У Львові у Jam Factory Art Center наприкінці січня розпочались щотижневі покази. Особливістю кінопрограми є не лише підбір культових стрічок через нову оптику на українську та світову кіноспадщину, а й обговорення та презентація кожного з фільмів.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1603273 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1603273{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
Про те що та чому покажуть у лютому розповідає кураторка програми Дарія Бадьйор.
У лютому ми покажемо п’ять фільмів. Відкриємо місяць 7 лютого спеціальним показом документальної стрічки Марії Стоянової «Фрагменти льоду» з обговоренням за участі самої режисерки. Це фільм, змонтований з сімейних відеозаписів батька Марії, фігуриста українського радянського ансамблю «Балет на льоду». Батьки режисерки подорожували світом з гастролями і батько фіксував враження на невелику ручну камеру. Коментуючи татові плівки, Марія малює портрет пізньорадянської родини на тлі великих суспільних перетворень, і рефлексує над сучасністю.
Цікаво, що цей фільм – не єдиний, що розмірковує над природою плівки і камери, над 90-ми та родинними та суспільними архівами, таких стрічок вийшло декілька за останні роки. Увага до архівів, до тих, хто їх формує, хто тримає камеру і як можна подолати обмеження, накладені авторами і авторками хронікальних відео та домашніх архівів, – теми, які ми матимемо нагоду обговорити разом з режисеркою 7 лютого.
14 лютого в кінопрограмі Jam Factory ArtCenter – мелодрама французької режисерки Селін Сьямма «Портрет дівчини у вогні». Історія кохання між художницею, яка приїхала малювати портрет молодої дівчини в очікуванні заручин, і, власне, самою дівчиною, об’єктом художнього погляду, мала прем’єру на Каннському кінофестивалі у 2019 році, де отримала нагороду за найкращий сценарій та «Квір пальму».
Сьямма показує не лише історію кохання, але коментує стосунки між художницею та тією, хто позує для портрета, як такі, що позбавлені традиційної ієрархії. Для режисерки такі стосунки – на рівних, без об’єктивації і позбавлення людських рис. У своїй роботі Сьямма також прагне позбутись ієрархії, говорячи про своїх колежанок на знімальному майданчику як про рівноцінних партнерок та співавторок фільму. «Портрет дівчини у вогні» в цьому сенсі є наочною ілюстрацією того, як можна подолати диктатуру Художника.
20 та 21 лютого, в річницю Революції Гідності, ми покажемо два тематичні документальні фільми – «Все палає» та «Варта1. Львів. Україна» – дуже різні погляди на події, що відбувались 11 років тому.
«Все палає» (на головному фото) Олександра Течинського, Дмитра Стойкова та Олексія Солодунова – журналістський фільм про революційні події у Києві. Це не єдиний фільм про українську новітню історію, зроблений журналістами, – в цьому сенсі цікаво його порівняти з «20 днями в Маріуполі» Мстислава Чернова і подумати, що журналісти можуть запропонувати документальному кіно. «Все палає» показує події на київському Майдані з різних боків, намагаючись створити «об’єктивну» картину. Та чи це можливо? Про це ми поговоримо після показу.
«Варта1. Львів. Україна» Юрія Грицини – фільм-есей про периферію революції, зроблений через рік після завершення Майдану. У ньому голоси активістів львівського Майдану, зафіксовані під час їх радіопереговорів після Ночі гніву, накладені на відео околиць Львова, знятих Грициною на VHS-камеру. У цьому сенсі «Варта1» – один із перших в українському новітньому кіно прикладів того, як з документації (Грицина записував переговори активістів, що транслювались онлайн, кілька ночей підряд) та дистанції виростає рефлексія над масштабними подіями та людьми, що ці події створювали.
В останню п’ятницю, 28 лютого, ми покажемо «Просту історію» Девіда Лінча, видатного режисера, чия недавня смерть довела, що в цинічному XXI столітті ще бувають «народні» режисери. Химерні фільми Лінча, підважуючи одні, сформували нові культурні коди для кількох поколінь, що зачаровано спостерігали за заставкою «Твін Пікс» під музику Анджело Бадаламенті.
«Проста історія» 1999 року відрізняється від інших його стрічок, утім, додаючи нових приводів для розмови про його кінематографічний спадок.
Усі фільми, нагадуємо, демонструються мовою оригіналу з субтитрами, а їх показ супроводжується представленням від модератора або модераторки та обговоренням фільму після сеансу.
