Актуальні новини

«Оскар» отримує…

У неділю, 25 квітня (в Україні це буде ніч на 26 квітня), нарешті, із запізненням на два місяці, вручатимуть премію «Оскар».

Пандемія внесла корективи не лише у терміни проведення церемонії, а й у її плин.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1517931 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1517931{
margin: 0!important;
}
}

Гостей поменшає. У залі Dolby Theatre не буде традиційних натовпів, а всі запрошені номінанти премії та ті, хто їх супроводжує, будуть у медичних масках.

Учасників церемонії перевірять на коронавірус. Тільки гості з негативним тестом візьмуть участь у шоу.

The New York Times розповіла, що третина бюджету церемонії піде саме на організацію безпеки гостей. Під час вручення нагород учасники церемонії будуть без масок, проте їх крісла встановили із дотриманням дистанції.

Щоб уникнути великого скупчення людей до Dolby Theatre доєднали ще одну локацію. На залізничній станції Union Station уже зводять сцену.

Вручатимуть нагороди лауреати минулого року та інші голлівудські зірки. Відомо, що серед них будуть Бред Пітт, Зендея, Пон Джун Хо, Геллі Беррі, Хоакін Фенікс, Лора Дерн, Рене Зеллвегер, Різ Візерспун, Гаррісон Форд та інші.

Якби переможця «Оскара» визначали українці, то статуетка у головній номінації дісталася б «Перспективній дівчині». Саме цю стрічку українці найчастіше шукали у Google. За даними аналітиків пошуковика український рейтинг номінантів на головний приз, «Оскара» за найкращій фільм виглядає так:

  • «Перспективна дівчина»
  • «Батько»
  • «Манк»
  • «Земля кочівників»
  • «Мінарі»
  • «Суд над чіказькою сімкою»
  • «Звук металу»
  • «Юда та Чорній месія»

Натомість фаворитом букмекерів є «Земля кочівників».

Напередодні церемонії хочемо нагадати про фільми, що змагаються у головній номінації, розповісти про тих, хто має шанс стати головним фільмом року, що минув. Тим більше, що вони представляють зовсім різні стилі та жанри. Отже, розповідаємо.

«Перспективна дівчина»

«Перспективна дівчина» – фільм, що уже встиг отримати нагороду фестивалю Sundance, став режисерським дебютом для не надто відомої британської актриси Еміральди Феннел. Вона також має номінацію «найкраща режисура», виконавиця головної ролі Кері Малліган – «найкращі жіноча роль», а фільм номінований у категорії «найкращій монтаж».

На відміну від багатьох оскарівських номінантів він встиг побувати в українському прокаті. Можливо, саме цим пояснюється його популярність у користувачів Google. Проте і суто кінематографічних чеснот йому не бракує.

Картина несподівана та мало на що схожа. З одного боку маємо ніби то звиклий фільм про помсту. З другого сюжетні та жанрові кульбіти, які весь час він робить, надає йому оригінальності та свіжості.

Це історія про дівчину, яку часто можна побачити у нічних клубах дуже п’яною. Вона здається легкою здобиччю для шукачів пригод. Проте виявляється, що все набагато складніше.

Цікаво, що Кері Малліган є водночас і удачею, і провалом. З одного боку цій актрисі підвладно багато. З другого – вона виглядає надто дорослою та розсудливою для шаленого існування своєї героїні. На роль планувалася Марго Роббі. Виглядає, вона зробила б його досконалим.

Але у підсумку маємо чесну, часом шокуючу, якісну драму, один із найцікавіших та найнесподіваніших фільмів року. Сценариста та режисерка (в одній особі) дає слово жертвам, проте вона не проповідує, а загортає важливі меседжі у цілком мейнстрімівську обгортку.

  Forum West: як турбуватися про ментальне здоров'я команди та що робити з ейджизмом

«Батько»

Картина французького письменника, драматурга, сценариста та режисера Флоріана Зеллера, окрім головної, має ще номінації: Ентоні Гопкінс номінований як найкращий актор, Олівія Колман – як найкраща актриса другого плану, фільм змагатиметься за перемогу у категоріях «найкращій монтаж» та «найкращій адаптований сценарій».

Зеллер екранізував власну п’єсу. Ентоні (Гопкінс) поступово втрачає пам’ять, часом він навіть не може пізнати доньку Енн (Колман). Жінка усвідомлює, що батько потребує догляду та намагається вирішити цю проблему.

Сюжет картини можна викласти одним реченням. Події тут не мають особливого значення. Режисер спостерігає за старінням, розпадом особистості. Герої замкнені у квартирі, а точніше у свідомості Ентоні. Ми не завжди можемо відрізнити, що відбувається насправді, а що йому ввижається.

