На День Незалежності України у Львівському органному залі відбудеться світова премʼєра симфонії Сергія Пілютікова «Та, що танцює з вітром». Твір був написаний на замовлення Органного залу, який вже кілька років поспіль системно замовляє музику сучасним українським композиторам.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1617369 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1617369{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Ми поспілкувалися зі Сергієм Пілютіковим про нову симфонію та дізналися, хто ж та загадкова Героїня, що танцює з вітром, коли композитор стає схожим на дощову хмару, а дириґент – «приймає пологи» і як писати музику, щоб тебе не замінив штучний інтелект.
Почнемо із твору, премʼєру якого почують відвідувачі Львівського органного залу 24 серпня. Симфонія має дуже романтичну та цікаву назву – «Та, що танцює з вітром». Судячи з неї, у твору є головна Героїня. Розкажіть про неї. Яка є головна ідея симфонії? Чи вкладали ви сюжет у музику?
Для мене, як творця, назва твору надзвичайно важлива! Давно вже не даю назв, які просто позначають форму – соната, концерт, п’єса для… Не відразу, але я усвідомив, що обкрадаю свого слухача! Адже назва – це суть твору, його код, який автор посилає людям! І, безсумнівно, назва допомагає розшифрувати цей код, тим самим привласнити зміст собі, накласти його на свій досвід, на своє сприйняття.
«Та, що танцює з вітром» – це збірний образ Героїні – сильної, гордої, вільної, що летить, відкрита вітру. Упевнений, кожен зможе наповнити цей образ своїм змістом, тим, який для нього важливий тут і зараз. Я дав твору назву без позначення, для вільного польоту фантазії слухача. Для когось це буде образ матері, коханої. Жінки можуть побачити в ньому себе. Але для мене особисто, в момент, коли я писав твір — це був образ України. Тут і зараз.
Цей твір вам замовив Львівський органний зал. Написання творів на замовлення для вас не є чимось новим. Розкажіть про роботу саме над цим. Трохи поділіться з читачами історією написання.
Я часто працюю на замовлення. Привабливість такої роботи в тому, що це гарантує її негайне виконання. Я ніколи раніше не співпрацював зі Львівським будинком органної та камерної музики. Хоча чув багато хороших відгуків від колег про його керівників – Івана Остаповича та Тараса Демка. Всі сходилися на думці, що під їхнім керівництвом Львівський органний зал отримав нове дихання і став справжнім центром сучасної української культури. Тому, коли пів року тому я отримав пропозицію написати симфонію – з радістю погодився.
А далі – все як завжди. Спочатку створюєш форму, розробляєш концепцію, підбираєш мову і способи викладу матеріалу. А потім все летить до біса! Ти входиш в особливий стан, безпорадний і відкритий, коли починаєш сприймати світ гостро і пронизливо: по-новому чути звуки, придивлятися до речей і явищ, які, як би, до музики не мають ніякого відношення. Через якийсь час ти стаєш подібним до дощової хмари, і ось настає момент, коли блискавка пронизує тебе, і ти пробитий, музика полилася дощем. Цей процес абсолютно містичний, малозрозумілий. А далі завдання композитора просто встигати ловити музику і переносити в партитуру.
Виконувати твір буде Луганський філармонійний оркестр під дириґуванням Івана Остаповича
Виконувати твір буде Луганський філармонійний оркестр під дириґуванням Івана Остаповича. Чи робили / робитимете ви якісь настанови виконавцям перед премʼєрою? Чи буде у вас можливість бути присутнім на концерті?
Так, звичайно, я буду присутній на концерті та на репетиціях оркестру. По-перше, виконання сучасної музики вимагає тісного контакту композитора, дириґента та оркестру.
А по-друге, я люблю спостерігати за роботою оркестру. У цьому солідарний з нашим класиком Валентином Сильвестровим, який каже, що на репетиціях дириґент приймає пологи, тобто, дає музиці народитися. Упевнений, що наша співпраця з Луганським філармонійним оркестром і його дириґентом Іваном Остаповичем, буде дуже плідною.
Концерт записує Радіо Культура, тож невдовзі після премʼєри твір зможуть почути слухачі по всій Україні та за її межами. Як на вашу думку, чи потрібно перебувати в українському контексті, щоб відчути і зрозуміти цю музику?
Почнемо з того, що український композитор, перебуваючи в контексті української культури, історії, ментальності та характерних українських музичних інтонацій, в принципі, не може писати не українську музику. Крізь будь-який музичний текст завжди буде просвічувати його першооснова. І в моєму випадку це так і є.
Але, з іншого боку, музика – найінтернаціональніше мистецтво, якому не потрібні перекладачі, адже людина сприймає її душею. Тому музика, як метамова, доступна і зрозуміла всім людям. Як і прагнення до свободи, закладене в моєму творі.
