У прокат вийшов фільм режисера Зази Буадзе «Мати апостолів» з львівською акторкою Наталією Половинкою у головній ролі.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1511468 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1511468{ margin: 0!important; } }
Події фільму розгортаються у 2014 році. Український військовий літак АН-26 з гуманітарним вантажем вилетів на Донбас. Він мав би повернутися за кілька годин, але був збитий російськими бойовиками. Це мало не у прямому ефірі бачить мати одного з пілотів, Софія Павлівна Кулик (Наталія Половинка), дослідниця давніх українських пісень із Вінниці. Вона вирішила, що має обов’язково потрапити на місце падіння літака та знайти сина.
Співавтором та режисером проекту став Заза Буадзе («Червоний», «Позивний Бандерас»). Знімали на Київщині та Житомирщині, ретельно підбираючи локації, які були б максимально схожі на Донбас. Разом з Наталією Половинкою у фільмі знімались Богдан Бенюк, Олександр Пожарський, Сергій Дерев’янко, Олег Шульга, Станіслав Щокін, Світлана Осіпенко.
В основі сюжету – реальна історія, яка трапилась 14 липня 2014 року. Тоді у небі над Луганськом бойовиками було збито транспортний літак, на борту якого було 7 членів екіпажу та 1 супроводжуючий. Частина екіпажу встигла десантуватись, поки командир екіпажу Дмитро Майборода продовжував керувати ураженим літаком, який впав поблизу села Давидо-Микільське.
//
Кадр з фільму
Обидва пілоти загинули, ціною власного життя вони відвели літак від населеного пункту. Щонайменше одна людина потрапила в полон (на сьогоднішній день його уже звільнено), бортрадист понад добу виходив до своїх повз ворожі блок-пости, бортінженера врятували та вивезли місцеві жителі. Чотирьох членів екіпажу було врятовано Хмельницьким спецпідрозділом під час спецоперації одразу після падіння літака. Двох загиблих членів екіпажу поховали місцеві мешканці в одній могилі поруч із місцем катастрофи.
Такими були реальні події. Так чи інакше вони знайшли своє відображення у фільмі, проте насамперед «Мати апостолів» – кіно, де шукати повних збігів із реальністю не варто. Насамперед ще й тому, що на першому плані – не катастрофа літака, не пілоти, і навіть не спецоперація по їх звільненню.
Кадр з фільму
Головною в цій історії є мати, яка шукає сина. Саме вона є рушійною силою усього дійства, саме вона постійно знаходиться у центрі уваги. Усіх можливих похвал достойна Наталія Половинка та її гра. Мати, що шукає сина на війні не є для неї новим образом. Її Люба і з короткометражної «Поза зоною», і з повнометражної «Тери» Нікона Романченка була сильним, бездоганно зіграним образом.
Але у картини Зази Буадзе зовсім інша стилістика. Тут образ матері стає центром гостросюжетного фільму. Акторка не намагається слідувати динаміці дійства, навпаки вона веде за собою драматичну лінію, перетворюючи свою героїню з індивідуальної історії в архетип. Не випадково її професією та покликанням є фольклор, вона спирається на давні духовні співи як на коріння, що живить та є свого роду дороговказом.
Кадр з фільму
Тут режисерові варто б було йти за актрисою, за її силою та рідким вмінням грати високу трагедію, залишаючись при цьому органічною. Зрештою, увесь акторський ансамбль є сильною стороною фільму. Тут і теплий, дуже природний Богдан Бенюк, Олександр Пожарський, який порушує запропоновану йому схематичну роль та стає живим персонажем, Станіслав Щокін, абсолютне зло з тихим голосом та добрими манерами, ніби заморожена у своєму горі Світлана Осіпенко.
Навіть більшість епізодичних ролей добре зіграна та вдало вплетена у загальну картину.
А тепер про слабкі сторони. Насамперед вони пов’язані зі сценарієм. Сюжетні нестикування дратують та вибивають із настрою, який створюють акторські роботи. Також складається враження, що режисер ніяк не може визначитись із жанром.
Він ніби соромиться зняти чесний бойовик (дискусію про доцільності такого жанру стосовно подій, які ще тривають, винесемо за дужки). А драму, яку грають його актори, не витягує, змушуючи своїх героїв раптом робити якісь нелогічні та невмотивовані вчинки.
Кадр з фільму
Тут мимоволі таки напрошується порівняння зі згаданими вище картинами Нікона Романченка. Попри те, що ті роботи не схожі між собою ані стилістично, ані ідеологічно, їх таки об’єднує образ матері, що шукає сина на війні. Ще й у виконанні одної актриси. Мінімалізм та авторський погляд Романченка тут спрацьовують краще.
Проте тяжіння до мейнстриму Зази Буадзе має шанси привести до кінотеатрів більше глядачів. І це добре. Адже такі історії мають знімати у різних жанрах.
А гра львів’янки Наталії Половинки, яка ще й до того родом з Вінниччини та значну частину свого життя присвятила дослідженню та інтерпретації давніх українських співів, є достатньою причиною піти у кіно.
Кадр з фільму