Попри камерність та аж ніяк не оскарівський розмах, це один із найсильніших фільмів у номінації. Тонка, блискуче зіграна, драма, де важливими є акторська віртуозність. Режисер не уявляв нікого у головній ролі, крім Гопкінса. Він чекав на згоду актора кілька років. І недарма. У фільмографії актора чимало великих ролей. Але ця, без сумніву, стане однією із найпомітніших. Для Гопкінса це шоста номінація. А свого «Оскара» він отримав у 1992 році за роль Ганнібала Лектора у «Мовчанні ягнят».

«Манк»

Одним із найсильніших і точно найстильнішим є чорно-білий фільм Девіда Фінчера «Манк». Він має змагається у номінаціях: найкращій режисер (Девід Фінчер), найкращій актор (Гері Олдман), найкраща актриса другого плану (Аманда Сайфред), найкращі музика, операторська робота, костюми, грим.

Це не просто історія сценариста фільму Орсона «Громадянин Кейн» Германа Манкевича. Цю картину знято за сценарієм батька режисера, журналіста Джека Фінчера.

У ролі Манка – Гері Олдман, хоча раніше планувалось, що її зіграє Кевін Спейсі. Фінчер заперечує, що біографія п’яниці та ловеласа Манка віддала данину теперішній «новій етиці», відмовившись від співпраці з опальним актором. Режисер наголошує, що кандидатура Спейсі розглядалась на початку роботи. Та й Олдман є дуже переконливим.

Це дуже добре кіно. З блискучими акторськими роботами та напрочуд стильним візуальним рядом. Це спогади про Голлівуд реальний, водночас міфотворення Голлівуду 30-40-х рр. минулого століття. А ще це дуже кіноманське кіно: його варто дивитись в комплекті з «Громадянином Кейном» насамперед та іншими картинами. Фільм сповнений реальними людьми, які стають кінематографічними героями, легендами, хоч і не надто героїчними.

Цікаво, що Фінчер використовує стилістичні прийоми Орсона Веллса. Не стільки наслідує, скільки бавиться ними, дивиться новим поглядом та вживає нові технології. У випадку із «Манком» насолоду можна отримати не лише від самого перегляду, але і від читання історій про його героїв, можливості передивитись фільми золотої доби Голлівуду.

«Земля кочівників»

Цей фільм режисерки Хлое Цжао уже має «Золотого лева» є фаворитом у цій номінації. Фільм також є володарем призу глядацьких симпатій на МКФ у Торонто та інших нагород. Він має номінації: найкраща актриса (Френсіс МакДорманд також є фавориткою у своїй номінації), найкращі адаптований сценарій, операторська робота та монтаж.

Ферн (Френсіс МакДорманд) живе у невеличкому містечку Емпайр, у штаті Невада. За короткий проміжок часу вона втрачає чоловіка та роботу. Ферн вирушила у подорож на своєму фургоні. Вона проїде майже усіма штатами Америки, а родиною для неї стала спільнота таких самих, як і вона, людей без даху над головою та стабільної роботи.

  У НАТО перевіряли соцмережі на здатність протистояти фейкам: висновки невтішні

Попри такий синопсис фільм не є просто соціальною драмою. Скоріше це дослідження тих людей, які вирушають у мандри та живуть у трейлерах. Що спонукає їх до цього? Чи завжди причиною є відсутність даху над головою? Які стосунки виникають у цих вічних кочівників?

На ці запитання режисерка і намагається відповісти. І головною рушійною силою є Френсіс МакДорманд. Вона тягне за собою весь фільм, своєю віртуозністю прикриваючи його недоліки та надаючи досить лінійній та простій картині глибини та об’єму.

«Мінарі»

Цікаво, що картина Лі Айзека Чуна на «Золотому глобусі» змагалась за звання найкращого фільму іноземною мовою. Тут вона опинилась у основній категорії. Крім основної, картина має номінації на найкращу режисуру (Лі Айзек Чанг), чоловічу роль (Стівен Йєн), найкращу жіночу роль другого плану (Ю-Джанг Юн), оригінальний сценарій та музику.

Фільм розповідає про родину корейських мігрантів, які приїхали в 1980-ті в Арканзас з Каліфорнії, щоб вирощувати на продаж корейські овочі. На них чекає чимало труднощів та непорозумінь. Насамперед тому, що батько родини не хоче брати до уваги почуття та бажання її членів.

На допомогу з Кореї приїздить бабуся у виконанні Ю-Джанг Юн, надзвичайно популярної південнокорейської акторки. Вона садить на березі ріки насіння популярної в Кореї зелені – мінарі.

Фільм, поетичний і якийсь дуже ніжний, попри усі труднощі, які випадають на долю героїв. Режисер досліджує те, що таке ідентичність, як намагаються знаходити баланс між асиміляцією та збереженням власного «я» ті, хто приїхав до США у пошуках кращої долі. І у все це режисер вплітає біблійні мотиви, фактично виводячи своє кіно своє із жанру соціальної драми та піднімаючи, якщо можна так сказати, у притчу.

