіцера і він уникнув розстрілу разом з царською сім’єю.

Всеволод Задерацький

Після жовтневого перевороту Всеволод Петрович вступив у Добровольчу армію генерала Денікіна. Вже майже наприкінці громадянської війни музика врятувала йому життя: 1920 року Задерацький разом із іншими денікінськими офіцерами потрапив у полон. Так сталося, що бранці провели ніч у будівлі, де знаходився штаб Фелікса Дзержинського, і Всеволод всю ніч грав там на роялі. На ранок Дзержинський наказав звільнити офіцера, який музикував.

У 1926 році під час хвилі репресій проти «колишніх» композитора заарештували та знищили всі його твори. Понад два роки він провів у рязанській в’язниці. Там Всеволод заприятелював з провізором і дістав у нього морфій, аби покінчити зі собою. Його врятували, а спроба самогубства спричинила перегляд його справи, в результаті чого композитора звільнили й уже наступного, 1929 року дозволили переїхати в Москву.

«Денікінець», «вчитель цесаревича» і «авангардист» у 1934 році був засланий у Ярославль викладати в музичному училищі.

У 1937-му під час Великого Терору його знову заарештували – цього разу за «розповсюдження фашистської музики». З 17 липня 1937 року по 21 липня 1939 року Задерацький перебував у таборі «СевВостЛаг».

Мотиви дострокового звільнення Задерацького, який мав відбувати 10-річний термін без права листування, невідомі, проте його син не виключає, що на це вплинула наполегливість його матері, яка боролася за повернення чоловіка.

Задерацький помер у Львові 1953-му за місяць до смерті Сталіна.

Віктор Ульман

Австрієць єврейського походження і син офіцера Імператорської та Королівської австро-угорської армії Віктор Ульман мешкав у Чехословаччині, коли до влади прийшов Гітлер.

Віктор Ульман

Людська байдужість та повільна бюрократична машина, яка не дала можливості виїхати з країни, призвела до того, що Ульман опинився у пастці. 8 вересня 1942 року його разом з третьою дружиною і сином від першого шлюбу депортували до чехословацького концтабору Терезієнштадт.

Терезієнштадт був «зразковим» табором, який використовувався для пропаганди. Зокрема сюди привозили делегації Червоного Хреста, аби показати, як пристойно нацисти поводяться з літніми євреями та інтелігенцією. Як тільки пропагандистський проект закінчився, 16 жовтня 1944 року Ульман разом з дружиною і старшим сином в числі 18 000 інших ув’язнених був депортований до табору Аушвіц Біркенау, де 18 жовтня усіх трьох було страчено.

Борис Лятошинський

Борис Миколайович Лятошинський практично одностайно вважається найвидатнішим українським композитором ХХ століття — засновником, фундатором і найвищим авторитетом вітчизняного модернізму, який визначив розвиток української класичної музики на роки наперед. Він був одним із найбільш виконуваних на батьківщині та за кордоном авторів, носієм бездоганної особистої та творчої репутації, нарешті, педагогом, який виростив покоління новаторів у сфері класичної музики: представників так званого «Київського авангарду».

Борис Лятошинський

Крім того, він став найбільш таланистим представником свого покоління, якому пощастило уникнути звичної долі репресованого та/або фізично знищеного культурного діяча.

Єдиним небезпечним моментом біографії Лятошинського стає кампанія «боротьби з формалізмом» у масштабах цілої радянської імперії, однією з головних мішеней якої, принаймні в межах України, композитор стає 1948 року. Певні усталені в СРСР закони жанру вимагали, щоби той, хто потрапив під партійну критику, мав демонстративно визнати свою провину й пообіцяти виправитися, що практично повторює християнські процедури сповіді та каяття перед лицем інквізиції. Попри це, Борис Лятошинський на «суді» у Спілці композиторів виявився єдиним із обвинувачених, хто заперечував свою провину, але водночас не вдавався до викриття колег, як це, на жаль, робили інші.

В результаті митець не лише вцілів, а й зберіг обличчя, репутацію й душевний спокій. Саме цим, серед іншого, можна пояснити вражаючу творчу спадщину: 5 симфоній плюс симфонічні поеми, дві опери, фортепіанний концерт, безліч хорових творів, обробок народних пісень, романсів, камерних ансамблів — такий доробок може вважатися більш, ніж успішним.

Пауль Гіндеміт

Пауль Гіндеміт уже у двадцять років став концертмейстером оркестру Франкфуртської опери, паралельно граючи у струнному квартеті, а у 1921 році заснував Amar Quartet (в ньому він грав на альті), який за 12 років дав близько 500 концертів, виконуючи як класику, так і сучасну музику. З 1927 по 1935 рік Гіндеміт був професором Вищої музичної школи у Берліні та наприкінці 1920-тих отримав славу одного з найцікавіших композиторів сучасності.

Пауль Гіндеміт

З приходом нацистів до влади його життєва ситуація дуже ускладнилася. У грудні 1934 року Йозеф Ґьоббельс публічно засудив композитора як «утворювача атонального шуму».

Творчість Гіндеміта потрапила під заборону у жовтні 1936 року і згодом у 1938-му його разом з дружиною включили до виставки «Дегенеративного мистецтва» у Дюссельдорфі, ] після чого будь-які спроби співпраці з правлячим режимом Гіндеміт припинив і виїхав з країни спочатку у Швейцарію, а потім – у США. У 1941 році він отримав посаду професора Єльського університету. Композитор у цей час перебував на піку популярності, його твори виконувалися по всьому світові і навіть в окупаційних зонах.

Більше про проект «Заборонена музика» можна дізнатися на офіційній сторінці Forbidden music, facebook-сторінці Ukrainian Live та youtube-каналі Collegium management.