Роботи львівської майстрині витинанок Дарії Альошкіної представлені по всьому світу – від Польщі до США та Японії. Витинанки Дарії прикрашали штаб-квартиру ООН у Швейцарії, а сама художниця співпрацює з такими знаними брендами, як Cartier, французькою дизайнеркою Issabel Daëron.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1512083 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1512083{ margin: 0!important; } }
ZAXID.NET розпитав у Дарії Альошкіної про те, як вона створює великофрматні витинанки, як довго вони можуть зберігатись та де у Львові можна побачити витинанки, що оживають.
Як вирізання витинанок із хобі переросло в основну роботу?
Я народилася на Поділлі у сім’ї художників. Після навчання у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва, де вивчала художнє ткацтво, вступила у Львівську академію мистецтв на скульптора. Потім одружилася, народила трьох дітей і зрозуміла, що поєднати материнство і професію скульптора-жінки мені не вдається на повну. Можливо станкову скульптуру ще вдалося б поєднати, але з монументальним я собі ради не дала.
Всі ми знаємо про витинанки, як про паперові сніжинки на вікнах. Але мама з дитинства мене вчила, що витинанка – це не тільки сніжинки, це тематичні та композиції, це якась історія. Саме мама навчала мене вирізати витинанки.
Після народження дітей, у 2008 році, я повернулася до цієї справи, як до хобі. Спершу робила витинанки маленького формату, як і більшість майстрів, поки у 2015 році мене запросили у Фрайбург оздобити величезний об’єкт – вікна. Я зробила шість двометрових витинанок, і це вистрілило. Потім була виставка в Парижі, де презентувала три панно на вікна.
//
Після цих виставок я почала активно робити витинанки, пропагувати їх через соцмережі. Так і почались великі проекти. Наприклад, торік я створювала витинанковий проект разом із Національним Музеєм Голодомору. Тепер він експонується у Кракові.
Які сюжети зображаєте на ваших витинанках?
У всіх роботах я закладаю українські традиційні орнаменти та символи. Це той фундамент, від якого я відштовхуюсь. Це орнаменти, які також зустрічаються на килимах, писанках, вишивках. Я їх поєдную з власними ідеями, так, щоб це виглядало сучасно. Хочеться створювати такі роботи, на які б люди не просто хотіли подивитися, а й повішати їх удома.
Моя основна ціль – привернути увагу молодого покоління до цього виду мистецтва, тому що живопис всі хочуть купити, а до витинанки інше ставлення, можливо через «ненадійність» паперу.
Із чого, власне, вирізаєте витинанки?
Я працюю з твердим папером, майже як картон, який складаю. Це моя основна фішка. Загалом визначаються дві техніки створення витинанок: вирізання ножицями і вирізання ножем на спеціальних резинових дошках. У Латвії та Польщі, наприклад, майстри переважно користуються величезними ножицями. Я ж ріжу ножем, так зручніше. Ніж дає більше можливостей і волі. У мене бувають такі композиції, що туди ножицями не залізеш.
Леза на скальпелі – змінні. Наприклад, зараз я працюю над триметровою витинанкою і на одній роботі можу до трьох лез поміняти.
А як довго можуть зберігатись паперові витинанки?
Все залежить від того, як їх зберігати. Щільність паперу, з якого я їх виготовляю, дозволяє зберігати їх і десять років. Наприклад, на вікнах Львівської обласної бібліотеки для юнацтва, що на пл. Ринок, 9, мої оригінали висять уже четвертий рік. Вони дещо пошкодженні через відкривання вікон, але загалом виглядають добре.
То ви працюєте тепер лише з великими форматами?
Я працюю у двох напрямках: витинанка на стінку формату А3 і великого формату, залежно від проекту. Найбільшою була витинанка-декорація до Дня пам’яті Тараса Шевченка. Тоді в Оперному театрі вивісили дві витинанки форматом 2х4 м.
Скільки часу витрачаєте на одну роботу?
Якщо це маленька витинанка, то, залежно від задуму, на неї витрачаю до години часу. На велику йде від трьох до п’яти днів. На перший погляд здається, що маленьку витинанку зробити швидше і легше. Насправді ні, бо великі отвори вирізати легше, ніж дрібні. А ще я не працюю з ескізами, а одразу починаю вирізати на папері.
Як багато майстрів в Україні зараз займаються витинанством?
В Україні є цілий клас поважних майстрів, які займаються витинанками давно. Це, наприклад, Микола Теліженко, Андрій Пушкарьов, львівська майстриня Олена Турянська. Вони роблять виставки, організовують симпозіуми. У 2008 році, коли я тільки зацікавилась вирізанням, мистецтознавці казали, що цей вид в Україні вимирає, немає моди. А за кордоном витинанки дуже популярні. Їх там називають Paper Art. Взагалі зараз там дуже популярне все, що робиться руками, і з паперу зокрема.
Розкажіть про свій останній великий проект?
У серпні цього року мене запросили оздобити новий креативний простір AHUB, який щойно відкрився у Львові на пл. Ринок. Хаб розташований в історичній будівлі XVI століття, тому хотілось привнести щось самобутнє та оригінальне. Підкреслити вірність традиціям, але водночас націленість на сучасне та прогресивне, щось таке, що надихатиме гостей та відвідувачів хабу. Проект народився досить швидко, бо ми відштовхувались від традиційних оберегів і символів. Я люблю працювати з зображенням дерева життя, тому цей символ став основою.
Витинанки в хабі можна побачити на вікнах, стелі та в зоні бару. Всі вони різні. Наприклад, якщо відсканувати спеціальний QR та навести на стелю камеру смартфону, то витинанка оживе – на фоні зіркового неба з’являться два сплетені дерева життя і писанка. Ці елементи створюють ажурність інтер’єру, додають оригінальності стелі. Для мене також було у новизну працювати з металом. Спершу створила паперові оригінали, які перевели у вектор і тоді вже перенесли на метал. Металева витинанка прикрашає зону, де можна випити кави. Схожий досвід був, коли я співпрацювала з найстарішим дизайнерським домом Procedes Chenel у Парижі з виготовлення різноманітного паперу. Тоді я виготовляла оригінальні витинанки, а потім вони їх вирізали на своєму спеціальному папері.
Паперові витинанки прикрасили вікна хабу. Їх розмістили у старовинній рамі поміж два скла. На витинанках у вікнах я зобразила чотири стихії: землю, воду, вогонь і повітря. Усі ці роботи додають не лише оригінальності, це – свого роду енергетика, що надихає.
Замовлень стає більше, як зараз вдається поєднувати роботу і сім’ю?
Так, із популярністю росте й кількість замовлень. Ми з Гордієм (Гордій Старух – майтер лір, чоловік Дарії Альошкіної – ред.) розподіляємо обов’язки: то він мене відпускає, то я його. Від проектів, які я, відверто, за браком часу не зможу зробити, відмовляюсь, бо на першому місці – сім’я.
***
Одним із нових проектів Дарії Альошкіної є оздоблення витинанками, виготовлених за різними технологіями, багатофункціонального креативного майданчика AHUB, який днями відкрив «Альфа–Банк Україна» у центрі Львова, на пл. Ринок, 29. Зокрема, у хабі розташовані коворкінг, місткий конференц-зал, комфортні переговорні кімнати та мультимедійний простір.