Ви пишете музику в дуже різних жанрах, для різних цілей і аудиторій: академічна музика, кіномузика, музичний супровід для телепрограм, естрада. Як перемикаєтеся між стилями? Що дозволяє вам бути універсалом?
Я людина відкритих поглядів, позбавлена снобізму і вузьких тенденцій. Мені не властива фанатична прихильність до певних музичних явищ, шкіл і стилів. Фанатизм і неприйняття іншого погляду, це шлях до обмеження, дорога в гетто. Наприклад – гетто авангарду, або гетто нової експериментальної музики. Для мене робота в різних стилях є не складністю, а розширенням мого музичного простору, подорожжю в новий дивовижний світ!
Ви свій шлях як композитора розпочинали з авангарду, проте з часом прийшли до більш універсальної музичної мови. В одному з інтервʼю ви казали, що вам стало важливішим, щоб почули, що саме ви хочете донести слухачам, а не лише заявити про себе. Які актуальні на сьогодні думки/ідеї ви розробляєте в своїй музиці?
«Для мене робота в різних стилях є не складністю»
Дійсно, з роками стає важливішим ЩО ти говориш, а не те, що ТИ говориш. Тому, в підсумку, я прийшов до більш зрозумілої музичної мови. З іншого боку – це віяння часу. Прямо на наших очах руйнується відсторонена, скептична епоха постмодернізму і народжується метамодернізм, епоха пошуку нових смислів і щирих почуттів. Я відчуваю, що люди втомилися від деструкції та знецінення. Їм потрібне світло в кінці тунелю.
Як на вашу думку: музика, перш за все, має викликати емоції, подобатися слухачеві чи нести інтелектуальне та ідейне навантаження, змушувати замислитися?
Насправді ви назвали всі складові, які повинні бути присутніми в хорошій музиці одночасно! Адже музика проникає в людину через почуття й емоції, потім включається смислове усвідомлення. Після цього настає час насолоди формою, структурою і мовою.
Я не є композитором, який просто грає звуками або звуковими об’єктами, я не пишу музику, яку для себе називаю технічними етюдами. Для мене смисли, ідеї, тексти та історії, які стоять за нотами, так само важливі, як і робота зі звуком.
Але я приймаю, ціную і поважаю композиторів, для яких звук сам по собі представляє цінну самодостатність і завершеність. Дійсно, звук дзвону – гарний і сам по собі, його обертони, насиченість, поєднання, акорди, динаміка тощо, але звук дзвону, як частина, наприклад, траурної або переможної ходи – сприймається по-іншому! Адже, погодьтеся, всі ми відчуваємо, що до-мажорний тризвук у виконанні учня 2 класу музичної школи звучить зовсім інакше, ніж у маститого піаніста.
Слухала вашу лекцію для композиторів про інструменти штучного інтелекту. Це дуже цікава й актуальна тема для багатьох сфер. Безліч спеціалістів побоюються, що втратять роботу з широким розповсюдженням ШІ. Ви говорите про те, що ці інструменти необхідно використовувати сучасним композиторам. І також про те, що людина у цьому тандемі з ШІ має додавати те ірраціональне, емоційне, що не здатна наразі зробити машина. Яким ви бачите майбутнє в професії композитор?
Історія дає нам уроки того, що прогрес неможливо зупинити, можна штучно чинити опір і стримувати його якийсь час, але, на мій погляд, це марна трата дорогоцінного часу, який варто присвятити вивченню нового.
Зараз світ стоїть на порозі революційних змін, коли змінюються засоби виробництва і знаряддя праці. Зазвичай в такі часи змінювався суспільний лад. Можливо, і нам доведеться пережити щось подібне. Колись кам’яну сокиру замінили залізною, коней тракторами, час минав, все змінювалося, і оп! – ми вже тут, і штучний інтелект поруч з нами. І від нього не втекти, не сховатися, не знищити.
Що стосується нашої музичної сфери, я майже впевнений, що створення так званого музичного, форматного продукту (фонова музика, музика на телебаченні, радіо тощо) буде, практично, повністю передано в «руки» штучного інтелекту. Що стосується ексклюзивної музики, то вона все ж буде затребувана певним сегментом суспільства.
Це подібно до навчання за допомогою комп’ютера й у живих вчителів! І ми вже переживаємо результати цього. Адже вчитель не тільки передає знання, його життя, його вчинки, його харизма впливають на нас все наше життя. Ми пам’ятаємо особистість! У музиці, я думаю, і залишаться особистості та яскраві індивідуальності. Ремісники залишаться без роботи. На жаль.
