У шостому, фінальному сезоні «Оповіді служниці» Джун у виконанні Елізабет Мосс повертається до звичного кошмару – тоталітарного Гілеаду, де материнство перетворено на засіб контролю. Серіал, заснований на романі Маргарет Етвуд, не пом’якшує своїх тонів і не відпускає героїв – натомість затягує петлю ще сильніше. У центрі залишаються репресії, втрата, опір і біль, які не минають з роками. Про свою останню подорож у цьому всесвіті, жіночу солідарність і випадкову караоке-пісню, яка мало не зруйнувала багаторічну дружбу з шоураннером, розповідає Елізабет Мосс.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1612167 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1612167{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Елізабет, ви не лише граєте головну роль, а ще з четвертого сезону є режисеркою першого і другого та дев’ятого і десятого епізодів шостого, фінального сезону. Як вам цей досвід?
Мені здається, що головне, що я винесу з цього досвіду, – це те, чим є ці люди у кадрі. Вони, як і вся команда, яка працювала над серіалом протягом дев’яти років, навчили мене, як має виглядати справжня відданість. Коли щось по-справжньому важливе – ти працюєш до знемоги. Мене надихало, як кожен, від актора до члена технічної команди, викладався на повну. У фінальному сезоні я бачила це особливо яскраво – неймовірну цілісність і щирість кожного. Їм було настільки не байдуже, що вони працювали на межі можливостей – як кажуть, «залишали все на полі бою». І коли я думаю про цей серіал, то згадую не сюжетні повороти чи героїв, а саме цих людей. Серце, яке вони вкладали. Сподіваюся, це тільки початок багаторічної співпраці. Інакше я тепер просто не можу – інакше вже не працюється.
Кадр з серіалу
«Оповідь служниці» часто відображає реальні політичні події. Коли ви працювали над фіналом як режисерка, чи усвідомлювали ви сучасний глобальний контекст – зокрема загрози правам жінок? І як це вплинуло на вашу режисуру, якщо взагалі вплинуло?
Так. Від самого початку, ще коли я читала пілотний сценарій, для мене цей серіал був про жінку, яка бореться заради виживання – і заради своїх дітей, зокрема доньки. І це залишалося головним для мене до самого фінального епізоду, до останньої сцени. Особисто для мене цей серіал завжди був саме про це.
Я не сценаристка, тож не прописую сюжет у відповідь на події у світі. Але внутрішня боротьба Джун – її намір створити краще майбутнє для своїх дітей і для наступного покоління – це й є суть цього проєкту для мене як для акторки.
Я приношу цей сенс і в режисуру. Не відокремлюю Джун від режисерської роботи. Навпаки, вважаю, що граючи її, я знайшла свою найсильнішу сторону як акторка, і намагаюся використати цей досвід якомога глибше. Тож для мене цей сенс – жіночий намір, сила і боротьба – завжди був присутній у всьому: і в режисурі, і в продюсуванні, і в акторстві. Він не змінювався.
Що для вас означає визнання, яке отримала «Оповідь служниці», і як ви сприймаєте спадок цього серіалу?
Ми завжди були неймовірно вдячні за визнання, яке отримував серіал. Але ми не вважаємо, що вся заслуга наша – і я кажу «ми», бо, гадаю, це відчуття спільне. Звісно, все почалося з Маргарет Етвуд, яка написала потужний роман, що став джерелом – і це був подарунок, який ми отримали, щоб розгорнути його далі. Ми не вважаємо це виключно своєю перемогою, але дуже цінуємо й не сприймаємо як належне той факт, що маємо право говорити про щось настільки важливе.
Кадр з серіалу
Не шкода було працювати над фінальним сезоном? Це закінчення прекрасної подорожі.
Напишемо сьомий сезон. Знімемо в когось у підвалі. Коли наприкінці зйомок виконавиця ролі Серени Івонн Страховські спитала: «Як ти?» – я відповіла: «Та ніяк. Просто ще не можу». Ми буквально щойно завершили роботу над десятим епізодом – фінальний звук зводили десь три тижні тому. Все ще дуже свіже. І я просто не мала змоги навіть подумати про прощання. Хоча персонаж живе всередині нас. Для мене Джун не зникає. Але прощатися з цією конкретною командою – боляче. Тож ми просто мусимо зробити ще щось разом. Я люблю працювати з тими самими людьми. Тож зберімо знову гурт. Все одно подаватиму нас на нагороди за сьомий сезон. Навіть якщо його не буде.
