Актуальні новини

Як Росія знищувала українських музикантів

Велика народна війна, яку веде зараз вся Україна проти рашистських вбивць і окупантів, породила не лише унікальної сили героїзм і самопосвяту мільйонів наших краян, але й підняла на поверхню свідомості важливі факти історичного минулого.

У щільному широкому потокові жертв історичних політичних протистоянь, літераторів, вчених, діячів освіти і священиків, меценатів і промисловців, яких знищила російська каральна машина впродовж кількох сторіч, втрати в середовищі музикантів можуть видатись не такими численними і болючими. Але це лише на перший поверховий погляд. Насправді ж наша музична історія, так само як і вся духовна спадщина України, постійно піддавалась насиллю з боку спочатку царської, а потім в неймовірних масштабах – комуністичної влади.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1538893 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1538893{ margin: 0!important; } }

Насилля це носило троякий характер. Першим інструментом руйнування було фізичне знищення яскравих талановитих особистостей, композиторів, виконавців, дослідників, педагогів.

Другим – переманювання обдарованих музикантів, створення таких умов, що в межах російської імперії могли реалізувати свій талант лише ті представники «нацменшин», які беззаперечно погоджувались ідентифікувати себе з російською культурою. У цьому ж ключі розглядаємо відверту крадіжку творів українських композиторів або популярних пісень і приписування її своїм авторам.

Третім, більш прихованим способом руйнування української музичної культури було цілеспрямоване викривлення усієї її повноти і різноманітності та зведення до одного найпримітивнішого стереотипу.

У поданій статті, ініційованій Галицьким музичним товариством, коротко представлю тільки один аспект руйнування росіянами української музичної культури, який є найбільш очевидним. Наведу вибрані факти фізичного переслідування і знищення талановитих українських музикантів, звісно, не всі – повний їх мартиролог потребував би окремого об’ємного тому, а лише ті, які лишили незагоєні рани на тілі національної музичної культури.

Максим Березовський

Максим Березовський

Почати варто з доби руйнування Запорізької Січі і паралельно – винародовлення музики українського бароко. Десятки талановитих співаків забирали у Придворну Півчу капелу в Петербурзі. Але найстрашніше, що не бракувало і фактів фізичної розправи або ж доведення до самогубства талановитих українських музикантів.

Найяскравішим з них був Максим Березовський (1745-1777). Дотепер вчені сперечаються, коли, в який спосіб, чому пішов з життя у віці 32 років один з улюблених учнів Падре Мартіні, чиє ім’я золотими літерами виписане серед кращих питомців Болонської академії. Але те, що російська царська влада всіляко «посприяла» завершенню земного шляху Березовського, важко заперечити. В 1777 р. композитора раптово не стало, і одразу ж після цього його музику постарались викреслити з церковного і концертного обігу. Про трагічну постать митця нагадав Нестор Кукольник – українець за походженням, відомий свого часу російський літератор.

Ця втрата для української музики стала непоправною. Варто лише згадати, що з-під пера Березовського вийшла перша опера українського композитора «Демофонт», перша скрипкова соната, геніальні духовні концерти, серед яких – «Не отвержи мене во время старості». Тож можна лише припустити, яких шедеврів була позбавлена українська музика, дочасно втративши митця такого рівня.

  8 червня — Карп Корополов: історія та традиції свята

Артемій Ведель

Артемій Ведель

Наступний талановитий композитор, якого можемо назвати жертвою російського царського режиму – Артемій Ведель (1767-1808). Один із представників «золотого віку української музики», за визначенням Бориса Кудрика, автор прекрасних духовних концертів на тексти псалмів, «Херувимських». Його творчість увібрала в себе як засади класицизму, так і певні риси сентименталістської естетики, що сформувалась на зламі XVІІІ – ХІХ ст.

Найповніше розкривається спадщина і життєтворчість Веделя у фундаментальній монографії Тетяни Гусарчук, виданій у 2019 р. Після успішної кар’єри у Москві, Києві та Харкові в січні 1799 р. вступив як послушник до Києво-Печерської лаври. Вже за кілька місяців його заарештовували за наклепом київського митрополита Єрофея Малицького, оголосили божевільним, помістили в лікарню для психічно хворих на Подолі, де він перебував майже до кінця життя. Лише за кілька днів до смерті важкохворого композитора відпустили помирати в батьківський дім.

Важко сьогодні остаточно встановити, скільки творів Веделя були знищені або просто загубились впродовж наступних сторіч, але на основі тих, що збереглись, можна зробити висновок про його непересічний талант, сумірний з провідними європейськими митцями того часу.

Микола Леонтович

Микола Леонтович

Усе ХІХ ст. позначене безперервною послідовною маргіналізацією української культури в Російській імперії, в тому числі й її музичного сегменту. Зрештою, не лише української – будь-якої іншої національності, як про це геніально написав наш Пророк: «Від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує».

Валуєвський і Емський укази, здавалося б, мали повністю знищити будь-який прояв української окремішності в усіх сферах життя, насамперед в літературі, мистецтві, освіті, науці. Але натомість всупереч всьому формується національна композиторська школа з її засновником Миколою Лисенком, піднімається «театр корифеїв», в якому музична складова займає надто важливе місце, виникають інші духовно-мистецькі осередки, які плекають українське мистецтво всупереч заборонам.

Тож комуністична влада, яка окупувала Україну після жовтневого перевороту, вирішила не повторювати помилок своїх попередників і стала жорстко зачищати найактивніших носіїв національної культурної традиції.