У нашій лекції був момент про те, що сучасні люди не слухають Баха чи Палестрину. Але також навряд чи хтось вдома окрім фахівців включатиме твори сучасних композиторів. Яким є місце академічної музики в житті сучасної людини, на вашу думку? І чи треба боротися за те, щоб ця музика ставала більш масовою, чи потрібно шукати й знаходити свою вузьку аудиторію?
Звичайно, змушувати слухати музику безглуздо. Але щось змінилося. В останні роки зали на концертах сучасної музики переповнені, що не може не радувати. Хочеться навести такий приклад: Гайдн зі своїм оркестром спочатку давав прем’єри для родини своїх господарів. У залі було всього 4-5 осіб. Але час розставив все на свої місця.
«У музиці, я думаю, залишаться особистості та яскраві індивідуальності.»
В одному з інтервʼю ви розповідали, що любите джаз, рок. Яку музику слухаєте зараз для себе? Чим ще надихаєтеся?
Коли мене запитують про мої музичні вподобання і що я слухаю, я завжди відповідаю, що у мене немає постійних кумирів і пам’ятників, перед якими я завжди падаю ниць! Природа подарувала мені допитливість і захопленість як одні з головних моїх якостей – тому я можу запоєм тижнями слухати опери Вагнера і захоплюватися, потім, підкоряючись внутрішнім пориванням, «падаю» в Deep Purple, потім, даючи учням фортепіанні концерти Моцарта, раптом помічаю, що великий композитор міг цілими сторінками писати маловиразні гами і думаю – гм… гм… треба б переслухати всього Моцарта, і захоплено слухаю Моцарта.
За професією я завжди в курсі всіх нових тенденцій в академічній музиці, а завдяки молодим учням — і на вістрі модних новинок – Trap music, або K-pop.
Ви вже багато років працюєте паралельно і як викладач, і як композитор. Які сучасні техніки створення музики ви намагаєтеся дати своїм вихованцям?
Так, доля подарувала мені неймовірний привілей і можливість спілкуватися та навчати музиці фактично людей різного віку, поколінь і професій. Я навчаю і маленьких дітей, і студентів, і людей старшого віку! Читаю об’ємні курси з академічної музики та технік композиції XX-XXI століть. І не тільки. Працюючи на посаді директора департаменту зі створення власної музичної продукції телеканалу СТБ, а також беручи безпосередню участь у масштабних проєктах «Україна має талант», «Танцюють всі», «Х-фактор», я прийшов до чіткого розуміння потреб ринку сучасної музичної індустрії. Це допомогло мені розробити курс «Створення електронної музики у всіх стилях і напрямках на комп’ютері», який я успішно читав у Харківській консерваторії та в одному з найпрестижніших ліцеїв Києва. Я регулярно читаю майстер-класи з авангардних технік композиції XXI століття на фестивалях і в Національній спілці композиторів України.
Ви спілкуєтеся і з дітьми, і з підлітками, і зі студентами. Якими ви бачите молоді покоління українців? Про що вони мріють, ким себе бачать?
Що стосується моїх учнів і студентів, мої – найкращі, найталановитіші та найперспективніші! Багато з них вже пов’язали своє життя з музикою – вступили до консерваторій в Україні та за кордоном і виступають на престижних конкурсах і фестивалях.
Довідка: Сергій Пілютіков – композитор, педагог, музично-громадський діяч. Лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів, зокрема Gaudeamus (1993, Нідерланди), Gradus ad Parnassum (1994, Київ), премії радіостанції Deutshe Welle (2001, Німеччина) та премії ім. Б. Лятошинського (2010, Київ). У 2008 році отримав ґрант Президента України за проєкт «Музика – жива реальність». Член Національної спілки композиторів України з 1998 р., член Правління НСКУ з 2005 р.
Закінчив Харківський університет (1987, історичний факультет) та Харківський інститут мистецтв (1995, клас Олександра Щетинського). У 1999 р. переїхав до Києва, де заснував ансамбль нової музики «Рикошет». У 2001–2007 рр. був директором фестивалю «Форум музики молодих», з 2010 р. – член оргкомітету «Київ Музик Фест».
Твори Пілютікова звучали в Україні, а також у Німеччині, Польщі, Франції, Швейцарії, США, Литві, Болгарії. Його виконували провідні оркестри та ансамблі, зокрема «Київська камерата», Національний симфонічний оркестр України, Київський камерний оркестр, Цюрихський ансамбль нової музики, а також із солістами з України, Європи та США.
З 2010 р. – директор і музичний продюсер програм власного виробництва Starlightmedia (СТБ, Новий канал, ICTV, М1, М2). Автор музики до низки телевізійних програм і фільмів, а також експериментальних проєктів у жанрі рок-музики.
Фото надані Львівським органним залом
