Актуальні новини

«Атлантида»: кохання випаленої землі

У прокат вийшов фільм Валентина Васяновича «Атлантида», який до того понад рік їздив по кінофестивалях усього світу, зокрема взяв головний приз в секції «Горизонти» на 76-му Венеціанському кінофестивалі. За рік він став одним із найтитулованіших українських фільмів, взявши участь у більш ніж 30-ти фестивалях, а зараз є претендентом від України на премію «Оскар» у категорії «найкращий міжнародний фільм» та найкращим українським фільмом року за версією кінокритиків.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1510112 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1510112{
margin: 0!important;
}
}

Про що фільм?

Події фільму розгортаються у 2025 році, після перемоги України у війні з Росією. Окупований Донбас повернено до складу країни, але його території визнані непридатними для життя. Екологічна катастрофа виглядає незворотною. Проте є ті, хто з різних причин не може залишити цю землю. Головні герої фільму займаються пошуком та ідентифікацію тіл загиблих на війні.

Усі ролі у фільмі зіграли непрофесійні актори: колишній розвідник, волонтер благодійного фонду «Повернись живим» Андрій Римарук, парамедикиня Людмила Білека та доброволець Василь Антоняк.

Зйомки фільму проходило у Маріуполі та Києві.

Чому фільм варто подивитись?

Цей фільм дивитись боляче. Дуже боляче. Хоч події фільму відбуваються після перемоги України у війні за свою територіальну цілісність, переможного пафосу там не звучить. Це дуже сумне, повільне та часом навіть моторошне кіно. Воно незручне, нединамічне та неяскраве. Проте це, мабуть, один із найважливіших українських фільмів не лише на тему війни.

Васянович не обіцяє прекрасного майбутнього. Його герої занурені у війну і не можуть вирватись з її лещат. І разом з тим вони живуть, закохуються та навіть дають невеличку надію на хепі-енд. Попри морок випаленої землі без майбутнього, крізь ПТСР та смерті.

  У Вінниці презентували архаїчні килими з різних куточків України (фото)

У картині не буде надзвичайних акторських робіт. Герої ніби існують у напівзамороженому, дещо навіть сомнамбулічному стані. Вони не демонструють надміру слів та емоцій. Проте неквапна дія та неголосні розмови змушують глядача пережити неймовірний емоційний сплеск.

Режисер, наче Вергілій, проводить глядачів слідом за героями усіма колами холодного пекла, де світло та тепло є лише в екрані тепловізора. Фільм сповнений сенсами, образами та метафорами, розташованими на різних шарах цієї досконалої кінематографічної конструкції, яку уся творча команда вибудувала із винятковою точністю.

Візуальна наповненість кожного кадру відсилає до найкращих зразків світового кіно, але тема – наша, актуальна, яка болить на тій території тут і зараз. І водночас універсальна. Окрім вишуканого (саме так, попри болото та мішки з тілами) мистецького твору маємо також антивоєнний фільм, де війна – не лише перемога та мужність, а передусім смерть та хаос.

Васянович багато працював і працює в документальному кіно. Звідти, мабуть, він позичає погляд стороннього спостерігача, увагу до деталей та прагнення до максимальної реалістичності. Звідти – рух камери. Звідти – актори, що не мають цього ремесла, проте мають спільний зі своїми героями досвід, не граючи, утім, самих себе.

Усе це працює на цілісність фільму. Як і «музика», якої у фільмі… немає. На кінофестивалі Les Arcs Film Festival, де «Атлантида» взяла гран-прі, журі навіть хотіло вручити окремий приз композитору.

«До мене після перемоги у Les Arcs підійшов хтось із членів журі й сказав: „Ми хотіли дати фільму нагороду за музику, але у титрах не був указаний композитор. Шкода“», – розповів режисер Валентин Васянович.

У фільму справді немає композитора. Звукорежисер Сергій Степанський створював звукове тло фільму лише шумовими засобами.

  В свій день народження Ольга Цибульська показала, як виглядала в дитинстві

Тобто у підсумку маємо кіно, що поєднало у собі українську актуальну тему та її універсальність, вишуканість авторського кіно та документалізм, довершеність художніх рішень та реалістичність. Маємо фільм, який приніс Україні чимало фестивальних перемог (і ще принесе), і на який без сумніву варто піти до кінотеатру: його візуальне та звукове вирішення можна повністю оцінити лише на великому екрані.

Інформація для тих, хто не любить читати рецензії

  • «Атлантида» взяла участь у програмі Венеціанського фестивалю «Горизонти» та перемогла. Окрім цього фільм взяв участь більш ніж у 30-ти фестивалях та має має пару десятків нагород.
  • Фільм є претендентом від України на «Оскар» в номінації «Найкращий міжнародний фільм». І це вже другий фільм Валентина Васяновича в «оскарівських перегонах» (першим був «Рівень чорного»).
  • Фільм став найкращим фільмом за версією українських кінокритиків, а також висунутий на здобуття Шевченківської премії.
  • У фільмі немає професійних акторів. Більшість тих, хто знявся у картині – учасники бойових дій на Сході України.
  • Фільм вийшов у 150 кінозалах по всій країні.
  • 9 листопада, о 19:00, у кінотеатрі «Коперник» відбудеться спецпоказ фільму у рамках кіноклубу «SILENTIUM» з лекцією Станіслава Тарасенка, який спробує відповісти на запитання: Про що цей фільм? Який в ньому закладений сенс? Як його знято? Що про нього розповідає автор?

Фото: офіційна сторінка фільму у Facebook

Залишити відповідь