21 липня церква шанує появу образу Богоматері в Казані і пам’ять відразу двох релігійних фігур — Прокопія Кесарійського, палестинського великомученика, і однойменного Устюжського віщуна. У народі торжество отримало назву Літня Казанська або День Прокопія — синонімічно іменам вшановуваних старців, інформує Ukr.Media.
Історія житія святих
За переказами поява образу Пресвятої Діви відноситься до 1579 року. Тоді сталася масштабна пожежа, що вразила більше половини Казанської будівлі Кремля. Мусульмани вважали, що таким способом Бог гнівається на християн за нечисті діяння. Відразу після події град почали відбудовувати з решти руїн. Будівництвом нового будинку неподалік займався місцевий стрілець. Одного разу уві сні до його дочки з’явилася Мадонна і вказала, де при пануванні послідовників Мухаммеда була захована її ікона. Дівчинці, яка передала промови Святої, ніхто не повірив. Тільки на третій раз мама пішла за своєю дочкою і знайшла кипарисову дошку з написаним ликом. Правлячий Іван Грозний видав указ про зведення церкви на честь знайденої ікони. Там же організували жіночу монастирську громаду, першими з сестер в якій стала сама дев’ятирічна Матрона.
Шанований в цей день Прокопій Кесарійський, у світі відомий як Неаній, жив в 3-4 столітті в Єрусалимі. Він народився в сім’ї знатного християнина і язичниці. В юному віці Неаній позбувся тата, тому виховувався і здобував освіту від матері; вона ж направила його на службу до лав армії Діоклетіана. За часів гонінь юнак переслідував і карав православних віруючих за наказом правителя. В один із днів до нього зійшов Христос, наставивши його на шлях істинний. Мати, яка дізналася про це, поспішила до імператора і відкрила Діоклетіану правду про Прокопія. Новоявленого християнина мучили фізичними тортурами, а потім взяли під варту в темницю. Багаторазово його представляли на суд і змушували відректися від Ісуса, але Неаній стійко виносив всі катування. Збожеволілий від злості Діоклетіан наказав відсікти голову праведникові. По настанню ночі його брати по вірі з почестями і молитвами поховали останки убієнного.
Юродивий Прокопій жив в 13-14 столітті; точне ім’я його досі не встановлено. Згідно з писаннями він прибув до Новгорода з рідного Любека на півночі Німеччини. Чоловік, з дитинства вихований в розкоші і достатку, був приємно вражений пишністю архітектури новгородських церков і щирим віруванням простого народу. Прокопій вирішив залишитися в місті і прийняти православ’я. Він роздав бідним все наявне у нього добро, і за вказівкою люду попрямував в Хутинський монастир. Тут він зустрів свого майбутнього наставника Варлаама Прокшинича. Пізнавши істину вірування Любекський купець пішов у Великий Устюг, де за бездомний вигляд і відсутність шат був підданий глузуванням. Довго поневірявся він вулицями, вихваляючи Господа, і нарешті зупинився біля храму Успіння Богоматері. Існував торговець на милостиню парафіян, спав на сходах церкви, невпинно просив за здравіє городян. За зречення від мирських благ старець був удостоєний дару передбачення, однак, мало кому показував його і все частіше представлявся блаженним. На останньому десятилітті свого життя передбачив він сильну бурю зі смерчем, але ніхто з городян не увірував його словам. Коли стихійне лихо вразило Устюг, жителі збіглися до святилища, на паперті якого невтомно молився Прокопій. Побачив Господь прохача і помилував грішних людей. Після смерті провидець був зарахований до числа церковних святих.
Звичаї святкування на Русі
На Літню Казанську починали збирати жито — перший стиснутий сніп називали іменинним, а зерна з нього володіли цілющими властивостями. Від цієї традиції день прозвали зажинки. Перед початком процесу вимовляли заклинання, що передаються по поколінням, і тільки потім приступали до роботи. Трудилися не покладаючи рук; відпочивати сідали тільки стиснувши “бабку” — дев’ять снопів.
В окремих регіонах в торжество заборонялося працювати, оскільки вважали його великим народним престольним святом. У цей період влаштовували масові гуляння, які затягувалися на кілька днів.
