У прокат вийшов новий фільм Олега Сенцова «Носоріг». За сюжетом головний герой фільму на прізвисько Носоріг потрапляє до кримінального світу та починає свій кривавий шлях, який приведе його зовсім не туди, куди він очікував.
Прем’єра фільму відбулась на Венеціанському кінофестивалі у програмі «Горизонти».
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1536265 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1536265{ margin: 0!important; } }
Кримінальна драма про 90-ті в Україні побачила світ через десять років від початку роботи над нею. Річ у тім, що режисер ще у 2012 році виграв декілька пітчінгів та планував розпочати зйомки. Потім були Майдан, анексія Криму, арешт, вирок, гідний 1937 року за повністю сфабрикованим звинуваченнями, п’ять років у російських в’язницях. Лише у 2019 році Сенцов повернувся в Україну та зміг знову взятися за фільм.
«Коли мене затримали, то був готовий третій драфт сценарію. Цікаво, що фсбешники вилучили його під час обшуку як доказ моїх схильності до насильства. Після суду мені сценарій повернули і він подорожував зі мною по в’язницях. Я час від часу його перечитував та вносив правки. Але глобально не змінював. Після в’язниці я вже сценарій не переписував», – розповів Олег Сенцов в одному з інтерв’ю.
Звичайно, сама постать Сенцова привертає увагу до «Носорога». Можливо, у цьому випадку дещо зайву. Адже хочеться подивитися кіно просто як кіно. Та й говорити про нього саме так. Тим більше, що воно того варте.
Кадр з фільму
Свій перший фільм, «Гамер», Сенцов знімав власним, дуже маленьким, коштом. Фільм мало хто бачив (у Львові він брав участь у фестивалі «КіноЛев» та кілька разів картину показали під час акцій на підтримку ув’язненого режисера). Скромна картина, у якій, утім, відчитувався потенціал, що помітили, перш за все, на європейських фестивалях.
«Носоріг» знімався за інших обставин і продемонстрував уже не потенціал, а реальні можливості режисера.
Вони, так виглядає, насамперед полягають у вмінні говорити правду, не загортаючи її у різнокольорові папірці. Ця правда незручна, брудна від крові та пороху, вона не викликає співчуття та бажання повернутись назад.
Це наші 90-ті, перехід від «совка» до відносної цивілізованості, які нам ще треба буде осмислити та відрефлексувати.
Як тільки вийшов трейлер (а до прем’єри ще було далеко), фільм уже почали порівнювати з «Братом» чи з «Бригадою». Але порівнювати ці картини можна хіба у тому випадку, якщо сприймати кіно лише на рівні верхнього пласту сюжету.
Кадр з фільму
У Сенцова повністю відсутня романтизація, замилування «славними хлопцями». Його «кров, секс та матюки» (як каже він сам) – це не «питкі, казні та уроди», не спосіб загравати з публікою. Це гострий та небезпечний інструмент хірурга, що препарує мотивації героїв, їх долі та й сам час.
До речі про час. Він є по суті одним із персонажів фільму, режисер (та уся його команда) потрапляє в нього зі снайперською точністю. Костюми, музика, інтер’єри відтворені максимально точно, але аж ніяк не ностальгійно. Комусь потрібно про це пам’ятати, комусь – дізнатись. Але повертатись не потрібно нікому. Та й не хочеться.
Фільм відкривається сценою-ретроспекцією, коли за кілька хвилин в одному будинку лише завдяки руху камери герой переживає кілька років свого життя. Від дитинства до дорослішання. Це дуже міцно зроблена з точки зору кіно сцена, точна емоційно та ідеально змонтована.
Далі Сенцов тримає швидкий ритм, чудово працює з акторами, дією, саундтреком. Важливим є те, як «феню», яка ніяк на це не надається, вдалося адаптувати до української мови так, що вона звучить природно.
Мабуть, єдине, що можна закинути режисеру – лінія сповіді героя невідомому в машині. Цей персонаж, чи то ангел, чи то диявол, чи то сам Сенцов, виглядає підпоркою для сюжету та розуміння героя. Досить архаїчною милицею, яка не потрібна, адже фільм дуже зрозумілий і без допомоги.
Хоча і цей персонаж походить із реальності.
«Я багато розмовляв зі своїм другом, який жив приблизно так, як герой мого фільму. Потім він вирішив змінити своє життя. Після однієї довгої розмови в машині я вирішив знімати це кіно», – розповів Сенцов.
Кадр з фільму
Режисер вибрав на головну роль Сергія Фелімонова, не професійного актора, громадського активіста, ветерана російсько-української війни. Звичайно, 27-річний Філімонов не може пам’ятати 90-ті. Проте його особистий досвід дав його змогу бути максимально природнім у ролі бандита Носорога.
«Кастинг на головну роль у фільмі проходив серед ветеранів, колишніх в’язнів, спортсменів. Ми шукали актора, життєвий шлях якого схожий на шлях головного героя. Сергій отримав роль як людина, яка пройшла складний шлях від футбольного фаната через Майдан та війну, а зараз є свідомим активістом правозахисного руху України», – коментує вибір актора Олег Сенцов.
У фільмі органічно поєднані професійні та непрофесійні актори, на яких лежить велике навантаження, адже фільм жорсткий не тільки по відношенню до глядачів, а й до тих, хто його створював.
«Я люблю працювати з непрофесійними акторами. Вони мені видаються більш щирими. Я шукаю максимально схожого актора на мого героя. Якщо я зустрічаю дуже цікаву людину, але не дуже схожу, то можу змінити героя. Я чітко знаю, чого хочу від акторів. І поки цього не досягну, не кажу «Стоп». Тому 47 дублів для мене – це реальність», – говорить режисер.
У підсумку маємо точне, жорстке та нелагідне кіно. Кіно про зовсім близьке минуле, про нас, про час, який нас змінив, про колективну травму, з якою ще потрібно працювати. А ще це фільм, який купив Netflix, але який добре було би побачити на великому екрані.
Підписуйтеся, Вам сподобається.
