Актуальні новини

Бандера проти Морґенштерна

Маму треба слухати, вона поганого не порадить. Якщо не всім, то точно більшості в дитинстві казали не повторювати щось за іншими: «Якщо він піде з моста стрибати, ти теж підеш?». Вбивчий аргумент, якому важко було щось протиставити. Утім ліпше, якби ми не забували його, коли виростемо. Тому що в останні роки ми зі шкури ліземо, але намагаємось робити все те саме, що й східні сусіди, аби протиставити себе їм. У протистоянні з ними ми використовуємо їхні ж методи, підсилюємо стереотипи та відмовляємось від розвитку.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1512720 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1512720{
margin: 0!important;
}
}

Сотні, якщо не тисячі, обурливих дописів наприкінці року про те, чия музика є в топі в Україні, які відео найпопулярніші на ютубі, який рівень використання російської мови в соцмережах, мали б показати нашу високу самосвідомість та готовність із цим щось робити. Але ми вчергове не хочемо бачити причини того, чому так сталося, чому навіть підлітки, які левову частину свого життя виховуються в середовищі, яке сприяє розвитку патріотизму, популяризує українську мову, тяжіють до російського інформаційного простору, а не рідного.

А причиною є не агресивна політика Росії чи якась невидима фаза гібридної війни проти нас, на яку не хочуть звертати увагу компетентні органи. Причина в підходах до формування власного інформаційного простору, культурної політики, рекламного ринку й освіти. За останні шість років було написано не один матеріал про те, що в перелічених сферах ми нічим не відрізняємось від Росії, на яку так не хочемо бути схожими. Навіть з’явився жартівливий термін «вишиватники», який певною мірою відображає гірку правду.

До такої поведінки політиків та людей, що у 2014 році вирішили стати «патріотами», бо так модно, ми вже звикли. Але багато хто з них інтерпретує українське через свій радянський світогляд.

Бажання творити культуру, кіно, музику та навіть вести свої соцмережі крізь призму «Бандери» (тут і далі – це збірний образ, а не тільки конкретна особа), патріотизму та боротьби за українізацію аж ніяк не призводить до того результату, на який ми очікували. Бо ми не думаємо над тим, щоб створити якісний контент, над тим, щоб донести думку чи спровокувати дискусію. Мета зовсім інша – протиставити себе Росії й російському, заявити свою ідентифікацію, навіть не розуміючи, що саме показуємо.

  Настя Каменських опублікувала відео, на якому постала перед шанувальниками з новою зачіскою

Ми загнали культуру (і далі це робимо) в рамки політики і нібито боротьби з російським інформаційним простором. Головне гасло: нічого поза політикою не стає визначальне у створенні будь-чого. Політичною доцільністю виправдовуються погані фільми й незрозумілі проєкти. Тож, вдаючись до суто російських методів, ми просто відштовхуємо молодь від українського продукту.

Ми опускаємось до рівня росіян, активно використовуємо російський мат в обговореннях. Замість дискусій і створення якісного продукту в нас з’являються програми на кшталт «Люта українізація з Антіном Мухарським». І єдине, що з неї точно можна зрозуміти: Україна – це класно, бо поруч зі справжніми українцями сидить панянка з великим бюстом. Саме бюст має бути причиною подивитись цю програму, бо інших немає.

Радіючи мовним квотам на телебаченні та радіо, ми забуваємо про аудиторію, яка є споживачем продукту цих медіа. А це люди старші за 25 років, які раніше виховувались у російськомовному середовищі та не завжди сприймають українізацію на ура. Діти, підлітки, молодь уже не користується звичними медіа, вони шукають потрібний їм контент в інтернеті. Для них основними є ютуб і тікток, де українізацію квотами не проведеш. Можна, звичайно, заблокувати ці ресурси, ввести цензуру, штрафувати компанії. Але це методи Китаю і Росії, а не демократичної країни.

Боротьбу за покоління 50+ ми програли вже давно, 25-49 ще боремось через квоти, а до 25 – «успішно» програємо, бо для цих людей у нас немає цікавого контенту українською мовою. Ну, як немає, він ніби є, але його дуже-дуже мало. Україномовний продукт – це повторення російських форматів і підходів або просто переклад пісень з російської; це намагання створювати продукт на основі музики 90-х та 2000-х. А це не допомагає перемогти російський інформаційний простір.

Чи влаштовує це молодь? Ні. Це те саме, що у 2021 році подарувати дитині телефон 2000 року. Молодь не розуміє такого продукту, вона не відчуває, що це для неї, вона хоче слухати музику, яка «качає», а не вчергове переспівану пісню. Де вона знаходить альтернативу? У російському інформаційному просторі. Де є те, що хоче молодь, і навіть без помітної пропаганди.

