Актуальні новини

«Нам би хотілось закрутити всю Україну на цій осі»

Театральна платформа «Пава» та Шкільний театр УКУ «На Симонових стовпах» ось уже кілька місяців втілюють у життя проект «Вісь Сковороди». Проект, що реалізовується за підтримки House of Europe, містить у собі акторську та музичну лабораторії з дослідження притчі Сковороди «Убогий жайворонок» і барокових піснеспівів, що були характерні для епохи мандрівного філософа. Важливим завданням творчої майстерні є постановка вистави та прокладення гастрольного маршруту із заходу на схід України, що й стане ключовим елементом проекту, отримавши назву «Вісь Сковороди».

«Вісь Сковороди» – це мандрівна театральна майстерня, яка є спробою дослідження й занурення в культуру епохи бароко, адже бароковий пласт культури є одним із найвиразніших та найвагоміших в Україні, що творить місток діалогу із Західною Європою. Також майстерня зосереджується на розкритті знакової постаті для української культури Григорія Сковороди крізь театральне дійство, спів та музику.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1523278 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1523278{ margin: 0!important; } }

Про все це ZAXID.NET поговорив з ініціатором проекту та керівником Шкільного театру Євгеном Худзиком.

Євген Худзик

У чому суть вашого проекту?

«Вісь Сковороди» значною мірою збирається навколо постановки вистави «Убогий жайворонок». Зараз я веду театральну студію в УКУ. Там ми вже звертались до цього матеріалу чотири роки тому, але, оскільки люди в університетському театрі змінюються дуже швидко, прийшло вже зовсім інше покоління.

Крім того, я зберіг дорогий для мене досвід із часів роботи в театрі імені Леся Курбаса. Йдеться про можливість працювати з текстами у тривалій перспективі. Завжди у новому часі відкриваються нові змісти, особливо якщо тексти хороші.

«Убогий жайворонок» – одна з останніх діалогічних притч Сковороди і певною мірою його підсумкова робота. Цей текст особливий для мене. Велика цінність є в якості, у простоті пояснення важливих складних речей. А ще якась любов до людини, адже він ставить на чолі усього щастя. Хочете бути щасливими? Дивіться: треба так робити і так.

А крім вистави?

Ми пробуємо проходити паратеатральні практики, щоб це був не постановочний театр. Мені здається, що це дійсно лабораторія, хода, роздивляння для всіх, хто бере в цьому участь. Хочеться, щоби всі вони були вісниками того, про що говориться, а не просто передавачами на сцені, «колонками». Щоб десь їм відгукувалось те, що робиться.

  Міжнародний день відмовника від військової служби за переконаннями совісті відзначають 15 травня

Робота над виставою

Робиться у який спосіб?

У цьому контексті я вважаю змістовною подорож. Мандри ― це завжди, у хорошому значенні, випробування, творення колективу. І вони є не просто походами: ми плануємо відвідати Харківщину, зокрема Сковородинівку, Сумщину, Конотоп, Батурин.

Минулого року ми були на фестивалі «Хліб» під Харковом. Неймовірні люди його роблять: завзято, натхненно, створюють форпост української мови. Люди, що роблять фестиваль «Хліб», викупили квартиру Шевельова з Будинку «Слово» і роблять там резиденцію. І такі маленькі приватні ініціативи пробують тримати нашу культуру на достойному рівні. Хочеться долучатись до цих спільнот.

Ще одна ознака нашого проекту ― це спроба, з одного боку, долучитися до плеяди таких людей, а з іншого ― їм допомогти, зрозуміти, що ми не одинокі краплинки. У цьому теж для мене місія і радість. І, напевне, теж така краплинка ― наступний рік ювілейний, трьохсотріччя Сковороди.

«Убогий жайворонок» у Крячківці

Як географічно будується та вісь Сковороди?

З одного боку, так сталося, що ці культурні осередки, які нам близькі, лежать на паралелі 50° пн. ш. Львів трохи не дотягує, він на 49,5°, але символічно ми взяли цей градус. Він паралельний Чумацькому Шляху і йде аж до Сантьяго-де-Компостела. Ми ходили до мощей Якова. І для мене це саме той досвід, яким хочеться ділитись, для мене це шлях всеєвропейської єдності.

Мені б хотілось, щоб ця єдність ґрунтувалась на духовних засадах, а не суто на матеріальних, економічних чи «північних потоках». Хочеться відбудувати інший вимір. Разом з цим пробуємо намацати цю вісь Сковороди: навколо чого вона, як її вибудувати? Щоб справи, які ми робимо у різний спосіб, трималися цієї вісі, бо це хороший відлік координат.

Часто для себе повторюю, що нас дуже багато. Але мені бракує камертонів, які при будь-якій погоді дають правильно ноту. І Сковорода є одним з них.

А які особливості дослідження духовності театральними засобами?