Фільм, як і його герої, представляє відразу дві країни, США та Корею. А сусід та помічник головного героя – ветеран корейської війни.

Це кіно про мігрантів і, водночас, як і фільм етнічної китаянки Хлое Цжао, дуже американське кіно, яке ніби повертається до історій перших переселенців, до освоєння безкрайніх земель, про важку працю та життя, сповнене небезпек та надії.

Нагадаємо, що фільм переміг на фестивалі Sundance.

«Суд над чиказькою сімкою»

Видатний сценарист, а віднедавна ще і режисер Аарон Соркін розповідає історію про реальних людей.

«Суд над чиказькою сімкою» є екранізацією знаменитого судового процесу 60-х. Протестувальників проти війни у В’єтнамі звинуватили у змові про перетин кордонів штату з метою підбурювання до заворушень на з’їзді Демократичної партії 1968 року в Чикаго.

Біографії героїв цього фільму менш захопливі, ніж у «Манку». Проте повчальніші. Режисером фільму мав стати Стівен Спілберг, але роки минали й Соркін сам сів у режисерське крісло. У картині задіяні Саша Барон Коен, Енді Редмейн та інші.

Американське кіно прекрасно почуває себе у жанрі судової драми, ця картина не стала винятком. Вона також продовжує традиції класичного Голлівуду, адже важко не згадати, наприклад, «12 розгніваних чоловіків». І, стаючи з ними в один ряд, «Суд над чиказькою сімкою» їм не програє.

  Усі заходи до Дня Незалежності можна переглянути на цифровій мапі

Знавці американської історії наголошують, що події відтворені досить точно, хоча є вигадані епізоди та герої. Соркін, неперевершений майстер діалогів, так

будує фільм, що відірватись від судового процесу неможливо. Ну і зауважимо, що цінних уроків у картині теж не бракує.

Фільм також має номінації: найкращій актор другого плану (Саша Барон Коен), найкращі оригінальний сценарій, операторська робота, монтаж.

«Звук металу»

Фільм став дебютом для режисера Даріуса Мардера. Він, окрім основної, має номінації: найкращій актор (Різ Ахмет), оригінальний сценарій та монтаж.

Рубен – барабанщик і учасник метал-дуету Blackgammon, в якому він виступає разом зі співачкою та його дівчиною Лу. Вони живуть в кемпері і їздять з гастролями по США. Рубен починає втрачати слух. Полегшити життя можуть дорогі імпланти. Рубен оселяється у притулку, яким керує Джо, алкоголік в зав’язці, що втратив слух під час війни у ​​В’єтнамі.

Режисер вдається до маніпуляцій зі звуком, щоб дати можливість глядачам відчути себе у «шкурі» головного героя. На ролі мешканців притулку він запросив людей із порушенням слуху.

З усіма елементами фільму Мардер працює настільки точно, що важко повірити у те, що він є дебютантом. Точна акторська гра, вміння авторів втриматись від моралізаторства, вражаюча робота зі звуком.

Це не велика, але дуже якісна драма, яка залишає місце і для оптимізму.

«Юда і Чорний месія»

Боббі Сілл, один із лідерів «Чорних пантер» (ліва радикальна організація у США, яка боролась за права чорношкірих) став героєм «Суду над чиказькою сімкою».

А про голову іллінойського відділення «Чорних пантер» Фреда Гемптона зняли окремий фільм. Точніше не так про нього, як про те, як його зрадив інформатором ФБР Вільямом О’Нілом.

Прем’єра фільму відбулася на кінофестивалі Sundance, який цього року, так виглядає, став основним постачальником фільмів для «Оскара». Окрім головної, Деніел Калуя та Лакет Стенфілд номіновані в категорії «найкращий актор другого плану». Фільм також номінований у категоріях «найкращій оригінальний сценарій» та «операторська робота».

1968 рік. Дрібний аферист Мартін О’Ніл (Стенфілд) конфіскує дорогі авто, прикриваючись підробленим жетоном ФБР. Дуже швидко його викривають та арештовують. У злодюжки є вибір: сісти за ґрати або стати інформатором ФБР, потрапивши до «Чорних пантер». Спочатку він мав лише стежити за їх лідером Фредом Гемптоном. В результаті ж він допоможе спецслужбам його вбити.

Досить проста історія про добро та зло, про добре та погане, про вірність та зраду, про харизматичного фанатика та ницого зрадника. Утім, харизма Гемптона дещо «підмочена» його відданості ідеям Мао та Че Гевари. Але автори фільму ігнорують наслідки дій цих вождів, більше зосереджуючись на принадливості героя, якого блискуче грає Калуя.

За законами жанру найцікавішим, не однозначним героєм мав би стати зрадник О’Ніл, проте цього не відбувається. Претензії не до актора, а знову ж таки до авторів, які не зуміли скористатись усіма тими великими можливостями, які дав їм сюжет.

А тепер залишилось лише дочекатись, щоб академіки озвучили своє рішення.

Залишити відповідь