Бредбері написав свій роман, вражений тим, як нацисти палили книжки на вулицях Берліна. І все ж у 1953 році технократичний світ, створений уявою письменника, виглядав зловісною фантасмагорією, далекою від реальності.
У Бредбері було особливе ставлення до книжок, трепетне: книжки були його віддушиною в ранній юності. На коледж у родини грошей не було, і його університетом стала бібліотека. Там же, до речі, народився і сам роман. Власної друкарської машинки у письменника не було, і перший варіант він надрукував у підвалі університетської бібліотеки, де машинку давали за 10 центів на пів години. На це пішло дев’ять днів і 9 доларів 80 центів.
Одні думки про спалювання книжок наводили на нього жах. «Коли Гітлер палив книжку, я відчував це так само гостро, якби він убивав людину: в довгій історії це одне й те саме тіло», — пояснював він.
Вигадані ним пожежники в романі «451 градус за Фаренгейтом» не гасили пожежі, а розпалювали їх, знищуючи будинки, в яких виявляли бібліотеки. Паперові книжки масово згорали у вогні, зберігати й читати їх у цьому технократичному майбутньому було заборонено. Тому що книжки суперечили ідеології «комфортного суспільства»: соціум відмовився від глибокого знання на користь легких, бездумних розваг.
Інтелектуальну та емоційну «жуйку» людям у безмежній кількості постачали «телевізійні стіни» та кімнати, навушники-«мушлі» та інші агенти масової культури. Книжки ж, що зберігають досвід і знання минулого, «підривали систему», спонукаючи людей до розумової праці, до рефлексії. За це їх знищували.
Звичайно, за цим стояла й політика. Книжка — носій шкідливих ідей, джерело дестабілізації, «заряджена рушниця», за висловом Бітті, одного з персонажів роману.
Коли на початку XXI століття повсюдна цифровізація призвела до поширення електронних книжок, у суспільстві почалися дискусії про користь і шкоду впровадження такого носія.
Читачі розділилися на табори: на тих, хто визнав переваги цифри й повністю її прийняв, і тих, хто принципово був проти, вважаючи лише паперову книжку — книжкою. Але більшість, звісно, «крокували в ногу з часом» — а, якщо точніше, то плили за течією, віддаючи перевагу не обирати бік і користуватися вигодами й того, й іншого. Сам Бредбері, до слова, довго не дозволяв випускати «451 градус» в електронному вигляді й погодився лише у 2011 році, коли йому був 91 рік.
Дуже скоро до текстової електронної книжки додалися відео— та аудіоформати, і паперова книжка «посунулася»: книжки видаються, але їхня роль як джерела знання й емоційного досвіду для багатьох помітно знизилася.
Переваги електронної книжки очевидні:
- Швидкість публікації.
- Доступність і дешевизна.
- Зручність читання: зміна формату, шрифтів тощо.
- Відео та аудіокнижки — використання додаткових чинників: зображення, рух, музика.
Електронні книжки здатні розмножувати інформацію дешево, миттєво й масово — паперовій книжці, з її матеріальною незграбністю, ніколи не побити цю вірусну властивість.
Але, як це зазвичай буває, з переваг випливають і недоліки.
У електронних книжок є дві неприємні особливості:
- З тією ж легкістю, що вони з’являються на світ, вони можуть і зникнути.
- Легкість редагування й поширення тексту = легкість фальсифікації тексту.
Усі книжки, написані людством, будучи оцифрованими, зберігаються на серверах. Збій, пожежа чи закриття сервісу — і їх немає!
А як легко підміняти справжні цитати вигадками, ми з вами постійно спостерігаємо по мемчиках в інтернеті.
Розвиток «цифри» та її масовізація загалом сильно розмили поняття істини — з чим її зіставляти, чим перевіряти, якщо реальність-віртуальність така хитка? Очам своїм не вір, не вір вухам своїм, не вір написаному, намальованому, сказаному… Авторитетам не вір. Вір тому, що «говорять і пишуть усі». А хто ці всі?
І ось над цим хитким болотом випливає штучний інтелект (ШІ), якому зараз віддають на відкуп майже все. Компанії та держави біжать наввипередки, щоб довірити йому якомога більше.
У романі Бредбері у людства залишалася надія — вона ховалася в купці людей, які зберігали колишнє знання, ставши «живими книжками».
Бредбері, до речі, був не єдиним фантастом, який таке передбачив. У 2006 році Вернор Віндж у романі «Кінець веселки» описав університетську бібліотеку, де книжки рвуть машиною заради оцифрування, а купка літніх героїв вирушає рятувати папір.
Нещодавно вчені Токійського університету перевірили, чи є різниця між папером та екраном. 25 студентів читали манґу — одні історії на папері, інші на планшеті. На запитання за сюжетом відповіли однаково правильно, але після планшета довше думали там, де потрібно було пов’язати дві частини історії. Вчені припускають, що папір дає свої підказки: товщину прочитаного, місце на сторінці.
