Актуальні новини

Ми виявилися значно сильнішими, ніж самі могли уявити

За останній місяць відбулося декілька поїздок на міжнародні заходи – в Польщі, Литві, Чехії, до яких долучилися представниці Інституту Стратегії Культури. Участь у таких подіях – можливість донести до іноземної аудиторії важливі історії з України та про Україну і те, що в нас відбувається нині. Так, у Каунасі й Брно я мала нагоду розповісти зокрема про «найважливішу амбіцію – перемогу у війні» та роль культури і людей культури у її втіленні.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1544429 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1544429{
margin: 0!important;
}
}

Культура і люди культури в час війни

На European Capital of Culture Forum 2022 в Каунасі у травні та на червневому Brno Cultural Forum: Crossovers у Брно я мала зокрема презентацію «Уроки з фронту. Наживо зі Львова». Свій виступ у Литві я розпочала так:

«Щодня ми [українці] обстоюємо свій цивілізаційний вибір бути живими серед вас, у колі європейських країн. Це наш цивілізаційний вибір як вільної демократичної держави. Він великою мірою про культуру. І культура сьогодні, без перебільшення, є окремим фронтом, окремим простором, де ми обстоюємо власну ідентичність та власну свободу».

У Каунасі, що є Європейською столицею культури 2022, я коротко розповіла про Стратегію розвитку культури Львова 2025 та Інститут стратегії культури і його напрями діяльності, як-от моніторинг Стратегії, аналітична робота й дослідження, комунікація в середовищі культури, створення Фонду культури Львова, проведення Конгресу культури що два роки. Серед напрямів – і культурна дипломатія та міжнародна співпраця, складовою якої є зокрема триєнале сучасного мистецтва «Український Зріз», що вже відбувалося у Любліні (двічі), Вроцлаві, Львові. П’ятий, ювілейний «Зріз» мав би відбутися в Каунасі: про це йшлося під час зустрічей Ліди Савченко-Дуди, координаторки «Українського Зрізу», із литовськими партнерами.

  «Я і Фелікс»: кіно про кожного з нас

Особливу увагу я звернула на питання збереження спадщини у Львові та Україні. Згадала про Львів як місто спадщини ЮНЕСКО та місцеве Бюро спадщини, партисипативні для містян програми збереження спадщини міста та, звісно, про захист пам’яток під час війни, підтримку та експертні консультації іноземних партнерів. Ситуація із руйнуванням чи пошкодженням історичних культурних об’єктів в Україні через обстріли з боку російських військ є невтішною: на момент форуму в Каунасі було зафіксовано 331 такий епізод (на початок червня, за інформацією МКІП, ця цифра становила 370), серед яких зокрема музеї Марії Примаченко й Григорія Сковороди, низка сакральних пам’яток.

Назагал війна змусила ІСК, як і чи не всі інституції культури, «шукати баланс між тим, чого вимагає час, і тим, для чого ми створені». Із початком війни ІСК започаткував англомовний дайджест, збирав та поширював можливості для митців та дієвців культури в Україні та за її межами. Основні меседжі дайджесту CultureHeadquaters: події і процеси в українській культурі, #banrussianculture, висвітлення злочинів російських загарбників.

Львів як основне тилове місто прийняв орієнтовно 300 тис вимушених переселенців, серед яких і представники(ці) сфери культури: одним із актуальних завдань нині є інтеграція тих, хто приїхав, у львівський контекст, зокрема й культурний. Так, ІСК інформаційно підтримав театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (фестиваль, що з 1999-го був візитівкою Херсона, цьогоріч відбудеться у зміненому форматі: 10-19 червня театри-учасники фестивалю представлятимуть вистави у власному приміщенні, в своїх містах та країнах); для інтеграції ВПО інститут спільно зі львівським театром «І люди, і ляльки» реалізовує у модульних містечках проєкт «Театр іде до тебе». Водночас триває проєкт «Українські книжки у Чехії! Ukrajinské knihy do Cech!», що передбачає збір літератури в Україні та закупівлю книжок в українських видавництв за підтримки чеських меценатів та благодійників. Його ціль – зробити доступною україномовну літературу для українців, які знайшли прихисток у Чеській Республіці після 24 лютого. ІСК реалізовує проєкт спільно з організацією «Вітряки» (Прага) й ГО «Вірменська 35» (Львів) у партнерстві з локаціями збору у Львові, Івано-Франківську, Винниках.