Хоча треба зазначити, що «патріоти» і політики вже звернули увагу на ютуб і тікток та продукують багато контенту. Але завжди є «але». Він побудований на ненависті та бажанні виховувати нас, вказувати, як правильно. Чи подобається це молодим людям? Ні, звичайно. Тому можна скільки завгодно хайпувати на темах Бандери, Усика чи Потапа, але це контент для малої «бульбашки» людей, він не цікавить широку аудиторію і не сприяє українізації.

  "Бріджертони" — серіал, який встановив рекорд за кількістю переглядів на Netflix

Багато україномовних блогерів, створюючи контент, думають не про людей, не про якість чи зміст, а про те, що вони борються з російським продуктом, що треба протиставлятись йому. Через що їхні роботи завжди крутяться довкола одного й того ж, там немає нових цікавих форматів чи тем. Для чого створювати якісний продукт, якщо можна бути «солдатом інформаційної війни», увімкнути камеру і вести тригодинний стрім з обзиваннями росіян. А потім з відчуття виконаного обв’язку забрати кілька тисяч гривень, що скинули на картку глядачі і того, що десь там, за тисячі кілометрів від нас, якийсь Вован злиться і називає тебе «хохлом», піти спати.

Вам не подобається, що багато топових спортсменів чи артистів ведуть соцмережі російською? А відповідь у них дуже проста – 60-70% аудиторії з Росії, Білорусі та Казахстану. Вони працюють на неї. Відео на ютубі також російською, бо в разі потрапляння на російський ринок вартість реклами значно зростає. Вихід – орієнтація на Європу і виготовлення продукту англійською або з англійськими субтитрами. Але для чого? Це важче і дорожче, а тут все просто, і є непоганий дохід.

Що може змінитися в Україні? Посилювати економіку, розвивати бізнес, нарощувати рекламний ринок, щоб зростали суми контрактів, тоді робити продукт українською буде вигідно економічно. То таки рівень достатку й економіки може вплинути на українізацію, а наша платоспроможність впливає на кількість україномовного продукту. Не все вимірюється фразою «Бандера – герой України».

Що ви купите – оригінал чи копію за ту саму ціну? Якщо не любите експериментів, то точно оригінал. Те саме стосується і розважального контенту та будь-якого іншого продукту, створеного в медіа. Глядач, маючи вибір, дивиться і слухає те, що зроблене більш якісно. І це далеко не зажди українське. Коли вам за 30, а то й за 40 років, вам складно зрозуміти, що слухають і дивляться 15-річні чи навіть 20-річні.

  Привітання з наступаючим Новим Роком, вірші та листівки, які порадують близьких і рідних людей

Для багатьох досі живим є стереотип: українська культура – це село, а російська – місто. А ми робимо все для того, щоб цей стереотип знову ставав популярним. Можна багато говорити, що висміювання проблеми знищує її, показує абсурдність та допомагає зрозуміти стереотип. Але це за умови наявності критичного мислення у споживача. В іншому випадку ми отримуємо «дурнуватих україномовних селюків», з яких сміємось, і «крутих російськомовних жителів міст», яким заздримо. І саме це показують ютуб і тікток, саме це збирає мільйони переглядів і приносить гроші.

Наша зацикленість на Росії засмічує інформаційний простір і дозволяє російським продуктам виходити в топ. Артисти з однією піснею в рік вважають, що їх мають слухати і любити, бо вони українські. Канали зі сотнею тисяч підписників вважають себе успішними. Але це самообман. Україномовний канал буде успішним, якщо там буде хоча б мільйон підписників, бо це вихід за межі звичної спільноти, тих, хто тебе вже розуміє, та залучення іншої аудиторії. Ваш продукт точно достукається й до російськомовного середовища і впливатиме на нього.

P.S. Ми часто робимо щось, бо так треба для протистояння з кимось чи чимось. Не хочемо розуміти суті і робити обдумані кроки. Книга «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР» – це найкращий цьому приклад. Весь цей шум довкола неї – це політика і популізм, а не усвідомлення людей важливості Стуса для формування української ідентичності. Бо такий наш рівень самоідентифікації, культури читання та бажання захистити українське. Це черговий крок за принципом «Росії не подобається, тому робимо», «Медведчук поганий, тому треба щось робити, що йому не сподобається». Ця книга – головно збірка документів, і більшість її покупців навряд чи мають намір їх читати. Куплено, аби було, «бо ми щось там підтримуємо», і для посту в соцмережах. А варто було б бодай трошки прочитати та подумати, щоб потім під час дискусії про важливість Стуса був не тільки аргумент «Медведчук – кум Путіна».

P.P.S. У тексті не було жодного слова про Морґенштерна. А скільки з вас пішли гуглити, хто це? Чи все-таки знаєте його і підтримуєте російський продукт?

Залишити відповідь