А ось іще одна новина — зі США. Цього літа американські журналісти з’ясували: ШІ-компанії скуповують паперові книжки мільйонами — переважно вживані, серед них і рідкісні, — завантажують їхній вміст у свої моделі для навчання, а папір… знищують.
Журналісти гірко пожартували: «Традиційно книжки підходять для двох речей: читання й гарного вигляду на полиці. Але компанії, що займаються ШІ, не зацікавлені в жодній із них».
Найгучніше це спливло в суді з Anthropic, однією з найбільших ШІ-компаній. Спершу вона, як і Meta, брала електронні книжки з піратських сайтів. За піратство Anthropic довелося виплатити авторам 1,5 мільярда доларів — близько 3000 доларів за кожну з приблизно півмільйона книжок.
Потім компанія перейшла на паперові книжки: купувала мільйони вживаних примірників, зрізала корінці гідравлічним різаком, сканувала аркуші на промисловому обладнанні, а папір викидала. Навіщо різати? Книжку без корінця сканер проковтує пачкою аркушів, а гортати кожну сторінку вручну довго й дорого.
І ось це суд у США визнав законним. Куплену книжку власник має право хоч розірвати хоч викинути, а сканування суддя визнав допустимим саме тому, що копій у світі не побільшало: паперовий примірник знищили, цифровий його замінив. Купили одну книжку — отримали один файл.
Тепер ця практика стала настільки поширеною, що на ній вирішили заробити й книжкові сервіси. Один із них, ISBNdb, який називає себе «найбільшою у світі базою даних книжок», рекламував паперові книжки як «найкращі у світі навчальні дані для ШІ».
Аргумент був такий: книжки, видані до 2022 року, коли вийшов ChatGPT, «чисті» від текстів ШІ. Весь інтернет ШІ вже прочитали, потрібні нові тексти, а якщо вчити їх на текстах, написаних іншими нейромережами, вони починають працювати гірше. Ось і знадобилися книжки, яких немає в мережі.
Інакше кажучи, паперові книжки — це оригінали. Оригінали знання, досвіду, почуттів, способу людського мислення.
Якщо раніше сервіс ISBNdb допомагав у пошуку книжок бібліотекам і книжковим крамницям, то тепер пропонував ШІ-компаніям гуртові замовлення — від тисячі до мільйона книжок за раз. І все це, найімовірніше, розрізали б, відсканували й викидали, навіщо зберігати папір покупцям. Щоправда, коли піднявся шум, сервіс заявив, що сам книжки ніколи не купував і не сканував, а реклама була лише перевіркою попиту.
Покупці при цьому залишаються анонімними, продавці лише здогадуються, кому відходять їхні книжки. Один букініст розповів: раніше він радів, якщо продавав два десятки книжок на тиждень, а з квітня продає сотні — зокрема рідкісні, давно не перевидані книжки, від яких залишилося по кілька примірників.
«Особисто в мене змішані почуття щодо всього цього», — зізнався він. — «Це приносить мені фінансову вигоду, зокрема за рахунок очищення старих запасів, які важко продати й дорого зберігати: закордонні видання, книжки іншими мовами. З іншого боку, мені не подобається кінцеве використання, знищення рідкісних книжок».
Щоправда, «рідкісна» тут не означає антикварна. Мова не про перше видання «Олівера Твіста»: частіше це книжки, що вийшли крихітними примірниками, — вузькі довідники, видане за власний кошт, інструкції до техніки, якої давно немає в продажу. Сьогодні вони мало кому потрібні. Але хто знає, що виявиться цінним через п’ятдесят років.
Журналісти перевірили здогадку букіністів: вклали в одну з посилок трекер, і вона приїхала на склад Amazon у Лас-Вегасі, де готують дані для навчання ШІ. А букіністів у Нідерландах теж закидали гуртовими замовленнями анонімних покупців. Продавці підозрюють, що це ШІ-лабораторії, які не хочуть нових скандалів на кшталт тих, що вже були в Meta та Anthropic.
Хоча можна й інакше. Google за 15 років відсканував понад 40 мільйонів книжок, зокрема з великих бібліотек, — і сторінки не різали, а перегортали вручну, і книжки поверталися на полиці. Так само працюють некомерційні архіви: книжку не ріжуть, а після сканування відправляють на зберігання.
До пожежників із «451 градуса» нам, на щастя, далеко. У Бредбері книжки рятували люди, які вивчили їх напам’ять. У нас усе простіше: папір зберігають бібліотеки, архіви та наші власні полиці. А те, що історія з розрізаними книжками наробила стільки шуму, — гарний знак: до книжок і далі небайдужі.