  Три вимоги до влади від культурних спільнот

Окремим акцентом презентації став блок «Люди культури на війні». Я розповіла про залученість представників сфери до лав військових та фронтовий аудіоесей Юрка Вовкогона «Про природу і природу речей».

«Культурні санкції теж можуть стримувати ворога»

Війна дала нам дуже багато уроків та висновків вже на цьому етапі. Один із них – ми виявилися значно сильнішими, ніж самі могли собі уявити. Це той висновок, який потрібно усвідомлювати, і з точки зору цих можливостей та потенціалу – й відновлювати свою країну і після перемоги. Щодня мене оточують люди, які роблять нереальні речі, щоб перемога була швидшою. Практично всі люди великою мірою включені в цей процес, і кожен робить щось зі свого боку. Ми приймаємо внутрішньо переміщених осіб, комунікуємо про Україну світові, перекладаємо, налагоджуємо партнерства і є ключовим тиловим містом в Україні. Також війна дала розуміння, наскільки важливими є партнерства та друзі… Об’єктивна точна інформація про війну та можливість її поширювати є зараз дуже важливою, …аби світ розумів реальну ситуацію, щоб правдиві наративи не були підмінені. І ще одне, що стало очевидним, – здатність українців до трансформації, те, як швидко з мирного життя ми перемкнулися на роботу в умовах війни. З цим треба іти в майбутнє: ми можемо швидко та професійно трансформуватися, ми мобільні, у нас є сильні інституції, досвід і партнерства – і так ми справляємося з таким величезним викликом і загрозою, як імперія зла на нашому кордоні.

Україні важливо нині показувати самобутню конкурентну та якісну українську культуру, створювати нові майданчики, а також розповідати свою трагічну історію, говорити про людей культури на війні та під час війни (відсутність роботи, прибутку), потребу в інституціях та програмах підтримки митців, щоб вони могли залишатися в Україні, проживати цю війну і творити у своїй країні.

  Один із найбільших безоплатних фотобанків Pixabay більше не працює у росії

Пропозиції українцям вести діалоги з росіянами не є коректними – діалогів, співпраці в нас не буде ще дуже довго. Ще один сегмент допомоги, яку чекаємо ззовні, – ізоляція від російського культурного продукту і носіїв цієї культури, що зараз несе смерть… Нині Україні важливо розвінчувати міфи про велику російську культуру, говорити про бан російської культури, адже російська імперія протягом багатьох століть привласнювала, викрадала, дискримінувала багато імен та людей культури України… Ми віддаємо належне економічним санкціям – вони можуть стримувати ворога, думаю, культурні санкції теж це можуть. Культура є окремим фронтом: можливо, вона дасть остаточне розуміння, що це вони [росіяни] прийшли на українську землю, зазіхають на величезну частину її території, вбивають її дітей, ґвалтують її жінок.

Світ не повинен дозволити забути, що в Україні триває війна. Світ не має з нами зануритися в це пекло – і не жити. Ми всі маємо жити. Ми в Україні воюємо за те, щоби мати право жити серед вас, у колі вільних європейських держав, і не повинні дозволити викривити ситуацію: об’єктивна точна інформація і можливість транслювати правдиві меседжі про війну росії в Україні – це те, що світ може робити нині.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter
  • Юлія Хомчин

показати всі
приховати

Залишити відповідь