  Міністерство культури України прибрало Федора Добронравова з "чорного списку"

Однією з її перших жертв став Микола Леонтович (1877-1921). Геніальний композитор, представник українського модерну, автор сотень обробок українських народних пісень, серед них – всесвітньо відомого «Щедрика», Служби Божої, оригінальної опери-дійства «На русалчин Великдень». Його фізичне знищення доручили чекісту Афанасію Грищенку, який вчинив цілком по-більшовицьки: застрелив Леонтовича на світанку 23 січня 1921 р., коли композитор ще спав, а потім пограбував будинок і втік.

Гнат Хоткевич

Гнат Хоткевич

Вбивство Леонтовича стало немовби «прелюдією» до кривавого шабашу «Розстріляного Відродження» 1930-х років. Сталінський терор знищив тисячі письменників, художників (в тому числі всю знамениту школу Михайла Бойчука), акторів (серед них геніального Леся Курбаса), музикантів.

Серед жертв «Розстріляного Відродження» з музичної сфери слід передусім згадати Гната Хоткевича (1877-1938) – талановитого митця, справді ренесансну особистість за широтою інтересів і мистецькими відкриттями.

Письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, вчений-конструктор, театральний і громадсько-політичний діяч. Йому належить кілька унікальних мистецьких досягнень і проектів. Він на 30 років раніше за американський аналог, ще в 1901 р., розробив проект дизельного поїзда. Створив нову конструкцію бандури, заснував Гуцульський театр з селян Красноіллі в Карпатах, автор оригінальної музично-педагогічної системи. Його літературні та музичні твори цілком відповідають європейським модерним естетичним тенденціям першої третини ХХ ст.

Знищений на злеті своєї творчої активності, Хоткевич міг би втілити ще не одну цікаву ідею. Але в 1938 р. був звинувачений у контрреволюційній діяльності і розстріляний через тиждень після винесення вироку 8 жовтня 1938 р.

Василь Верховинець

Василь Верховинець

Ще один блискучий новатор в українському музичному мистецтві – Василь Верховинець (1880-1938). Це актор, співак, теоретик танцю, диригент, композитор, засновник і керівник унікального вокально-хореографічного ансамблю «Жінхоранс».

Але передусім Верховинець був талановитим педагогом, автором оригінальної системи виховання українських дітей через танець. Його фундаментальні праці з детальним покроковим описом та схемами танцювальних рухів на заняттях – «Теорія українського народного танцю» і особливо «Весняночка» – не лише не втратили своєї актуальності сто років по тому, як були написані, але навпаки, ніби спеціально спрямовані на гострі потреби сучасного шкільного середовища.

Верховинець був звинувачений у шпигунстві на користь Польщі та розстріляний у Києві в 1938 р. Якщо б його система була впроваджена у практику музичного виховання в українській школі, ми б сьогодні мали інший результат формування гармонійної особистості, свідомої своїх традицій.

  18 січня — Водохресний святвечір: історія, традиції та прикмети свята

Володимир Івасюк

Володимир Івасюк

Післясталінський СРСР начебто відмежувався від практики масового фізичного знищення, хоча аж ніяк не припинив репресій проти національної інтелігенції, особливо митців – досить лише згадати про масові арешти і висилки в сибірські табори представників «шістдесятництва». Але з показовими розстрілами нащадкам Сталіна довелось вже бути обережнішими, тому в хід пішла передусім відома чекістська практика – інсценізація нещасних випадків або самогубств.

Так сталось із відомою художницею Аллою Горською, так інсценізували – причому дуже бездарно! – самогубство Володимира Івасюка (1949-1979). На той час Володимир ще навчався у Львівській консерваторії, проте мав, без перебільшення, світову популярність завдяки таким пісням як «Червона рута», «Водограй», «Балада про мальви», «Я піду в далекі гори», всього за своє коротке життя митець створив понад 100 пісень.

Дуже довго офіційна версія стверджувала, що композитор здійснив самогубство через проблеми з психікою, хоча цьому не вірив ніхто: похорон Івасюка перетворився у багатотисячну маніфестацію. Тільки в часи Незалежності з’ясувалась правда: автора популярних пісень вбили в приміщенні КГБ у Львові на вулиці Дзержинського.

Ігор Білозір

Ігор Білозір

Навіть майже десятиліття після здобуття Незалежності музикант, який почувався українцем, не почувався в безпеці. Це засвідчила трагедія Ігоря Білозіра (1955-2000), автора численних вельми популярних пісень «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш», «Коханий», керівника улюбленого багатьма гурту «Ватра». В самому центрі Львова 8 травня неподалік кав’ярні «Цісарська кава» любителі російської попси тяжко покалічили музиканта, від отриманих травм Білозір помер 28 травня в лікарні.

Це лише кілька фактів – абсолютно очевидних і беззаперечних, що підтверджують смертоносну діяльність російської влади різних епох і ідеологічного забарвлення, від царського самодержавства до радянської і пострадянської доби – для української культури і духовності у всіх її проявах, в тому числі і в музичній сфері. Ця стаття – не просто нагадування про трагічні сторінки музичної історії України, це ще й пересторога для сучасників, що може чекати нас, наших дітей і внуків за будь-якої форми примирення з тими, хто бажав би стерти українців і українську музику з лиця землі.

Любов Кияновська, музикознавиця, доктор мистецтвознавства, лауреатка премії ім. Миколи Лисенка, членкиня Національної спілки композиторів України, членкиня Галицького Музичного Товариства.

Залишити відповідь