Сто років тому у Львові народився письменник Збіґнєв Герберт. Він відомий своєю поезією, есеїстикою, драматургією та радіоп’єсами. Інститут Polonika розповів про місця у Львові, пов’язані з життям Герберта, і в яких його творах є згадки про Львів.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1596687 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1596687{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Предки Герберта оселилися у Львові приблизно за сто років до його народження. Рафал Жебровський описав родовід Гербертів від приїзду Франциска Герберта до Львова на початку XIX століття.
В одному з інтерв’ю Герберт так розповідав про своїх предків: «Хоча моя родина походила з Англії, вони потрапили до Польщі через Австрію, точніше – в ту частину, яка тоді називалася Галичиною. Мій прадід, який не знав жодного слова польською, був учителем англійської мови».
Будинок на Личаківській, в якому народився Збіґнєв Герберт (фото Polonіka)
Батько Збіґнєва Герберта Болеслав був адвокатом, працював директором Малопольського купецького банку, а з 1938 року – директором львівської філії познанського концерну страхових компаній «Веста». Мама Марія, уроджена Каняк, походила з львівської інтелігенції, ймовірно, мала польсько-німецьке коріння. Після закінчення вчительської семінарії деякий час працювала в Національному управлінні відбудови наслідків Першої світової війни. Збіґнєв Герберт народився 29 жовтня 1924 року.
«Міжвоєнний Львів став простором, де Герберт сформував своє естетичне відчуття, любов до літератури та патріотизм, а також відкритість до мультикультуралізму. Львівські вулиці були сповнені розмаїттям – звуками мов, храмів і мистецьких ініціатив. Герберт, тепер уже дорослий поет, часто повертався до цього розмаїття у своїх віршах, створюючи універсальні образи людської долі, історії та культури, які міцно вкорінилися в його спогадах про Львів», – пише Інститут Polonika.
Збігнєв Герберт з мамою у Львові в кінці 1920-х років (фото Національної бібліотеки у Варшаві)
Місця, пов’язані з життям Герберта у Львові
Сім’я Гербертів кілька разів змінювала місце проживання. Вони мешкали на вулицях:
- Личаківська, 55 (1924-1933),
- Тарнавського, 18 (1933-1937),
- Пекарська, 10 (1937),
- Волощака (колись – Обозова), 5 (1937-1944).
Пам’ятна таблиця будинку на Личаківській, 55 (фото Polonіka)
Герберт любив прогулюватися Високим Замком. Описаний у творах Львів став для нього метафорою життя і швидкоплинності. Герберт казав: «я намагаюся не культивувати почуття до свого міста, інакше викличу нові ностальгії – а цих ностальгій і без того вистачає».
Герберти мали родинний заміський літній маєток у Брюховицькому лісі, де відпочивали влітку і де «повітря можна їсти ложками». Ця тема стала сюжетом оповідання «Початок роману» Герберта (1951), присвяченому батькам.
«Можливо, околиці Стрийського парку також були місцем щоденних прогулянок після переїзду до більшої квартири. Символічне значення у львівській історії Герберта має також Личаківський цвинтар, місце поховання предків поета, місце, де він також хотів бути похованим у родинній усипальниці», – згадував дослідник біографії Герберта Анджей Франашек.
Родинний гробівець Гербертів на Личаківському кладовищі (фото ФСЛ)
У 1931-1937 роках Герберт вчився у Державній чоловічій школі №2 імені Святого Антонія на вулиці Гловінського, 2 (нині – вул. Чернігівська). А далі продовжив навчання в гімназії імені короля Казимира Великого (тепер – корпус УКУ на вул. Свєнціцького, 17), яку спочатку радянська влада перетворила на середню школу, а німці закрили. Свою освіту він завершив у таємних класах у 1944 році.
Друга світова війна та виїзд зі Львова
Друга світова війна стала часом великих випробувань для родини Гербертів. Після захоплення Львова радянськими військами батько Герберта був на допиті в НКВС, але його не заарештували. Втім, після того, коли він закінчив роботу ліквідатора банку, яким раніше керував, його примусили носити трупи в університетський морг.
«У 1943-1944 роках Герберт працював годувальником вошей у Львівському науково-дослідному інституті вивчення висипного тифу та вірусів професора Вайґля. Клітки з вошами були спеціально прикріплені до його гомілок. Ця робота дозволила йому уникнути примусової депортації до Німеччини на примусові роботи. Під час війни він також працював продавцем у крамниці металевих виробів Пашенди на вул. Кохановського, 1 [Костя Левицького] », – розповідає Бартоломей Гутовскі.
За глузливий вірш або ініційовану акцію сидіння спиною до портретів революційних вождів (залежно від версії історії) Збіґнєва Герберта перевели до середньої школи №28, колишньої приватної жіночої гімназії сестер урсулянок, що на вулиці Св. Яцка, 17 (Архипенка).
Колишня приватна гімназія сестер Урсулянок (фото Людвіка Вєлежинського)
Після випускних іспитів в 1943 році молодий Герберт почав вивчати польську філологію в підпільному Університеті Яна Казимира, але це тривало лише два місяці. Тоді ж він зробив свої перші поетичні спроби.
Сім’я Гербертів покинула місто у 1944 році, коли фронт наближався до Львова. Для Збіґнєва це була болюча втрата. У його пізніх роботах прочитується постійна туга за Львовом і ностальгія за втраченим містом. Перед смертю Герберт хотів, щоб його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові. Зрештою, його труну посипали землею з могили генерала Вацлава Івашкевича, чим символічно виконали його бажання.
Львів у творчості Збіґнєва Герберта
Львів залишився у творчості Герберта як втрачений рай, місце, яке формує його ідентичність. «Львів є скрізь», – писав поет, усвідомлюючи, що насправді лише в його пам’яті та уяві. У своїй поезії Герберт повертався до міста свого дитинства, яке стало основою його поетичного бачення світу.
«У таких віршах, як “Моє місто”, “Пан Когіто про повернення до рідного міста” чи “У місті”, Герберт висловлює свою тугу за Львовом як метафору ідентичності та духовного місця. Він використовує архетипні образи (камінь, вода, хліб), щоб підкреслити емоційний зв’язок із цим місцем, яке стає символом втраченого раю. І водночас він пише про нього як про “прикордонне місто, куди я не повернуся”, описуючи його як напівміфічний простір, недоступне місце — “немає його на жодній карті”», – пише Бартоломей Гутовскі.
Герберт у 1963 році (фото Цезари Лангди/РАР)
Вірш 1950-х років «Львів» супроводжувався присвятою «моєму місту, в якому я не помру». Львів постає як назавжди втрачене місце, яке, однак, не дає себе забути.
Назва Львова з’являється лише у двох роботах: «Урок каліграфії» та «Високий замок». В останньому описується символічне сходження на пагорб, яке можна інтерпретувати як спогад дитинства та метафору поетичного життя. Герберт розмірковує про смерть і швидкоплинність, а Високий Замок символізує початок його життєвого шляху. Біографи писменника переконані, що Львів був містом, яке сформувало Збіґнєва Герберта і вплинуло на його творчість.