Як ви обирали пісню для сцени караоке, яка стала такою важливою у фінальному сезоні?
Найскладніше було знайти пісню. Ми з шоуранером Брюсом Міллером розуміли, що повинні дійти згоди щодо неї – і зробити це ще до зйомок, що іноді буває непросто. Він був переконаний, що ми посваримось через це. Що це стане тією самою краплею, після якої ми більше не заговоримо. А ми, між іншим, змогли залишитися друзями протягом дев’яти років – що саме по собі досить рідкісне явище для актора та шоуранера. Я ж йому казала: «Та все буде добре. Все буде нормально».
І от якось я натрапила на пісню Landslide, просто переглядаючи караоке-плейлист. Я була в трейлері під час обідньої перерви й слухала музику. І коли увімкнулася ця пісня, я подумала: це вона. Вона ще й ідеально пасувала до тону серіалу, бо ми ж хотіли використати її не тільки в сцені караоке, а й за її межами. Тож пісня не мала бути просто «фановою» – вона мала вписуватися в атмосферу. І якщо ви вслухаєтесь у слова Landslide… В цю мить подумала: «Оце воно». Написала Брюсу: «А що, як Landslide, оригінальна версія?» І він відповів: «Не можу повірити, що ти щойно це сказала. Це ідеально».
Тож ви дійшли згоди?
Я йому: «Бачиш? Я ж казала, ми не посваримось». Знімати цю сцену було справді круто. Це був своєрідний мета-досвід: жінки разом, як команда, – і нам давно не випадала така можливість. Це було весело, емоційно, і, чесно кажучи, те, що ви бачите в епізоді – це і є те, що ми прожили. Для нас це був справжній, дуже красивий момент.
Кадр з серіалу
Що вас найбільше надихає у персонажах серіалу та вашій команді за кадром?
Коли тебе зводить життя з певною групою людей на дев’ять років – а ми всі дуже різні, попри схожі цінності й бажання – ти по-новому починаєш розуміти, що таке людська сила. Я й раніше в це вірила, але на знімальному майданчику побачила на власні очі. І це було не лише у персонажах, які мене надихали (мене надихає Джун, як і багато інших героїв), а й у тому, як кожен з нас вкладав себе в роботу. У цьому серіалі є стільки різних форм опору: тихих, як у Ріти (акторка Аманда Брюгель – ред.), яка через пам’ять про свою родину доходить до гучного акту спротиву, чи відвертих, як у Джун. Або, скажімо, Джанін, яку зіграла Медді Бревер, – як вона виростає у бійчиню, повертає свою доньку. Ці персонажі показали мені, наскільки прекрасними і сильними можуть бути люди. І завдяки їм у мене залишилося відчуття надії. Бо ці герої створені реальними людьми – і все, що вони вклали у свої ролі, було абсолютно щирим.
Шукаєте новий захопливий серіал? В онлайн-кінотеатрі SWEET.TV є сотні релізів та цікавих шоу! Насолоджуйтесь кінострічками з ексклюзивним українським дубляжем у високій якості. Адже ви заслуговуєте лише на найкраще!
Чого конкретно ви навчилися, коли стали режисеркою цього серіалу?
Якщо чесно, я зрозуміла, наскільки важливою є акторська гра. Це було перше й найголовніше усвідомлення. Я граю з дитинства, і для мене це вже стало чимось природним. Не те щоб завжди легко – зовсім ні – але це те, чим я займаюся майже 30 років. Тому я думала, що мене більше захопить візуальна частина: операторська робота, техніка, всі ці трюки з камерами – і справді, це все мене цікавило. Але коли ти готуєш складний кадр, усе виглядає красиво, а потім у тебе крупний план Енн Дауд у ролі тітки Лідії – і вона просто виносить тобі мозок своєю грою – ти розумієш: єдине, що справді має значення, – це вона.
Кадр з серіалу
І це стосується всіх акторів у цьому шоу. Я дуже швидко зрозуміла, що коли в тебе є сильна акторська гра, це вирішує все. Вона змушує працювати навіть те, що, здавалося, не спрацює, і виводить на новий рівень те, що й так уже добре працювало. Актори постійно дивують. Коли ти просто ділишся думкою або ідеєю – навіть не режисерською вказівкою – і бачиш, як вони її проживають, а потім дивишся на моніторі результат… Це одне з найвражаючіших мистецьких переживань у моєму житті.
Тому для мене головне відкриття – наскільки гра актора є фундаментом всього.