Робота над виставою

У нас є кілька лабораторій. Одна співоча, де провідниками є Юрко Йосипович та Андрій Селецький. Ідеться про бароковий спів, його характер, бо це ж не тільки ноти, це віднаходження точки відліку пісні: те, з чого вона співається, часто визначає характер звучання. Не всяка радісна пісня співається з радості, не всяка сумна – із суму, і віднаходження парадоксів у пісні творить необхідну якість. А це майстерність, очевидно, що воно не робиться за місяць. Це досвід людей, які прийшли, але також це потрібно вирощувати.

  7 травня — Євсєєв день: історія, традиції та прикмети свята

Друга лабораторія – пластика. Я мав різний досвід викладання на курсах Володимира Кучинського чи Олега Стефана в ЛНУ. Ми брали тему, наприклад, Відродження, досліджували скульптури, відтворювали їх тілом. Це був цікавий досвід і насолода від результату.

Ця пластика часу, певної есетики, вона абсолютно різна. Не можна в пластиці Відродження творити бароко, чи співати ірмоси, чи робити Чехова. Вони теж мають свою пластику. Воно робить повноту Логосу: спів, слово, пластика. Ще й тому так важливі поїздки, щоб естетика певного часу закладалася у підсвідомість, щоб на рівні іконостасів чи скульптури барокової це осідало і щоб за потреби її можна було відтворювати.

Також важливою є робота зі словом. Це розбори текстів, пошуки зерна монологу. Адже то різні речі – розуміння тексту на рівні читання та на рівні відтворення. Необхідність відтворити текст потребує іншого занурення в нього.

Як цей проект працював поетапно?

Спочатку був відкритий конкурс, потім гастрольний період. Відвідали Харків, Високопілля, Крячківку, інші місця… Нам би хотілось закрутити всю Україну на цій осі.

Як педагогу, мені дуже хочеться, щоб ці молоді люди зрозуміли, що є такі досвіди, які не можна просто передати чи навчити – їх можна тільки пережити, і потім пробувати відтворювати. У цьому найважливіша місія шкільного театру – дозволяти мати особливі досвіди.

«Убогий жайворонок» у Крячківці

Ви говорили, що протягом проекту висаджуватимете дерева. Які і чому?

Така ідея в мене утворилася, коли я спробував проаналізувати одну свою гіпотезу. Коли говоримо про те, яке дерево асоціюється зі Сковородою, то очевидно, що це дуб. Коли ми говоримо про Шевченка, то для мене його дерево – тополя, яку він постійно оспівує. ХІХ-ХХ століття ― це калина. Це, певною мірою, виродження вміння думати на віки.

Чому?

Я досліджував, як тополя з’явилася в Україні. Великі сільськогосподарські магнати для того, щоб селяни не вирубували ліси для опалення, зобов’язали їх садити тополі – бо вони швидко ростуть, десь п’ять-десять років. Таку культуру впроваджували в побут селянина. Тополя – це дешева деревина, яка швидко росте. Калина ще скоріше.

  День Мамонтія-Вівчарника 15 вересня: історія, традиції та прикмети свята

Тож ми нічого не робимо перспективою свого життя. Не знаю, може, я завтра в Італії вже житиму чи ще десь, наприклад. Ми нічого не робимо для дітей, внуків, правнуків, взагалі туди не дивимось. Нащо нам ті дуби, які не знати коли ще виростуть?

От маю таку байку. Коли у Вестмінстерському абатстві в Англії якась балка перегнила від часу, кинулись шукати потрібну деревину, щоб її замінити. Знайшли запис в архівах, хто постачав деревину під час будівництва. Виявляється, що досі тим деревом володіє та ж родина. Власник каже: «Ось потрібна балка, я на вас чекаю. Мій дідусь зрубав дерево дубове і відклав, щоб воно сушилося сімдесят років. І він мені заповів, що люди приїдуть по нього».

Робота над виставою

Для мене це шок – планування діяльності в таких перспективах. Але мені хочеться саме так існувати. Щоб ми розуміли, що ця земля не для того, щоб народитися та чухнути кудись в кращі обставини. Я ціную людей, які творять простір для своїх дітей внуків. Це зовсім інше ставлення до всього.

Тож ідея в тому, щоб посадити дубову алею Сковороди, яка буде проходити через всю Україну. Щоб в кожному місті, де є такі культурні осередки, садити саджанці та їх доглядати. Ми якось будемо перегукуватись з тими деревами, зробимо сайт, щоб вивішувати щосезоні фото, як вони виглядають. Для того, щоб ця алея жила в масштабі країни, а не однієї приватної квартири чи людини.

Ми почали з такого проекту у Львові, назвали його Гай Сковороди і вирішили також його тематично забарвити – дванадцять дерев як дванадцять апостолів. Звертаємось до різних храмів, відбираємо дванадцять храмів у Львові, які готові прийняти і доглядати біля себе це дерево. Таким чином буде на мапі дванадцять дерев позначено. Також будемо там оприлюднювати інформацію про храм та про апостола, якому це дерево відповідатиме, щоб проект мав ще й просвітницький характер.

Фото: Діана Горбань

Залишити відповідь